Царська родина

2.1. Царська родина напередодні знайомства з г. Распутіним

Трагедію Распутіна не можливо зрозуміти без знання тих особливих взаємин, які склалися між ним і царською родиною. Всі наклепи, вся брехня які йдуть на адресу Распутіна, насправді призначалися не йому, а царю та його близькому оточенню. Визначивши найбільш вразливіше місце в житті царської сім`ї, вороги царя і Росії намагалися влучити саме в це найслабше місце.

Протягом більш ніж 10 років Григорій Распутін був для царської сім`ї дуже близьким, а в деякі моменти навіть дуже близьким. І цар, і цариця, і царські діти, безумовно, любили його і дуже вірили йому. Це звісно не означало те, що їх віра була сліпа. Існують матеріали, в яких йдеться про те, що цар і цариця неодноразово збирали інформацію про нього і перевіряли ті свідчення, які під собою не мали ніякої достовірної інформації. А навмисне доповідались царським особам, для того щоб вони змінили своє бачення на особу «старця».

Цар і цариця не були релігійними фанатиками. Їх релігійність носила органічний, традиційний характер. Православна віра – для них була ядром існування. Ідеалом – чиста віра російських царів епохи перших Романових, віра, яка пов`язана з іншими ідеалами Святої Русі, народними традиціями та звичаями.

Кінець ХІХ – початок ХХ століття характеризувались глибокою духовною кризою, яка була визвана відмовою від російських духовних цінностей, традицій та ідеалів. Епоха останнього царя почалася в 1894 році. Той рік виявився переломним моментом в історії Росії. Головною подією цього року стала смерть імператора Олександра ІІІ і воцаріння його старшого Сина.

Ще в січні 1894 року стало відомо, що Олександр ІІІ тяжко захворів запаленням легенів і декілька днів знаходився в критичному стані. Від простуди Цар вилікувався, але загострилась давня хвороба нирок, а протягом наступних місяців його стан то покращувався то погіршувався. Доки не наступили рокові дні жовтня. І 20 жовтня імператор Олександр ІІІ помирає. Згідно із законами та традиціями, Монарх вступив на престол, одразу, як тільки помер його батько. 20 жовтня 1894 року Царем став Микола Олександрович, який увійшов на історичну арену під ім`ям Миколи ІІ.

Для Миколи ІІ смерть батька виявилась дуже страшним ударом. 20 жовтня 1894 року він заніс у свій щоденник такий запис:» Боже мой, Боже мой что за день! Господь отозвал к себе нашего обожаемого дорогого горячо любимого Папа. Голова кругом идет, верить не хочется – кажется до того неправдоподобной ужасная действительность».¹

Слухняний син, який дуже любив свого батька хвилювався не тільки від страшної втрати. Його не відпускали відчуття страху пов`язане з новою для нього роллю, з тою відповідальністю, яка була покладена на нього.

В якості наступника він мав дуже мало адміністративного досвіду і справами управління до того практично не займався. Тепер же необхідно було навчатися Царським справам. Микола ІІ, як і його батько, вірив, що Саможержавство – є основою держави Російської. Цей принцип, навіть не міг змінюватись. Він добре знав російську історію і навіть сумнівів у нього це не викликало.

Микола ІІ був зразковим чоловіком і батьком. Своє одруження завжди розцінював, як велике щастя. 14 листопада 1494 року, від поєднав у вівтаря своє життя з життям Гесенської принцеси Аліси, яка прийняла православну віру і отримала ім`я Олександри Федорівни.

Аліса-Олександра приходилася онучкою англійської королеви Вікторії і була донькою Гессенського герцога Людвіга і його дружини, англійської принцеси Аліси. Вона народилася в столиці герцогства, в місті Дармштадті в 1872 році. Російський Принц і англійсько-німецька Принцеса покохали один одного ще за довго до одруження. Взаємне кохання не полишило їх за двадцять чотири роки подружнього життя.

Микола Олександрович через дев’ять днів після одруження записав у своєму щоденнику: «Каждый день что проходит, Я благословляю Господа и благодарю Его от глубины души за то счастье, каким он меня наградил! Большего и лучшего благополучия на этой земле человек не вправе иметь. Моя любовь и почитание к дорогой Аликс растет постоянно».¹

Олександра Федорів стала для Царя не тільки близькою людиною, не тільки коханою жінкою, але й цілим світом, який завдяки їй наповнився яскравим світлом.

Цей брак приніс чотирьох дівчаток і одного бажаного сина Олексія. «Незабвенный великий для нас день, в кот. так явно посетила нас милость Божья. В 1¼ дня у Аликс родился сын, кот. при молитве нарекли Алексеем. Все произошло замечательно скоро — для меня по крайне мере. Пошел к Аликс, чтобы завтракать. Она уже была наверху и полчаса спустя произошло это счастливое событие. Нет слов, чтобы уметь достаточно благодарить Бога за ниспосланное нам утешение в эту годину трудных испытаний! Дорогая Аликс чувствовала себя очень хорошо. Мамá приехала в 2 часа и долго просидела со мною, до первого свидания с новым внуком. В 5 час. поехал к молебну с детьми, к кот. собралось все семейство».²

Після одруження звички Миколи Олександровича поступово почали змінюватися: він поступово перетворився на людину для якої Сім`я та Бог були основними складовими його життя. Душевний спокій він набув тільки при спілкуванні з його коханою дружиною та дітьми.

І ще одне важливе відчуття поєднувало Миколу ІІ та Олександру Федорівну, любов до Росії. Якщо у Миколи воно передавалося з молоком матері, то у його дружини – воно виникло уже в дорослому віці і залишилося з нею до самої її смерті.