1.2. Структура системи законодавства та її види

Структура системи законодавства - внутрішня організація упорядкованих нормативно-правових актів, що складаються з взає­мозалежних і взаємопогоджуваних нормативних приписів, розподі­лених по галузях і інститутах законодавства. Структура законодав­ства забезпечує цілісність його системи.

Основні види структурної організації законодавства:

• галузева (горизонтальна) відображає предмет правового регулювання за яким здійснюється поділ законодавчих актів: конституційне законодавство, цивільне законодавство, кри­мінальне законодавство, адміністративне законодавство, кримінально-виконавче законодавство та ін.

• ієрархічна, субординаційна (вертикальна) відображає юри­дичну силу актів за якою відбувається поділ законодавчих актів: конституція; конституційні закони; міжнародні дого­вори; кодифіковані (кодекси, основи законодавства) акти; зви­чайні акти тощо

• державно-організаційна (територіальна або федеративна) відображає осо­бливості форми державного устрою за яким існує поділ законодавчих актів за територіальним значенням: зако­нодавство федеральне і законодавство суб'єктів федерації (наприклад, у РФ: законодавство республік Татарстану, Ади­геї, Сахи (Якутії) та ін.); законодавство загальнодержавне і законодавство політичних автономій у регіональній державі (наприклад, в Італії - законодавство областей Сицилії, Сар­динії та ін.)

Система законодавства України будується за галузевою і субординаційною структурами. Враховуючи існування в Україні Автономної Республіки Крим, можна зробити висновок про те, що у побудові українського законодавства частково є ознаки і федеративної структури. Такий висновок підтверджується нормами розділу X Конституції України. Автономна Республіка Крим — невід'ємна складова частина України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Вона має свою Конституцію, яку приймає її Верховна Рада і затверджує Верховна Рада України. Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення її Ради міністрів не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.

Законодавству притаманна своя структура — спосіб зв’язку між її елементами. Система законодавства має декілька структурних «зрізів» (аспектів), виокремлення кожного з яких містить у своїй основі той чи інший критерій. Залежно від цих критеріїв вирізняють функціональну, горизонтальну, ієрархічну (вертикальну) структури.

Залежно від функціонального призначення нормативно-правових актів можна виокремити:

1) головні нормативно-правові акти, які виконують основну функцію інтегратора (носія) певної сукупності нормативно-правових приписів. Це базові нормативно-правові акти, представлені своєю первинною редакцією, як, наприклад, основи законодавства, кодекси;

2) допоміжні нормативно-правові акти, тобто такі, які вносять часткові зміни в чинні (головні) нормативно-правові акти. За своєю формою це найрізноманітніші акти — від одиничних, які вносять зміни в одну статтю або припис, до таких, що являють собою викладення певного акта в новій редакції;

3) нормативно-правові акти, які виконують оперативну функцію припинення юридичної сили окремих нормативних положень або їх первинних структурних частин — статей, приписів, підпунктів, абзаців тощо. Особливістю цього виду актів є те, що вони містять тільки єдиний припис про визнання нечинними тих чи інших нормативних актів, їх структурних частин.

За обсягом нормативного матеріалу вирізняють такі елементи горизонтальної структури законодавства:

1) нормативно-правовий припис, тобто письмове викладення правила поведінки, принципу, дефініції та інших елементів системи права. За своєю формою це граматично, логічно та юридично завершена частина нормативно-правового акта, виражена в його структурних текстових підрозділах — статтях, пунктах, підпунктах, параграфах,абзацах тощо. Нормативно-правові приписи є головними елементами змісту нормативно-правового акта як форми права. Структура нормативно-правових приписів закономірно зумовлюється в кожному окремому випадку структурністю норми права;

2) нормативно-правовий акт — це письмовий акт-документ державного органу, який містить сукупність нормативно-правових приписів, спрямованих на регулювання окремої групи суспільних відносин. В одних випадках нормативно-правові акти містять норми тільки певної галузевої належності (так звані цільні акти), в інших — норми права різних галузей права (комплексні);

3) інститут законодавства, який являє собою сукупність взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих нормативно-правових приписів,спрямованих на регулювання відповідної уособленої сукупності суспільних відносин. Він може бути галузевим або міжгалузевим;

4) галузь законодавства, яка є взаємопов’язаною системою законодавчих актів. Головне призначення і цінність галузей законодавства в тому, що всі вони виступають як офіційна форма, тобто засобом організації, існування і зовнішнього виразу структури змісту права на рівні його галузей. У цьому полягають не тільки відносна самостійність і різниця між галузями права та галузями законодавства, а й їх внутрішня єдність. Тому в реальній дійсності в суспільстві і державі функціонують не окремі розрізнені системи, а єдина нормативно-правова регулятивна система.

Залежно від юридичної сили нормативно-правових актів, яка визначається місцем правотворчого (правоустановчого) органу в державному апараті, вирізняють ієрархічну вертикальну структуру вітчизняного законодавства, до якої входять такі складові:

1) Конституція України. Головне місце в ієрархічній системі законодавства посідають Конституція України і закони, що встановлюють відправні засади правового регулювання (конституційні закони). Вона має найвищу юридичну силу і становить першооснову усього законодавства;

2) закони та кодекси — кодифіковані закони усередині законодавства. Їх головне призначення — забезпечення на основі науково обґрунтованих принципів комплексного, всебічного та цілісного вирішення тих чи інших завдань економічного і соціального роз витку суспільства. Кодифіковані закони здебільшого функціонують як стрижневі акти, що надає формальної визначеності нормам певної галузі права і є активним центром регулювання суспільних відносин;

3) нормативні укази і розпорядження Президента України — підзаконні акти, що видаються відповідно до Конституції України;

4) підзаконні нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади — постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і інструкції міністерств, державних комітетів України;

5) акти місцевих органів виконавчої влади — місцевих державних адміністрацій;

6) акти органів місцевого самоврядування щодо здійснення функцій, які їм делеговані державними органами. Наведена структура вітчизняного законодавства не є вичерпаною. Усередині цієї ієрархічної структури залежно від юридичної сили нормативно-правові акти можна поділити на два види: закони і підзаконні нормативно-правові акти. Функціональна, ієрархічна та горизонтальна структури законодавства забезпечують внутрішню узгодженість, юридичну єдність і цілісність законодавства.

Галузі та інститути законодавства

Вищим рівнем галузевої (горизонтальної) структури системи зако­нодавства, найбільшим об'єднанням нормативних актів та їх частин з певних сфер правового регулювання є галузь законодавства.

Галузь законодавства - сукупність (група) нормативно-правових актів, що об'єднані спільною належністю до одного виду або сфери правового регулювання і характеризуються єдністю змісту, форми і системних зв'язків нормативних приписів, логічно поділених на інститути законодавства.

Ознаки галузі законодавства:

1)наявність основного акта, як правило, кодифікованого, котрий визначає цілісність галузі (конституція, кодекс, основи законодавства). Конституція виступає нормативною базою формування всіх галузей законодавства;

2. сукупність актів, об'єднаних за предметом правового регулюван­ня, яким є вид (трудові, адміністративні та ін.) або сфера якісно одно­рідних суспільних відносин (охорона здоров'я, культура, наука та ін.);

3. єдність змісту об'єднаних актів - єдність принципів правово­го регулювання, єдність джерел формування норм, спільність осно­вних положень;

4. єдність форми - акти усередині галузі (кодекси, закони) пови­нні бути зовні упорядковані таким чином, щоб складали єдине ціле;

5. системні зв 'язки актів усередині певної галузі з актами інших галузей законодавства через нормативні приписи, що містяться в їх статтях (стаття - структурний первинний елемент як галузі законо­давства, так і всього законодавства в цілому);

6. формально-логічний поділ галузей законодавства на інститу­ти законодавства.

Кожна галузь законодавства слугує загальним цілям усієї системи законодавства й одночасно виконує власну, цілком визначену роль, має власну соціальну цінність. Недоцільно здійснювати поділ галузей законодавства на основні та неосновні, підносити одну галузь законо­давства над іншою.

Види галузей законодавства за їх горизонтальною структурою: • галузеве - система нормативних приписів, що виражають норми однієї галузі права (конституційне, цивільне, кримі­нальне та ін.);

• внутрішньогалузеве (спеціальне) - система норматив­них приписів, що виражають норми підгалузі чи інституту права) (кримінально-виконавче законодавство як внутрішньо­галузева частина кримінального законодавства);

• багатогалузеве (комплексне) - система нормативних припи­сів кількох галузей, підгалузей, інститутів права, котрі ста­новлять відносно самостійну (комплексну) сферу суспільного життя. Комплексні галузі законодавства спрямовані на урегу­лювання не однорідних, а різнорідних суспільних відносин (адміністративних, фінансових, цивільних, трудових, підпри­ємницьких тощо) за допомогою поєднання норм різних галу­зей права (господарське законодавство, транспортне зако­нодавство, ювенальне законодавство, муніципальне (кому­нальне) законодавство та ін.).

Основним галузям права зазвичай відповідають самостійні галу­зі законодавства. Але галузі законодавства не завжди збігаються з галузями права. З одного боку, можуть існувати галузі законодав­ства (тобто групи нормативних правових актів, що фактично відо­кремилися) без галузей права (наприклад, законодавство про нотарі­ат тощо), а з другого - галузь норм права, що об'єктивно сформувала­ся, не здобуває галузевого (кодифікованого) законодавчого виражен­ня (наприклад, норми фінансового права, права соціального забезпе­чення, освітнього права тощо - не кодифіковані й розосереджені по різних нормативних актах).

Інститут законодавства - сукупність нормативних приписів галузі законодавства, що виражають зміст взаємозалежних правових норм, які регулюють певну групу (вид) суспільних відносин, а також суспільні відносини або їх елемент. Інститут законодавства - нижчий в ієрархії групування норм права і водночас важливий інтегруючий елемент системи законодавства. Від ефективності його дії залежить функціонування всієї системи законодавства.

Ознаки інституту законодавства:

1. є сукупністю нормативних приписів галузі законодавства;

2. служить матеріальним вираженням інституту права;

3. втілює у своєму змісті конкретну юридичну конструкцію;

4. базується не лише на загальних положеннях і принципах зако­нодавства, а й на певному (головному для нього) внутрішньогалузе­вому регулятивному принципі.

5. Види інститутів законодавства (вони, зазвичай, визначаються інститутами права): галузеві — сукупність нормативних приписів, що виражають зміст взаємозалежних норм однієї галузі права (інститут неосудності); міжгалузеві - сукупність нормативних приписів, що виражають зміст взаємозалежних норм кількох галузей права (інсти­тут відповідальності); комплексні (суміжні) - сукупність норматив­них приписів, що виражають зміст взаємозалежних норм, об'єднаних з кількох суміжних галузей права (інститут опіки і піклування, що є суміжним між цивільним правом і сімейним правом).

6. Галузь та інститут законодавства різняться насамперед за обсягом регулювання. На відміну від галузі, що виражає зміст системи норм права, яка регулює усю сукупність якісно однорідних суспіль­них відносин, інститут законодавства відтворює зміст норм права, що регулюють або різні сторони одних типових суспільних відносин, або його відмітні ознаки.