Трав’яна січка

Штучно висушені трав’яні корми з низьким вмістом каротину та відносно великим вмістом клітковини використовують здебільшого у раціонах жуйних тварин. Але в них при цьому зменшується перетравність поживних речовин, особливо клітковини, внаслідок чого знижується жирність молока. Щоб запобігти цьому, замість трав’яного борошна рекомендується виготовляти трав’яну січку, яка займає у півтора рази менше місця, ніж подрібнене сіно, її об’ємна маса в чотириметровому шарі в середньому становить 115 кг/м³ (в перерахунку на абсолютно суху речовину).

Сировину для виготовлення січки готують так само, як і для трав’яного борошна, тобто косять, подрібнюють і вантажать у транспортні засоби косарками-подрібнювачами КІК-1,4, КУФ-1,8 або комбайном Е-280. Є дві технології сушіння трав на січку — однофазна і двофазна.

Однофазна полягає в тому, що зелену масу висушують до середньої вологості 10 % у високотемпературних сушильних агрегатах АВМ-1,5, СБ-1,5 та ін. За двофазної технології зелену масу сушать у сушарці до середньої вологості 25 % і досушують до кондиційної вологості (15 %) у сараї активним вентилюванням. Січку в сарай завантажують за допомогою пневматичного елеватора ТПЕ-10 або ТП-30. Для досушування активним вентилюванням у шарі висотою до 4 м трав’яну січку закладають у три заходи. Перший шар заввишки 1,5 – 2 м залежно від погодних умов сушать до вологості 17 – 19 %. Потім завантажують другий шар загальною висотою 3 м і третій до 4 м. Вентилювання триває доти, поки вологість січки у верхньому шарі не становитиме 17 – 19 %.

Заготівля монокормів

Деякі господарства вже давно застосовують безобмолотне збирання зернофуражних культур і готують монокорми із цілих рослин, зібраних в оптимальні строки, коли в них міститься найбільша кількість поживних і білкових речовин. Для кукурудзи, вівса, ячменю, наприклад, це фаза молочно-воскової і воскової стиглості зерна.

За комбайнового способу збирання зернофуражних культур при традиційній технології втрачається 2 – 3 ц/га полови. Втрачаються також найбільш цінні листкові частини рослин і легке зерно. На полі залишається насіння бур’янів. Крім того, для збирання соломи потрібен цілий комплекс машин, витрачається багато коштів і ручної праці. Збирають зернофуражні культури у повній стиглості, відокремлюючи зерно від соломи і полови, а взимку їх змішують для згодовування худобі. За новою технологією зернофуражні культури збирають незалежно від погодних умов в оптимальні агротехнічні строки і з меншою напругою. При безобмолотному способі збирання стебла, листя, обгортки качанів, стрижні і полову збирають разом із зерном і висушують на високотемпературних пневмобарабанних сушарках типу АВМ, подрібнюють і переробляють на повнораціонні гранули або брикети так само, як і при виробництві трав’яного борошна або січки. Для скошування з подрібненням і навантаженням зернофуражу у транспортні засоби застосовують ті самі збиральні машини, транспортні засоби і технологію заготівлі сировини, що й при збиранні трав на трав’яне борошно. Грубостеблові культури (кукурудзу, сорго, соняшник) збирають силосозбиральними комбайнами, подрібнювальний апарат яких регулюють на мінімальну довжину січки. Перед подачею в сушильний агрегат масу додатково подрібнюють на подрібнювачі «Волгар-5». Через низьку вологість зернофуражу у фазі молочно-воскової стиглості штучне високотемпературне висушування при переробці на монокорм проводять за більш «м’якого» режиму: знижують подачу палива, швидкість обертання сушильного барабана встановлюють ближче до верхньої межі (5 – 9 об/хв).

Монокорм із зернофуражних культур має високі кормові властивості, але за вмістом протеїну і каротину дещо поступається трав’яному борошну, виготовленому із зеленої маси бобових культур.