2. Суть, принципи і методи державного регулювання економіки.

Основні принципи державного регулювання економіки полягають у мінімальному втручанні державних органів в економічні процеси та впливі відповідних структур на соціально-економічні процеси за допомогою встановлених державою економічних важелів та нормативів.

Методи державного регулювання економіки - це способи впливу держави через використання певних інструментів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційні структури з метою створення умов для їх ефективного функціонування згідно з напрямами державної економічної політики.

Методи прямого впливу безпосередньо діють на суб'єкти ринку, а методи непрямого впливу — опосередковано, цереч створення певного економічного середовища, здійснюють вплив на економічні інтереси, використання моти-вацій. Макроекономічне планування - це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних та оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення цих цілей.

Макроекономічне планування широко використовується й економіці розвинутих країн з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорцій та забезпечення динамічності розвитку економіки.

В основу макроекономічного планування покладена розробка індикативних планів, тобто системи рекомендаційних планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави. Індикативні плани мають особливості, які відрізняють їх від директивних (адресних та обов'язкових для виконання) планів:

1. індикативний план є комплексом рекомендацій, які не мають обов'язкового характеру;

2. показники плану призначені для інформування суб'єктів господарювання про цілі, пріоритети та наміри держави;

3. мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно до змін на ринку;

4. реалізація цілей індикативного плану здійснюється через систему планових та економічних важелів.

В Україні макроекономічне планування здійснюється у формі розробки та реалізації Державної програми економічного та соціального розвитку України.

3. Фінансово-бюджетне регулювання та грошово-кредитна політика держави

Найважливішим елементом ринкового господарства є його фінансово-бюджетне регулювання та грошово-кредитна політика держави.

Фінансово-бюджетне регулювання стану ринкового середовища повинно забезпечувати нормальний перебіг економічних і соціальних процесів, повне задоволення суспільних потреб у фінансових ресурсах. Цей процес відбувається через механізм бюджетного планування (Державний бюджет і державні цільові фонди).

Державний бюджет — це річний план державних доходів і видатків, що затверджений у законодавчому порядку.

Доходи Державного бюджету формуються за рахунок:

- податкових надходжень;

- неподаткових надходжень і доходів від операцій з капіталом, що перебуває в загальнодержавній власності (доходи від приватизації та реалізації державного майна; надходження від внутрішніх позик; повернення державі позик, процентів, дивідендів);

- доходів державних цільових фондів (пенсійного фонду, Державного фонду сприяння зайнятості населення та ін.);

- інших доходів, встановлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету.

Видатки Державного бюджету здійснюються за стаття ми на підставі бюджетної класифікації. За функціональним призначенням їх можна об'єднати в такі групи:

1. Фінансування державних, послуг загального призначення (державне управління, утримання законодавчих, виконавчих і судових органів, на міжнародну діяльність, національну оборону та ін.).

2. Фінансування виробництва соціальних товарів (наука, освіта, культура, мистецтво, охорона здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення, засоби масової інформації, житлово-комунальне господарство).

3. Фінансування державних послуг, пов 'язаних з економічною діяльністю (розвиток галузей матеріального виробництва, забезпечення вищої ефективності господарської діяльності, структурні перетворення в економіці, реалізація цільових комплексних програм).

2. Видатки державних цільових фондів.

2. Інші видатки (виплати процентів і обслуговування державного боргу, створення резервних фондів та ін.).

Видатки за своїми економічними характеристиками поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

За рахунок Державного бюджету здійснюється пряме фінансування окремих галузей, регіонів та сфер діяльності. Крім того, з нього здійснюються виплати у формі:

• дотацій - асигнувань для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств;

• субсидій - допомоги з метою підтримки населення, певних видів підприємницької діяльності, галузей народного господарства;

• субвенції - фінансової допомоги центральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі.

Перевищення доходів над видатками становить надлишок (профіцит) бюджету; перевищення видатків над доходами — нестачу (дефіцит) бюджету.

Добре діюча і активна грошово-кредитна система є запорукою налагодження розвинутих ринкових взаємовідносин між суб'єктами господарювання. Ця система забезпечує ефективне управління грошовим обігом і кредитом.

Грошова підсистема характеризує форму організації грошового обігу; кредитна підсистема відображає сукупність кредитних відносин та установ, котрі їх забезпечують.

Кредитними називаються ті відносини, що складаються з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, населення.

державний кредит - позичальником або кредитором є держава, а саме: кредит висгу пає у вигляді цінних паперів (облігацій, сер тифікатівощадного банку тощо);

Формами кредиту є:

банківський кредит - надання банківськими установами грошових коштів юридичним або фізичним особам у тимчасове користування;

комерційний кредит - це відстрочка платежу, яка надається продавцями покупцям; оформ ляється векселем.