2. Класифікація операційних витрат

Операційні витрати підприємства класифікують за певними ознаками:

1. За видом і обсягом продукції заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції.

Загальні витрати - це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їх сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями.

2. За місцем виникнення поділяються на витрати на виробництво продукції (виникають на рівні цеху і утворюють виробничу собівартість), адміністративні і збутові витрати. Таке групування застосовується при визначенні собівартості виготовленої і реалізованої продукції, а також при обчисленні валового прибутку підприємства.

3. За функціональним призначенням витрати поділяються на витрати, пов'язані з операційною діяльністю, пов'язані фінансовою діяльністю, пов'язані з інвестиційною діяльністю, витрати щодо надзвичайних подій.

4. За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні і комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. Це витрати сировини і матеріалів, заробітна плата, амортизаційні відрахування тощо. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Наприклад, це витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на збут тощо.

5. За способом перенесення витрат на вартість продукції витрати поділяються на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного виду продукції і можуть бути безпосередньо віднесені на її собівартість за даними первинних документів – витрати сировини та матеріалів, витрати енергії (електроенергії, пару, холоду, тепла) на технологічні цілі, витрати пакувальних матеріалів тощо. Якщо на підприємстві виготовляється один різновид продукції то всі витрати на її виробництво - прямі. До непрямих відносяться витрати, що не мають прямого пропорційного зв’язку з окремими видами продукції та включаються в їх собівартість за допомогою спеціальних кошторисів. Непрямі витрати зв'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого і управлінського персоналу, амортизація виробничого обладнання, утримання і експлуатація будівель, споруд, машин тощо.

6. За ступенем залежності від обсягу виробництва витрати поділяють на постійні і змінні. Змінними називають витрати, загальна сума яких за певний проміжок часу залежить від обсягу виробленої продукції (пропорційно збільшується або зменшується при зростанні чи зменшенні обсягів виробництва). Такі витрати зростають із збільшенням обсягів виробництва. До змінних витрат належать витрати сировини і матеріалів, придбаних напівфабрикатів, палива і енергії на технологічні потреби, оплата праці робітників, безпосередньо зайнятих на виробництві продукції, витрати на упаковку готової продукції тощо. Постійні - витрати, загальна величина яких за певний період не змінюється, або майже не змінюється при зміні обсягів чи структури виробництва. До таких витрат відносяться витрати на орендну плату, адміністративні витрати, витрати на збут, загальновиробничі витрати.

Співвідношення постійних і змінних витрат називається структурою витрат підприємства.

Класифікація витрат за цією ознакою дозволяє оцінити зміну сумарних витрат при збільшенні обсягів виробництва і реалізації продукції і має важливе значення при розрахунках так званої "точки беззбитковості" або "критичного обсягу виробництва".

Точка беззбитковості роботи підприємства - обсяг продукції, виробництво і реалізація якої дозволяє відшкодувати поточні витрати, але не забезпечує отримання прибутку. Цю точку називають ще і точкою "нульового" прибутку. Реалізація продукції в обсязі, більшому за величину точки беззбитковості, забезпечує підприємству отримання певної суми прибутку. Реалізація продукції в обсязі, який перевищує значення точки беззбитковості забезпечує підприємству отримання певної суми прибутку. Розрахунок та аналіз беззбитковості дозволяє встановити, до якого обсягу може впасти виробництво продукції перш ніж підприємство почне нести збитки, або до якого рівня необхідно підвищити обсяг виробництва, щоб виручка від реалізації покрила всі витрати на виробництво продукції.

Значення точки беззбитковості можна обчислити з наступного рівняння:

ТС = VC + FC, (11.1)

де ТС – загальні поточні витрати

VC – змінні витрати

FC – постійні витрати

В натуральному виразі критичний обсяг виробництва визначається як:

N = , (11.2)

де N - критичний обсяг виробництва, тобто «точка беззбитковості»

Р – ціна одиниці продукції

VC - змінні витрати, що припадають на одиницю продукції

Для визначення точки беззбитковості в грошовому виразі необхідно визначити коефіцієнт граничного прибутку:

, (11.3)

де R – дохід (виручка) від реалізації продукції.

Звідси розраховується критичний дохід (R ): R = (11.4)

Чим більше перевищення фактичного обсягу виробництва над його критичною величиною, тим вища економічна безпека виробництва.

7. За змістом та призначенням витрат вони поділяються на витрати за економічними елементами та витрати за калькуляційними статтями. Економічні елементи характеризують спожиті ресурси за їх економічним змістом, незалежно від форм та місця використання, тобто сукупність однорідних витрат у грошовому виразі за їх видами. Калькуляційні статті відображають формування витрат за напрямами діяльності та місцем виникнення.

8. За періодами витрати поділяються на витрати поточного періоду та витрати майбутніх періодів

9. За можливістю контролю витрати поділяються контрольовані та неконтрольовані. До контрольованих належать витрати, які керівництво підприємства може безпосередньо контролювати або на які може суттєво впливати – це ступінь корисного використання матеріалів, робочого часу. До неконтрольованих відносяться витрати, які підприємство не може контролювати (наприклад, витрати, спричинені ринковими цінами на сировину, тарифів на енергію тощо).