1. Натрію хлорид;

2. анальгін;

3. натрію тіосульфат;

4. атропіну сульфат;

5. кальцію глюконат?

99. Реакцію парацетамолу із солями діазонію зумовлює наяв­ність у молекулі:

1. фенольного гідроксилу;

2. ароматичної аміногрупи;

3. ароматичного ядра;

4. радикалу в аміногрупі;

5. метильної групи.

100. Реактивом для ідентифіка­ ції фтивазиду як похідного піридину є:

1. 2,4-динітрохлорбензол;

2. кислота азотна концентрована;

3. амонію хлорид;

4. вода бромна;

5. розчин кобальту нітриту.

101. Фурацилін є похідним:

1. фурану;

2. імідазолу;

3. піролу;

4. піразолу;

5. піридину.

102. Кількісне визначен­ня 25 % розчину анальгіну проводять методом:

1. рефрактометрії;

2. броматометрії;

3. аргентометрії;

4. комплексонометрії;

5. алкаліметрії.

103. Методом кількісного виз­начення фурациліну є:

1. йодометрія в лужному сере­довищі;

2. рефрактометрія;

3. трилонометрія;

4. перманганатометрія;

5. ацидиметрія.

104. Шрацетам є похідним:

1. піридину;

2. фурану;

3. піролу;

4. хіноліну;

5. тіазолу.

105. Груповою реакцією іден­тифікації пуринових алкалоїдів є:

1. Віталі — Морена;

2. утворення перйодиду;

3. мурексидна проба;

1. утворення ауринового барв­ника;

4. талейохінна проба.

106. Сольові форми алкалоїдів у неводному середовищі кількісно визначають методом:

1. комплексонометрії;

2. алкаліметрії;

3. ацидиметрії;

4. нітритометрії;

5. перманганатометрії.

107. Фармакопейним реактивом для ідентифікації алкалоїдів є:

1. калію йодвісмутат;

2. калію піроантимонат;

3. калію тетрайодомеркурат;

4. калію йодид;

5. калію фериціанід.

108. Фармакопейним загально-алкалоїдним реактивом є:

1. реактив Маркі;

2. реактив Фелінга;

3. реактив Драгендорфа;

4. реактив Толленса;

5. реактив Несслера.

109. За допомогою мурексидної проби ідентифікують лікарські засоби — похідні:

1. амінів;

2. ксантину;

3. альдегідів;

4. барбітурової кислоти;

5. аміноспиртів.

110. Хімічну назву 1,3-диметил-ксантин має:

1. кофеїн;

2. бемегрид;

3. теофілін;

4. папаверин;

5. теобромін.

111. Сольові форми алкалоїдів, згідно з вимогами ДФУ, кількісно визначають за допомогою методу:

1. Комплексонометрії;

2. перманганатометрії;

3. йодометрії;

4. нейтралізації в неводному се­редовищі;

5. броматометрії.

112. Для проведення реакції Віталі — Морена використовують суміш реактивів:

1) кислоту сірчану концентро­вану з формаліном;

2. кислоту азотну з формаліном;

2. кислоту нітратну концентро­вану зі спиртовим розчином калію гідроксиду;

3. кислоту хлоридну концент­ровану з гліцерином;

4. кислоту нітратну концентро­вану із кислотою сірчаною.

113. Алкалоїд пілокарпін є похідним:

1)тропану;

2. Імідазолу;

3. фурфуролу;

4. фурану;

5. піролу.

114. Методом кількісного виз­начення морфіну гідрохлориду в лікарських формах є:

1. ацидиметрія в неводному середовищі з меркурієм(П) ацета­том;

2. йодометрія;

3. алкаліметрія в спиртово-хло­роформному середовищі;

4. фотоколориметрія за реак­цією з кислотою пікриновою;

5. комплексонометрія.

115. Із ЛРС добувають:

1. прості ефіри;

2. ароматичні аміни;

3. алкалоїди;

4. альдегіди аліфатичного ряду; 5) галогенопохідні вуглеводнів жирного ряду.

116. Морфін від кодеїну можна відрізнити за реакцією з:

1. купруму(ІІ) сульфатом;

2. феруму(Ш) хлоридом;

3. нінгідрином;

4. кислотою сульфатною кон­центрованою;

5. кислотою хлористоводневою розведеною.

117. Реакція Віталі — Морена є специфічною для:

1. антибіотиків пеніцилінового ряду;

2. складних ефірів;

3. алкалоїдів, похідних пурину;

4. гетероциклічних сполук, по­хідних фурану;

5. алкалоїдів, похідних тропану.

118. Підґрунтям хімічної кла­сифікації алкалоїдів є:

1. хімічна класифікація органіч­них сполук;

2. наявність функціональних груп;

3. будова карбоново-нітрогенового скелета;

4. фармакологічна дія;

5. фізико-хімічні властивості.

119. Алкалоїд пілокарпін є похідним:

1) тропану;

2. імідазолу;

3. піридину;

4. фурану;

5. піразолу.

120. За хімічною будовою глю­коза належить до:

1. ароматичних кислот;

2. алкалоїдів;

3. антибіотиків;

4. моносахаридів;

5. полісахаридів.

121. За знебарвленням йоду ідентифікують:

1. кислоту борну;

2. кислоту аскорбінову;

3. кислоту бензойну;

4. кислоту ацетилсаліцилову;

5. кислоту глутамінову.

122. Методом кількісного виз­начення кальцію глюконату є:

1. йодометрія;

2. аргентометрія;

3. алкаліметрія;

4. комплексонометрія;

5. броматометрія.

123. Для ідентифікації глюкози за допомогою реактиву Фелінга необхідно:

1. нагрівання;

2. каталізатор;

3. кімнатна температура;

4. охолодження;

5. енергійне збовтування.

124. Фармакопейною реакцією ідентифікації глюкози є:

1. відновлення реактиву Фелінга;

2. осадження розчином маніту;

3. взаємодія з феруму(Ш) хло­ридом;

4. взаємодія з кислотою хлоридною;

5. взаємодія з кислотою сірчаною.

125. Кальцію глюконат справ­ляє кровоспинну дію завдяки наявності:

1. йонів кислоти глюконової;

2. йонів кальцію;

3. гідроксильних груп;

4. атомів карбону;

5. атомів оксигену.

126. Взаємодію глюкози з реак­тивом Несслера зумовлює:

1. спиртовий гідроксил;

2. альдегідна група;

3. карбонільна група;

4. пірановий цикл;

5. асиметричні атоми карбону.

127. Фармакопейною реак­цією ідентифікації глюкози є взаємодія з:

1. мідно-тартратним комплек­сом під час нагрівання;

2. амоніачним розчином аргентуму нітрату під час нагрівання;

3. лужним розчином тетрайодмеркурату;

4. тимолом і кислотою сульфат­ною концентрованою;

5. резорцином і кислотою хлоридною розведеною під час кип'я­тіння.

128. Яку субстанцію можна ідентифікувати за питомим обер­танням: