1. Поняття, класифікація та структура персоналу

Стан і розвиток суспільства значною мірою визначається чисельністю і складом населення. Населення – це природна, що історично склалася і безупинно відновлюється в процесі виробництва і відтворення життя сукупність людей, що проживає на визначеній території: село, місто, район, регіон, область, країна. Чисельність і склад населення у всіх країнах світу визначають за допомогою переписів. Останні перепис населення України проходив у 2001 році. За результатами перепису чисельність населення України станом на 5 грудня 2001 року становила 48415,5 тис. чол., у тому числі чисельність міського населення – 32538,0 тис. чол., сільського населення – 15877,5 тис. чол.

Серед усього населення виділяють його працездатну частину, тобто трудові ресурси. Трудові ресурси – це працездатна частина населення, яка володіє фізичними та інтелектуальними можливостями, може виробляти матеріальні блага і надавати послуги. Трудові ресурси включають в себе як реальних працівників, уже зайнятих в економіці країни, так і потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати.

Необхідні фізичні й інтелектуальні здібності залежать від віку: у ранній період життя людини і у пору зрілості вони формуються і примножуються, а на старість – втрачаються. Тобто, вік виступає свого роду критерієм, що дозволяє виділити з усього населення власне трудові ресурси. Нині в Україні працездатним віком вважається: для жінок – від 16 до 55 років, для чоловіків – від 16 до 60 років.

Частина трудових ресурсів є важливим елементом потенціалу підприємства, тобто його персоналом.

Персонал підприємства – сукупність постійних (штатних) кваліфікованих працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності. У діяльності підприємства, крім постійних працівників, часто беруть участь інші працездатні особи, які працюють на підприємстві тимчасово на підставі трудового договору (контракту).

Класифікація персоналу.

Залежно від сфери зайнятості персонал промислових підприємств поділяється на: промислово-виробничий (персонал основної діяльності) та непромисловий (персонал неосновної діяльності) – персонал непромислових організацій, які знаходяться на балансі промислового підприємства.

До промислово-виробничого персоналу належать робітники, які займаються промислово-виробничою діяльністю в основному, допоміжному або обслуговуючому виробництвах, управлінні, лабораторіях, на складах. Для визначення рівня продуктивності праці використовується саме чисельність промислово-виробничого персоналу.

До непромислового персоналу відносяться працівники структур, які належать підприємству, але не пов’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва, тобто житлово-комунального господарства, навчальних і медичних закладів, дитячих садків та ясел, культурно-побутових установ тощо.

За характером виконуваних функцій персонал поділяється на чотири категорії: робітники, керівники, спеціалісти та службовці.

Робітники – працівники, що безпосередньо зайняті в процесі створення матеріальних благ, переміщення вантажів, ремонтними роботами, надання послуг тощо. Класифікація робітників в залежності від виконуваних у виробництві функцій: основні (зайняті в технологічному процесі виготовлення основної продукції); допоміжні (обслуговують робочі місця, здійснюють наладку, ремонт). Класифікація робітників за ступенем механізації праці: робітники, що виконують нагляд за автоматами; робітники, які виконують роботу за допомогою машин і механізмів; робітники, що виконують ручну роботу; робітники, які виконують ручну роботу при машинах і механізмах.

Керівники – працівники, які займають керівні посади, як в цілому по підприємству, так і в його структурних підрозділах (головні механіки, начальники цехів, ділянок, директор та інші).

Спеціалісти – працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та інші роботи (бухгалтери, механіки, техніки тощо).

Службовці – працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, облік і контроль (агенти зі збуту продукції, рекламні агенти, касири, кур’єри, секретарі тощо).

При здійсненні господарської діяльності важливе значення має розподіл персоналу підприємства за професіями та спеціальностями.

Професія – вид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом спеціальних знань і практичних навичок, придбаних в результаті спеціальної підготовки (назва професії визначається характером та змістом роботи).

Спеціальність – це вузький різновид трудової діяльності в межах певної професії. Спеціальність передбачає володіння комплексом знань, придбаних шляхом спеціальної підготовки і досвіду роботи.

Працівники кожної професії та спеціальності відрізняються рівнем кваліфікації. Кваліфікація – ступень професійної підготовки працівника, необхідний для виконання робіт певної складності. Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи іншій посаді. Вирізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалісти вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади, наприклад інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти).

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані і некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку. Зокрема висококваліфіковані робітники виконують особливо складні та відповідальні роботи (ремонт і наладку складного обладнання) та потребують понад 2-3 років підготовки, періодичне стажування та великий практичний досвід роботи. Кваліфіковані робітники виконують складні роботи (метало- та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні тощо) та потребують 1-2 років підготовки і чималий досвід роботи. Малокваліфіковані робітники виконують нескладні роботи (апаратурні, деякі складальні, технічний нагляд тощо) та потребують декількох тижнів підготовки та певний досвід роботи. Некваліфіковані робітники виконують допоміжні та обслуговуючі роботи (вантажники, гардеробники, прибиральники тощо) і не потребують спеціальної підготовки.

Структура персоналу – співвідношення між чисельністю працівників певної категорії (групи) і загальною чисельністю працюючих виражене у відсотках.