3. Духовний світ старого Сантьяго

Складання схеми-характеристики образу Сантьяго

4. Слово вчителя

— У центрі повісті фігура старого рибалки Сантьяго. Це не звичайний старий. Так він сам говорить про себе, і далі ми можемо переконатися у справедливості цієї самохарактеристики.

Старий живе відповідно до власного трудового етичного кодексу, героїчно бореться за життя й людську гідність. Майже три місяці щодня він виходить у море і повертається без улову. На вісімдесят п’ятий день Сантьяго ловить величезного марліна. До речі, упіймати таку рибину, як марлін, дуже важко, оскільки вона розвиває швидкість до 140 км/год, а її маса сягає 1200 фунтів (близько 600 кг). Вона може легко повести за собою човен і навіть потопити його.

Рибу з’їдають акули. Здається, старий зазнає поразки. Сум, самотність, старість. Слабкість, згасання підкреслюються навіть в описі зовнішності рибалки.

Але згадаймо, як Сантьяго боровся з рибою. У вирішальний момент, коли після триденних перегонів марлін утомився й випірнув із моря, старий відчув, як у нього «каламутиться в голові». Проте спинив себе: «Треба, щоб голова була ясна. Отже, збери докупи свої думки й навчися терпіти, як чоловік. Або як оця риба». Рибалка намагався максимально мобілізувати всі свої сили, щоб здобути перемогу й довести тим, хто вважав його невдахою, самому собі,

морській істоті, що він ще чогось вартий! «Безглуздо втрачати надію,— думав він.— Безглуздо й, мабуть, гріх».

У боротьбі старого з акулами виражено оптимізм. Хемінгуей невтомно знову й знову підкреслює тему непереможності людини. По суті, повість учить, що поки людина жива, поки вона відчуває себе людиною, є надія на краще. Старий залишається без зброї,

утома його перевищує межі можливого. Він знає, що вночі акули нападуть знову. Що він може? Битися, поки не помре. Трохи пізніше мріє, щоб йому не довелося більше боротися, але знову і знову вступає в боротьбу. Коли ж поразка здається безумовною, коли від риби нічого не залишається, у самій поразці вимальовується перемога. Старий знову, як на початку повісті, несе додому — навіть без допомоги хлопчика — щоглу зі згорнутим вітрилом. Засинає, і сняться йому леви молодості, а хлопчик оберігає його сон, чекаючи нових, щасливих днів передачі мудрості від старого йому, представникові молодого покоління.

«Якщо хочете,— стверджує Д. Затонський,— образ старого Сантьяго з повісті-притчі Хемінгуея «Старий і море» піднесений до рівня міфу, міфу про людину, переможену й водночас непереможну».

Шкільний твір за повістю Ернеста Хемінгуея «Старий і море». Автор твору «Старий і море» – відомий американський письменник Ернест Хемінгуей. Він є одним із найпопуляр-ніших і найулюбленіших письменників XX століття. Прозаїк і журналіст, кореспондент на п’яти війнах, людина-легенда. Літературну «зірку» Хемінгуея знали навіть ті, хто ніколи не читав його творів. За твір «Старий і море» Ернесту Хемінгуею була присуджена в 1953 році Нобелівська премія. Ця книга мала світовий резонанс. Історія-притча про старого Сантьяго перетворилася під пером майстра на шедевр, а чудесні картини моря і «технологія» рибацької праці з’єднались у творі з глибоким філософським підтекстом про справжнє людське життя.

 

Головний герой – старий Сантьяго. Він був «худий, замучений, його потилиця була прорізана глибокими зморшками, а щоки були покриті коричневими плямами». Це він навчив хлопчика Моноліно рибалити. А хлопчик дуже любив старого. Старий Сантьяго, самотній і бідний, живе в хатинці, побудованій із міцних трилисників королівської пальми. В хатинці лише стіл, стілець, а в земляній підлозі ямка, в якій він розводить вогонь для приготування їжі. Коли стомлений старий лягає спати, йому сниться Африка його юності, «золоті її береги, височенні білі гори, йому не сняться більше ні бійки, ні жінки, ні знаменні події. Але дуже часто в його снах з’являються далекі країни і леви, які виходять на берег». Усе життя старого пов’язане з морем, він не уявляє себе без нього. Іншого й бути не може. Адже жити біля моря – це означає, що й працювати треба на морі. Життя старого Сантьяго дуже важке. Щоб себе прогодувати, спочатку потрібно добре порибалити. Бувало й таке, що старий повертався з моря ні з чим. Але ж наступного дня він знову виходив у море. Так день за днем спливають роки старого Сантьяго, минає його життя. Серед морського безмежя він часто згадує маленького хлопчика, який допомагає йому знести вітрило, підготувати човен. Багато труднощів довелось пережити старому Сантьяго. Але його добре серце завжди з любов’ю і ніжністю відкрите до всіх. Він любить море, згадує про нього з такою ласкою і ніжністю, немов це жінка, яка «дарує величезні ласки». Любить він і птахів, і риб, знає їх, у нього, до них своє ніжне ставлення.

 

Бідний старий Сантьяго рибалить і вдень, і вночі. Ця робота допомагає йому жити. Яких тільки пригод не траплялося з ним на морі. Це не тільки порожні рибацькі сіті, але й боротьба з акулами. Думки про рибу не залишають його ні на секунду. Постійно у своїх думках він навіть розмовляє з рибою. «Я з тобою ніколи не розлучусь, поки не вмру»,-каже їй старий Сантьяго. Він називає себе «незвичайним старим» . Він завжди це підтверджує. У важкій праці, у поєдинках з акулами його ніколи не залишають думки про хлопчика Маноліно. Йому завжди хотілося, щоб хлопчик був поруч з ним. І після тих довгих днів, проведених у морі, в страшній боротьбі з акулами, старий повертається додому. Скільки сил, скільки здоров’я, скільки болючих ран завдала йому ця боротьба! Старий Сантьяго спав, закривши обличчя газетами. Уже вранці хлопчик був поруч зі старим Сантьяго. Маноліно стояв біля нього, слухаючи, як старий дихає. Коли він побачив його зранені руки, то заплакав. Хлопчик завжди старався робити старому тільки приємне. Він розумів, що старому важко і самотньо. Маноліно зустрів його з великою повагою і теплом. В розмовах вони ділилися своїми враженнями про море, про рибалку, про всі пригоди, які з ними траплялися. Маноліно хотів навчитися у старого бути хорошим рибалкою. Для нього Сантьяго був прикладом мужності, сміливості, майстром своєї справи.

 

На прикладі взаємин старого і хлопчика дуже чітко розумієш, що добро має більшу силу, аніж зло. Хороших людей на світі більше. Тому і в наш час багато людей завжди готові прийти на допомогу старим людям, немічним самотнім пенсіонерам. Поки існує добро, людям буде житися легше і краще, навіть у цей важкий час.

 Сантьяго, старий - головний герой повісті, написаній Хемінгуеєм під кінець життєвого шляху і стала найважливішим ідейним і художнім підсумком його творчості, свого роду духовним заповітом майстра. Дія розгортається в рибальському селищі під Гаваною на Кубі, в місцях, де в 1939-1960 рр.. подовгу жив письменник, і відзначено майже документальною точністю географічних і побутових прикмет. Зовні майже безподійного, повість в той же час чітко символічна, вбираючи в пружне протягом сюжету безліч тем і мотивів, здавна хвилювали автора.

Рибак С., подібно персонажам інших творів Хемінгуея, людина завзятої фізичної праці, видобувний прожиток в щоденній боротьбі зі стихіями. Незаможний і самотній на старості років і всупереч усьому продовжує марити про побачені в далекій юності берегах Африки, де на сліпучому піску безтурботно граються однорічні левенята, він знаходить відраду, лише спілкуючись з сусідським хлопчиком Маноло, до пори виходять в море на його човні. Їх ріднить те, що в душі обоє - вперті романтики, беззавітно закохані в море і його чудеса, схиляються перед величчю людського подвигу; їх загальний кумир - знаменитий бейсболіст Ді Маджіо. Примирення нелегким досвідом з неминучістю життєвих випробувань, що славиться в селищі «невдачливий» (вісімдесят чотири дні підряд виходячи в море, він незмінно повертався без улову), С. тим щонайменше не втрачає мужності: він упевнений, що його головна битва ще попереду. У цій переконаності С. - чимало від стійкої натури самого Хемінгуея, невтомного рибалки, мисливця і спортсмена і в той же час гранично вимогливого до себе літератора, десятиліттями виношував в собі задум «великого американського роману».