Складений іменний присудок

Функціонування складеного іменного присудка у двоскладному реченні можна простежити на прикладі таких конструкцій: Дуби  поважні, а ясен, клен і явір  гордовиті (Л. Українка); Її скромність і працьовитість були у цілому селі знані (О. Кобилянська); Кіндрат зробився серйозним, пильним (В. Винниченко); Соломія сиділа мовчазна, замислена (М. Ко­цю­бинський); [За місяць часу відбудуться маневри, і] він до того часу мусить бути цілком здоровий (О. Кобилянська).

У процесі аналізу складеного іменного присудка простежуються такі проблемні ситуації:

1. З’ясування структури складеного іменного присудка.

2. Розмежування складеного іменного присудка з контекстуальним дієсловом-зв’язкою та простого дієслівного присудка.

3. З’ясування функціонального навантаження дієслова-зв’язки стояти у структурі складеного іменного присудка.

4. Окреслення меж ускладнених форм складеного іменного присудка.

Структура складеного іменного присудка

У процесі з’ясування структури складеного іменного присудка можна виділити такі етапи:

1) пошук відмінюваної дієслівної форми;

2) усвідомлення інформаційної недостатності виділеної дієслівної форми;

3) з’ясування семантичної функції допоміжної частини складеного іменного присудка;

4) виділення іменного компонента як семантичного центру, основної частини присудка.

Виділення відмінюваної дієслівної форми — традиційний етап аналізу будь-якого типу присудка. У складеному іменному присудку такою формою виступає форма дієслова-зв’язки, яка виражає предикативне значення речення. Наприклад: Її скромність і працьовитість були у цілому селі знані (О. Кобилянська) — дієслово-зв’язка були виражає предикативне значення реальної модальності минулого часу. Кіндрат зробився серйозним, пильним (В. Винниченко) — дієслово-зв’язка зробився виражає предикативне значення реальної модальності минулого часу.

Дієслово-зв’язка бути у складеному іменному присудку може мати нульову форму і виражати при цьому предикативне значення реальної модальності теперішнього часу. Наприклад: Дуби  поважні, а ясен, клен і явір  гордовиті (Л. Українка). У таких випадках — коли в реченні не простежується дієслівна форма — варто змінити форму речення. Порівняй:

Дуби  поважні, а ясен, клен і явір  гордовиті.

Дуби були поважні, а ясен, клен і явір були гордовиті.

Дуби будуть поважні, а ясен, клен і явір будуть гордовиті.

Дуби були б поважні, а ясен, клен і явір були б гордовиті.

Зміна форми речення веде до виявлення дієслівної форми. Тим самим усвідомлюється, що форма дієслова-зв’язки бути в теперішньому часі дійсного способу — є. Порівняй: Дуби є поважні, а ясен, клен і явір є гордовиті.

Аналогічне явище простежується й у реченнях на зразок таких: Василь Стус справді  великий поет (Ю. Покальчук); Бандура —  чарівниця, [з нею навіть смуток веселиться] (Б. Лепкий); Верблюд  довірливий, як люди... (Л. Костенко); Я  втомлена, як квіти восени (Л. Костенко).

Дієслово-зв’язка виступає інформаційно недостатнім компонентом у структурі складеного іменного присудка. Будучи семантично неповноцінною лексемою, у поєднанні з підметом дієслово-зв’язка не може утворити самостійного з погляду змістової завершеності непоширеного двоскладного речення. Порівняй: *Кіндрат зробивсь (див. речення Кіндрат зробивсь серйозним, пильним). Відповідно дієслово-зв’язка повинно супроводжуватись лексемами, які наповнюють його конкретним змістом. Такі лексеми становлять семантичний центр, основну частину складеного іменного присудка і окреслюють його структуру. Так, у реченні Кіндрат зробивсь серйозним, пильним основну частину присудка становлять прикметники серйозний, пильний, які вказують на ознаку підмета. Тим самим виражається лексичне значення присудка. Що стосується дієслова-зв’язки зробитись, то вона лише ускладнює це значення додатковим відтінком, який можна охарактеризувати як «перехід з одного стану в інший». У зв’язку з цим порівняй речення:

Кіндрат  серйозний, пильний.

У конструкції йдеться про постійну ознаку особи. Цю ознаку виражають лексеми серйозний і пильний, що займають позицію іменної частини складеного присудка. У допоміжній частині дієслово-зв’язка бути у формі дійсного способу теперішнього часу актуалізує названу ознаку, виражаючи предикативне значення реальної модальності теперішнього часу.

Кіндрат зробивсь серйозний, пильний.

У конструкції йдеться про ту ж ознаку особи (див. лексеми серйозний і пильний в іменній частині присудка). Однак тепер ця ознака усвідомлюється не як стала, а як набута з огляду на той відтінок, який вносить у речення дієслово-зв’язка зробився. Порівняй: «Раніше Кіндрат не був серйозний і пильний, а тепер таким став (зробився)».

Таким чином, дієслово-зв’язка у складеному іменному присудку виконує дві функції:

1) виражає предикативне значення;

2) виражає додаткове, супровідне лексичне значення, яке накладається на те, що формується в основній частині.

З огляду на другу функцію дієслів-зв’язок виділяють такі їх різновиди:

1. Абстрактні дієслова-зв’язки: бути, становити, являти собою — виконують лише граматичну функцію (виражають предикативне значення). Наприклад: Голос у неї був привітний, лагідний, материнський (Ю. Збанаць­кий); Андрій Малишко як перекладач становить собою своєрідну постать (Р. Лубківський).

2. Напівабстрактні (напівповнозначні) дієслова-зв’язки: ставати, виявлятись, залишатись, робитись, називатись тощо — крім граматичного, виражають специфічне додаткове лексичне значення. При цьому напівабстрактні зв’язки виражають такі додаткові відтінки до основного значення присудка:

1) виникнення ознаки, перехід з одного стану в інший: ставати, стати, робитися, зробитися. Наприклад: Дійсність стала багато страшнішою за всяку, навіть позбавлену смаку, уяву (О. Довженко); Сніг зробився жовтий (В. Винниченко);

2) збереження ознаки протягом якогось часу: зоставатися, залишатися, лишатися. Наприклад: Він залишився молодим (Ю. Яновський); Поет всюди залишається господарем свого настрою (О. Гончар); Біла рівнина лишалася пуста (О. Кобилянська);

3) виявлення ознаки, її суб’єктивне сприйняття: виявлятися, ввижатися, здаватися, уявлятися, нагадувати, наприклад: Підстаркуватий, обважнілий, — голова нагадував монумент (Б. Харчук); Мені осіння ніч короткою здається (Л. Українка); А веселку він любить, вона йому ввижається дівчиною (М. Стельмах);  Пораненим одиноким птахом відчув я себе у темній оселі (Ю. Збанацький);

4) іменування: зватися, називатися, іменуватися, наприклад: Річка звалася Леглич (Л. Костенко); Чоловік називався Сашком (Є. Гуцало).

Основна частина складеного іменного присудка неоднорідна з погляду способів морфологічного оформлення, на що варто звернути особливу увагу. Так, іменний компонент складеного присудка становлять:

1. Іменник або займенник у називному чи орудному відмінку, напр.: І знов Семен —  наймит (М. Коцюбинський); Сей Іван Золотаренко був кріпаком (М. Вовчок); Він буде видатним музикантом (О. Донченко); То хто ж він був? (А. Малишко).

Присудкова функція такої іменної частини може увиразнюватись частками це, то, ось, як, наче. Наприклад: Релігія у нас —  то морок темний... (Л. Українка); Знання —  це гість, а розум —  це хазяїн (Н. Скрипни­ченко); Спомин був як блискавка (М. Рильський).

2. Прикметник або дієприкметник у називному чи орудному відмінку, напр.: Так, була моя пісня палка (Л. Українка); Густа тінь у воротах повітки, при ясному сонці, здавалась чорною (І. Нечуй-Левицький); Земля коло хатини  похилена до ріки і порозбивана глибокими ярами (О. Маковей); Могила була засипана квітами й заставлена вінками (В. Шевчук).

3. Іменник у будь-якому непрямому відмінку, напр.: Зал  в огнях, кружляють пари (Л. Українка); Яблуня була вся в цвіту, як букет (М. Коцю­бинсь­кий); Він був без шапки (В. Малик); Борщі українські з карасями, з м’ясними галушками, з пампушками в часнику та олії були на диво (В. Малик); У мене й так душа  не на місці (Л. Українка); Я знаю: слабкість —  це одна з диверсій, а я ще в диверсантах не була (Л. Костенко); З самого ранку Ніна була в русі (О. Теліга); Я сьогодні  в тузі, в горі (Л. Українка).

Форма непрямого відмінка іменника у таких складених іменних присудках втрачає значення предметності і набуває якісного, означального, значення. У результаті іменники в основній частині присудка виражають:

1) внутрішній стан людини (захоплення, уподобання, ступінь вияву можливостей): Душа не на місці. Я в тузі, в горі;

2) внутрішній зміст предмета чи явища: Борщі були на диво;

3) рід діяльності людини: Я не була в диверсантах;

4) зовнішні ознаки: Зал в огнях. Він був без шапки;

5) процесуальні ознаки: Яблуня в цвіту. Ніна була в русі.

Подібні іменникові форми якісного значення легко перетворюються у прикметники чи дієслова. Порівняй:

Яблуня в цвіту  Яблуня цвіте.

Ніна була в русі  Ніна рухалась.

Зал в огнях  Зал огненний.

Я у тузі, у горі  Я тужу, горюю.

Примітка. Іменник може входити до складу іменної частини у поєднанні з прикметником, дієприкметником або формою непрямого відмінка іншого іменника. Наприклад:

Грицько був парубок високий, чорнявий, кароокий (М. Вовчок);

Пролісок — квітка ніжна, але смілива і терпляча (Ю. Смолич);

Сумління —  річ тендітна і марка (Л. Костенко);

Мальва була дівчина бадьора і витривала (Р. Іваничук);

Була Олеся тонкою, обдарованою натурою (О. Довженко);

Карпо був з карими очима, з блідуватим лицем (І. Нечуй-Левицький);

Я була людина з якоюсь силою (О. Кобилянська).

У таких випадках залежні прикметники чи іменники ускладнюють так звані іменники з ослабленим лексичним значенням. Передусім це стосується іменників з класифікаційним значенням, як-от: людина, жінка, чоловік, дівчина, хлопець, річ, справа, квітка, дерево тощо.

Поєднуючись з цими іменниками, залежна іменна форма нейтралізує їх значення і перебирає на себе роль семантичного центра присудка. У результаті граматично вершинний іменник стає надлишковим, його легко вилучити зі складу присудка. Порівняй:

Грицько був високий, чорнявий, кароокий.

Пролісок  ніжний, але сміливий і терплячий.

Сумління  тендітне і марке.

Мальва була бадьора і витривала.

Олеся була тонкою і обдарованою.

Карпо був кароокий, блідуватий.

Я була сильною.

Тим самим доводиться необхідність уведення залежних від іменника форм до складу присудка.

4. Прислівники, напр.: Весна. А вітер —  наче восени (Л. Костенко); Кожна пелюсточка була окремо від інших (Д. Ткач); А я й  байдуже (Т. Шевченко).

5. Інфінітив, напр.: Збагнуть її — це сонце  погасить (М. Рильський); Любить свій край — це значить все любити (В. Сосюра).

Завдання

1. Спишіть речення. Виділіть в них граматичні основи. Охарактеризуйте складені іменні присудки за такою схемою:

1) основна частина, морфологічне вираження;

2) допоміжна частина:

а) морфологічне вираження, тип дієслова-зв’язки (абстрактна, напів­абстрактна, контекстуальна);

б) предикативне значення, виражене дієсловом-зв’язкою;

в) супровідне лексичне значення дієслова-зв’язки:

— виникнення ознаки, перехід з одного стану в інший;

— збереження ознаки протягом певного часу;

— виявлення, сприйняття ознаки тощо.

1. Вирівнялась Оленка, зробилась хороша, струнка (А. Тесленко). 2. Низина... видавалась удень дуже гарною (М. Коцюбинський). 3. Стало йому [Максимові] те старшування гірше полиню (П. Мирний). 4. Нікому з вас нічого я не винен (Л. Українка). 5. Сивоок тепер знав, що червона фарба означає кохання й милосердя (П. Загребельний). 6. Пшениці були густі й вусаті (О. Довженко). 7. Просо — один із найперших злаків, освоєних людиною в давнину (В. Мицик). 8. Темні й невисокі гори здавались вищими серед гладенького рівного степу. 9. Подекуди по жовто-зеленій скатерті розкидані темно-зелені кущі верболозу (З тв. І. Нечуя-Левицького). 10. Краса — лиш відображення земного у неземному дзеркалі душі! (І. Жиленко). 11. Мені до скону отчий край здаватиметься раєм (Д. Луценко). 12. Вона здавалася русалкою з давніх часів. 13. Почував він себе посланцем, що виконує надзвичайно важливе, тільки чуже доручення. 14. Тепер, пригадуючи минулий день, [Степан] лишився собою невдоволений. 15. Кімната його являла дивний збіг найрізноманітніших речей. 16. Єдиною розрадою Степанові цими днями тяжких іспитів було знайомство з сином Гнідих, Максимом. 17. Город був великий і нагадував чемні урочисті збори. 18. Це була маленька столярня (З тв. В. Підмогильного). 19. Той день для нас — як музика крилата (В. Сосюра).

2. Спишіть речення. Виділіть предикативні основи. Охарактеризуйте способи морфологічного вираження основної частини складених іменних присудків.

З’ясуйте особливості семантики іменних компонентів у формі непрямих відмінків: а) внутрішній стан людини; б) зовнішня ознака; в) процесуальна ознака; г) рід діяльності; ґ) внутрішній зміст предмета чи явища.

Усно доберіть до наведених речень синонімічні конструкції. Визначте у них тип присудків.

1. Ніс у нього [дідуся] крючком (О. Гончар). 2. Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі (П.Тичина). 3. Я вся була у роботі та роботі. 4. Лице у його довге, у жовтих плямах. 5. Шестірний був ні в сих ні в тих (З тв. П.Мирного). 6. Такі витрати не були йому в спромозі. 7. Павлусь був у білій сорочці з розстебнутим коміром. 8. Вечір був близько (З тв. В. Підмогильного). 9. У групі він був за старшого (П.Панч). 10. Він був у чудовому настрої. 11. Недавно ще вона в турботі. 12. Вона була при зброї (З тв. Л. Українки). 13. Він завжди був попереду, і скоро його помітили: обрали десятником, а згодом і сотником (В. Кулаковський). 14. Село в снігах, і стежка ані руш (Л. Костенко). 15. Не хазяйнував він, а терся по офіціях: то за писаря був у скарбу, то коло винниці, то за підлісничого був... (А. Свид­ницький). 16. Гнат мовчав і нервово теребив шапку... Він збілів на виду... — Я з нею не можу жити... вона мені не до любові (М. Коцюбинський).

3. Виділіть у наведених реченнях складені іменні присудки. Охарактеризуйте способи вираження іменної частини. З’ясуйте, як розподілено смислове навантаження між її компонентами.

1. Еней був парубок моторний (І. Котляревський). 2. Орися була дівчина красива (П. Куліш). 3. Вона не була звичайною дівчиною (О. Довженко). 4. Вони найщасливіші в світі люди (Ю. Яновський). 5. Він був людиною прямих слів, безпосередніх почуттів і несподіваних вчинків (В.Петров). 6. Він був зі славного роду козаків (І. Багряний). 7. Сам голова управи був чолов’яга без ніяких викрутасів (П. Мирний). 8. Найважливіша річ — вибрати людей (Ю. Яновський).

4. Спишіть речення. Підкресліть предикативні основи. З’ясуйте роль лексеми стати (ставати): а) допоміжне фазове дієслово у структурі складеного дієслівного присудка; б) дієслово-зв’язка зі значенням виникнення ознаки у структурі складеного іменного присудка.

1. Андрій постояв трохи, подумав, криво-ніяково всміхнувся і став перелазити через тин (В. Винниченко). 2. Максим подивився на неї, соромливо-щасливо засміявся і, почервонівши весь, став читати прокламацію. 3. Тим часом дід Юхим набив люльку, запалив її і став виряджатись на службу. 4. Аж щоки й вуха почали горіти й голова стала важкою (З тв. В. Вин­ни­ченка). 5. Її уста поблідли, викривилися, погляд став понурий (О. Коби­лянська). 6. Сонце зайшло, степові озера згусли і стали на якийсь час темно-червоними (О. Гончар). 7. Життя близьке стає життям неблизьким, і тишею стає колишній грім (Є. Гуцало). 8. За кілька днів Олександра стала за наймичку в жида-орендаря (М. Коцюбинський). 9. Літом Мотря стає жати (П. Мир­ний). 10. Люди стали його знати, поважати й шанувати, бо іноді Чіпка ставав декому й у помочі (П. Мирний).