Из показаний хионии гусевой

«Я признаю себя виновной в том, что 29 июня в с. Покровском днём с обдуманным заранее намерением с целью лишения жизни ударом кинжала в полость живота причинила крестьянину села Покровского Григорию Ефимовичу Распутину-Новому рану, но задуманного осуществить не могла по обстоятельствам, от меня независимым, и в свое оправдание заявляю следующее: последние 15 лет своей жизни я прожила в г. Царицыне по Балтийской улице, в доме № 3 вместе со своей родной сестрой Пелагеей Кузьминичной Заворотковой, её дочкой Марией Григорьевной Заворотковой. Я — сирота. Я за это время четыре года до 1910 года прожила келейницей в частном доме Натальи Емельяновой Толмачёвой, на той же Балтийской улице, напротив дома № 3. Наставницей у меня была названная Наталья Толмачёва; с нами жила Евдокия Цуцкина, отчество её забыла. Читали здесь на квартире сорокоусты.

Четыре года назад у нас в г. Царицыне был Григорий Ефимович Распутин, заходил к нам в келью. Его мы и все принимали со славой, как человека, принятого бывшим архиереем Гермогеном. Гермоген велел отцу Илиодору водить Распутина по частным домам г. Царицына, где он прожил около недели и уехал от нас не знаю куда. В скором времени Распутин поссорился с названным Гермогеном и Илиодором в С.-Петербурге, после чего я спросила Илиодора: «Батюшка, чего не едет, как обещался, братец Григорий Ефимович Распутин?» На что Илиодор мне ответил, что славу ему он, Илиодор, дал через Гермогена и во время своей славы, Распутин открылся ему, Илиодору, в частной беседе, что он был развратником, пакостником и клеветал на батюшку Илиодора и архиерея Гермогена, что они как будто хотят убить его и за это они, Илиодор и Гермоген, пострадали, так как они в газетах написали про жизнь Распутина, например, в предъявляемом мне номере газеты «Свет» (был предъявлен № 127 от 18 мая 1914 г. газеты «Свет», где помещен фельетон «Илиодор и Гриша»). Слова Илиодора про Распутина из статьи этой газеты «Илиодор и Гриша» и повлияли на меня так, что я решила убить Григория Ефимович Распутина, подражая святому пророку Илье, который заколол ножом 400 ложных пророков; и я, ревнуя о правде Христовой, решила над Распутиным сотворить Суд Божий с целью убийства Распутина на первой неделе после прочтения статьи «Илиодор и Гриша».

3. 2. Вбивство г. Распутіна

Фізичне вбивство Распутіна було логічним завершенням його вбивства морального, яке було скоєне над ним, до того часу. Образ сатани, створений засобами масової інформації, повністю запаморочив образ справжнього Распутіна. Із кожних десяти чоловік, які знали його, мабуть, десять бажали його смерті.

В Петрограді, Москві, та і в інших містах, як і раніше розпускаються чутки про страшні діяння Распутіна. Про його жахливі розпусти, про хабарі, які він отримує, про німецькі зв`язки, придворні інтриги, центром яких називають того ж Распутіна.

А тим часом вбивці Распутіна виношують свій план. До цього складу входять:

Лівий радикал, один із керівників російського масонства і кадетської партії Маклаков Василь Олексійович ( 1869 – 1957). Від роздобув отруту і розробив план дій вбивства.

Правий радикал, Пуришкевич Володимир Митрофанович (1870 – 1920). Великий поміщик, один із засновників «Союзу російського народу» і «Союзу Архангела Михаїла». Депутат ІІ, ІІІ та ІV Державної думи.¹

Представник аристократичної черні, вищих правлячих станів суспільства, в силу західного виховання і життєвої орієнтації безнадійно відірваних від російського народу, член масонського товариства «Маяк», князь Фелікс Феліксович Юсупов. «По характеру слабонервный неженка, хлыщ и фат, которого Распутин лечил от психических расстройств».²

Представник вирожденної частини династії Романових Великий князь Дмитро Павлович, «двуличный, подлый, раздираемый политическими амбициями».³

16 грудня князь Ф. Ф. Юсупов зробив розпорядження в своєму будинку, що увечері в його особистому кабінеті був приготований чай для гостей, яких він очікував, стіл був сервірований на 8 осіб. Гості під’їжджали до бокового під`їзду, який веде одразу до кабінету. Зазвичай прислуга князя ніколи не заходила до кабінету, саме тому ніхто із прислуги не бачив, хто саме був в гостях у князя, за виключенням Великого князя Дмитра Павловича, про знаходження його в колі гостей знали, бо він під`їхав до парадного входу.

За свідченнями рідних та хатньої прислуги було виявлено, що близько опівночі 17 грудня до нього приїздить князь Юсупов і вони поїхали разом. Тим паче, що раніше Распутін сам говорив, що поїде в гості до князя Юсупова; коли Григорій виходив з будинку він був одітий у блакитну рубаху та шубу.

З будинку він вийшов через чорний хід, шлях до цього виходу пролягав через кухню. Виходячи через кухню він розбудив хатню прислугу і сказав, щоб за ним закрили двері.

Близько 4 годин ранку, в ніч на 17 грудня, городовий який стояв на посту неподалік від будинку князя Юсупова почув чотири постріли. Незабаром цього городового визвали до квартири князя Юсупова, де знаходився Пуришкевич, який розповів, що Распутін помер і що, якщо городовий любить Царя та його родину, то буде тримати язика за зубами. Але городовий чекати не став і повідомив про це керівництву.

Вбивство було здійснено підло, по звірському, вночі 17 грудня 1916 року. Распутіна заманили до будинку Юсупова, мотивуючи це тим, щоб Распутін оглянув душевно хвору якоюсь хворобою дружину Юсупова Ірину. Кімната, куди привели Распутіна, знаходилась у підвальному приміщенні. Тут були приготовані чай, вино, цукерки, та тістечка. У тістечка та вино була домішана отрута, яку дістав Маклаков, безпосередньо в убивстві не брав участі. Юсупов. Посадивши Распутіна за стіл і пригощаючи його, пішов за Іриною, яка нібито приймала гостей ( насправді її взагалі не було в Петрограді ). Тим часом, інші учасники вбивства - Пуришкевич, Дмитро Павлови, Лізаверт, Сухотін – сиділи в кабінеті Юсупова і чекали свого часу, перед цим добре випивши. Завчасно був розроблений план і обрано місце ліквідації трупа і знищення речей жертви.

Час йшов, а отрута не спрацювала. Хоча Распутін відчув себе погано.

Мабуть, у нього виникли підозри і він вирішив піти. Тоді Юсупов запропонував помолитись. В кімнаті знаходилося розп`яття. Распутін підходить до нього, стає на коліна, щоб поцілувати його, і в цей момент Юсупов стріляє йому в спину, цілячись в серце. Распутін падає.

Вбивці зраділи, і почали готуватись, щоб замести сліди. Сухотін надіває шубу Распутіна, його взуття, бере рукавиці і разом з Дмитром Павловичем і Лізавертом їде знищувати речі вбитого.

Юсупов і Пуришкевич, залишаються чекати співучасників, щоб потім разом ліквідувати і труп. Спочатку випили ( на ранок всі співучасники знаходилися в стані алкогольного сп`яніння ). Потім Юсупов зайшов до кімнати, де лежав Распутін. А х часом, коли Пуришкевич пішов також до кімнати, раптово рознісся істеричний крик Юсупова: « Пуришкевич, стреляйте, стреляйте, он жив! Он убегает!» Пуришкевич зі зброєю кинувся наздоганяти Распутіна, який тікав. Перші два постріли - виявились промахом. Третій постріл – попав у спину. «..Четвертій вістрел, пишет пуришкевич, - попавший ему, как кажется, в голову… он снопом упал ичком в снег и задергал головой. Я подбежал к нему и изо всей силы ударил его ногой в висок».¹

Через деякий час при перенесенні трупа Распутіна на нього накинувся князь Юсупов і почав його бити тяжкою гумовою гирею по голові, цілячись у скроню. На всі сторони бризкала кров, і коли Юсупова відтягнули, він весь був забризканий кров`ю. За даними судмедекспертів, окрім поранень в спину і в голову ззаду у Распутіна було вогнепальне поранення на лобі. Окрім, того Распутін був скинутий у воду ще живим. «Да, это было просто зверское убийство, нисколько не отличавшееся от зверских убийств, которые совершали над своими противниками большевики».¹

Жорстоко замучений, він був скинутий до ополонки біля Хрестовського острова.

Висновок. Аналізуючи, усе вище написане, то виникає питання, невже всі люди настільки жорстокі, іноді їх навіть не можна назвати тваринами? На скільки необхідно не мати нічого людяного, щоб так по звіриному вбити людину, навіть якщо вона дуже стоїть поперек горла.

Отож, Григорій Распутін був помітним персонажем в житті Імперії, і залишається досі в історії такою людиною. Його життя, багатьом людям мішало, деяким із-за заздрощів, іншим – за ще, якихось причин. Тому був скоєний запах на вбивство, але так як він був абсолютно не підготовлений, він провалився.

17 грудня 1916 року, співучасникам, яким Григорій Юхимович був оскомою в горлі, вдалося його вбити. Але вони теж не особливо сплановано діяли, бо не всі варіанти вони прорахували. Якби були прораховані всі варіанти, то заплановане їм вдалося б зробити з першої спроби.