1.3. Особисте життя

В 1887 році, у віці 18 років, Григорій Распутін одружився на з дівчиною із сусіднього села Дубровіною Параскою Федорівною, яка була на 3 роки старша від Григорія. Така різниця у віці по тим міркам, була досить не звичною. За селянськими мірками наречена «засиділась у наречених», а хлопець, не мав успіхи серед найкращих наречених, і тому вимушений був одружитися з Параскою, яка помітно засиділась «у дівках». Але що стосується, особи дружини Григорія, то тут всі хто зав цю жінки про неї гарної думки. «Мама доброй женщиной, очень терпеливой. Она всегда уважала отца, сносила все тяготы, связанные как с жизнью вмести с ним, так и с разлукой».¹

У Григорія та Параски народилось семеро дітей, але лише троє вижили: Дмитро( 1895 – 1933), Мотря, яку іноді називали Марією (1898 – 1977), і Варвара( 1900 – початок 1930-х років). Доля членів родини Григорія, була до них не дуже прихильною. Мати, син Дмитро і донька Варвара загинули у радянських таборах, а Мотрі вдалося емігрувати за кордон, разом з психічно не врівноваженим чоловіком.

Коли в житті Григорія, почалися дивні речі, такі як дивні сни або ж якісь ведіння, то дружина Параска не знала як на це реагувати. «Моя бедная мама видела, что с отцом что-то творится. Но понять ничего не могла. Первое, что пришло в голову – отец разлюбил ее. Отец не делился с женой мыслями. Да и не принято было говорить с женщинами о чем-то, кроме хозяйства и детей. Поэтому когда он все-таки заговорил с ней о том, что намерен идти в монастырь, она от неожиданности онемела. Она ждала каких угодно слов, только не этих.»²

Саме в цей період свого життя, Распутін починає подорожувати по різним святим місцям. Приблизно в 1897 році в його душі відбувається переломний момент. Відбувається він поступово, спочатку Григорій відвідує монастирі, які відносно не далеко розташовані. Перестає їсти м`ясо, і до самої смерті він не їв м`яса, кидає палити и випивати вино. Починається період далеких подорожей по різним святим місцям. Що могло підштовхнути Григорія на цей крок? Відповідь досить проста. «Вся жизнь моя, — пишет он, была болезни. Всякую весну я по сорок ночей не спал. Сон будто как забытье, так и проводил все время с 15 лет до 28 лет. Вот что тем более толкнуло меня на новую жизнь. Медицина мне не помогала, со мною ночами бывало как с маленьким, мочился в постели. Киевские сродники исцелили, и Симеон Праведный Верхотурский дал силы познать путь истины и уврачевал болезнь бессонницы. Очень трудно это было все перенесть, а делать нужно было, но все-таки Господь помогал работать, и никого не нанимал, трудился сам, ночи с пашней мало спал».¹

4. Приїзд до Петербургу в 1904 році

В 1903 – 1904 роках у Григорія Распутіна визріла думка, щоб у рідному селі побудувати храм, за словами апостола Павла, - «кто устроит храм, того адові врата не одолеют никогда».¹ Але на це необхідні були кошти. Распутін жив небагато, досить скромно. І почав Григорій шукати меценатів, які б дали гроші на будівництво храму. В 1904 році з одним рублем у кишені, він прибув до Петербургу. По дорозі голодував, бо грошей навіть на чай не вистачало. Приїхавши до столиці, втомлений та голодний, спочатку прямував у напрямку Олександро-Невської Лаври помолитися перед мощами святих. На останні п`ять копійок, які не витрачав навіть на їжу, замовив сирітський молебен за 3 копійки і 2 копійки віддав на свічку.

Відстояв молебен, відправився на прийом до ректора духовної академії єпископу Сергію. Але поліція його не пропустила. Григорій через чорний хід, відшукав швейцара, який спочатку його побив. А потім коли Григорій став на коліна, поясним мету приїзду, швейцар доповів про прихід Распутіна до єпископа. « Епископ, - пишет Распутин, - призвал меня, увидел, и вот мы стали беседовать тогда. Рассказывая мне о Петербурге, знакомил с улицами и прочим, а потом с Высокопоставленными, а там дошло и до Батюшки Царя, который оказал мне милость, понял меня и дал денег на храм». Загалом, з моменту знайомства Григорія Юхимовича з єпископом, до знайомства з царською родиною пройде цілий рік. І за цей рік єпископ познайомить Григорія з високопоставленими архієреями, і заодно, з єпископами Феофаном та Герміоном. В цей час про Распутіна починають наводитися деякі факти його біографії, в тому числі робиться запит в Тобольську консисторію, але нічого поганого там не могли повідомити про цю особу.

А тим часом, необхідно повернутись до місця куди прибуває Григорій. Це одне з найбільших мст Російської імперії. На початку ХХ століття тут проживало близько двох мільйонів осіб. Тут знаходилися найвизначніші і найкращі місця, в яких за своє життя обов`язково повинна побувати людина.

Петербург був головним діловим центром Росії. Знаходилися в місті найбільші промислові корпорації, комерційні банки страхові компанії знаходилися також в Петербурзі. В самуму центрі Північної столиці знаходилися нерви ділового життя Імперії – Петербурзька фондова біржа. В цьому місці був найбільший оборот цінних паперів компаній та банків. Імперська столиця також славилася найкращими ресторанами, дорогі магазини, елітарні аристократичні клуби, та найдорожчі гостинні двори.

Не дивно, що саме в це місто відправляється Григорій Распутін, в пошуках коштів для благодійної мети. Розумів і він сам, це. В цьому місті відкривалися великі можливості саме для того щоб здійснити свої мрії. І ці мрії могли цілком стати реальними, адже були всі можливості для цього, необхідно було лише почати діяти, і вкласти всі свої сили саме для досягнення своєї мети. Саме, цим і почав займатися Григорій Распутін. Можливо, він і мав і зовсім інші цілі, такі як побудувати храм в рідному селі. Але ж простій людині з далекої глубинки, без жодних амбіцій було б тяжко досягнути такої благодійної мети.

Коли в 1904 році, Григорій прибув до Північної столиці і намагався дістатися до ректора Духовної академії, він заручився рекомендаційними листами від впливового єпископа.¹ Сучасний історик Церкви Фірсов С. Л. Писав про це так: «… уже тогда, на грани веков, проявился его особый дар воздействовать на женщин. «Духовно утешенная» Распутиным купчиха отвезла его в Казань, где познакомила с православными клириками. Викарный епископ Казанской епархии Хрисанф ( Щетковский ), непонятно почему, решил дать молодому крестьянину рекомендацию, с которой тот в 1903 году и приехал в Петербург к ректору Духовной академии епископу Сергию ( Страгородскому )».

Причини, саме по яким Хрісанф так зробив, могла бути одна – Распутін спричинив на нього дуже сильне враження. І не тільки на нього.

Дослідники, які займаються історію особистості Распутіна, у своїх працях розходяться в думках, стосовно того яким чином Распутін попав на прийом до єпископа. Адже, цілком логічно що маючи рекомендаційні листи Распутін таким чином попадає на прийом до єпископа Сергія. Якщо дивитися на цю ситуацію з іншого боку, і не брати до уваги тих фактів, що у нього були рекомендаційні листи, а він просто якимось чином попав на цей прийом. По-перше людина такого рівня, як єпископ має і інші справи, і він би міг проти по вулиці і навіть не звернути увагу на те, що в декількох метрах від нього знаходиться людина, яка мала неохайний зовнішній вигляд, і яка має великі цілі. І той швейцар, який пропусти Григорія, міг виявитися дуже жорстокою людиною, ще й не віруючою. І Григорію було б дуже тяжко пояснювати цій людині саме, які він має цілі і мету. І той факт, що Распутін став на коліна, і почав благати пропустити його, міг ніяк не вплинути на цього швейцара.

Але, пам`ятатати треба, про те що Григорій Юхимович мав дуже сильний вплив на людей. І як це в нього виходило, ми зрозуміємо далі, в наступних розділах.

Висновок. Григорій Юхимови Распутін народився 9 січня 1869 року у Західному Сибіру, у селі Покровському Тюменського повіту Тобольської губернії і був сином селянина. В сім`ї він був єдиною дитиною, бо всі діти які народжувалися до цього помирали з різних причин. Ріс дуже хворобливою дитиною, але працював так як необхідно це робити в сільській місцевості. В 18 років він одружується на Парасці Дубровіной. У них народжується п`ятеро дітей, але тільки троє з них виживає. Син Дмитро, і дві доньки – Мотря і Варвара. Доля членів Распутінської родини не надто балувала. Закінчили вони своє життя в радянських таборах, а Мотря емігрувала закордон. В 1904 році Григорій прибуває з благородною метою до Петербургу, але яка насправді мета була у нього знає тільки він сам.

РОЗДІЛ 2