1.1. Поняття законодавства. Система законодавства.

Законодавство — форма існування насамперед правових норм, засіб надання їм визначеності й об'єктивності, їхньої організації й об'єднання в конкретні правові акти. Але система законодавства — це не просто сукупність таких актів, а їхня диференційована система, заснована на принципах субординації і скоординованості її структурних компонентів. Взаємозв'язок між ними забезпечується за рахунок різноманітних чинників, головним із який є предмет регулювання й інтерес законодавця в раціональній, комплексній побудові джерел права.

Система законодавства - цілісний і погоджений комплекс законо­давчих актів, у яких окремі нормативні приписи розподілені залеж­но від предмета регулювання по галузях та інститутах законодавства.

Системі законодавства притаманна низка ознак, які характеризують її як статичну і функціональну:

1) вона є елементом правової системи, більш широкої за обсягом;

2) система законодавства має вертикальну (ієрархічну) бу дову.Така будова означає розташування в ній нормативно-правових актів залежно від їх юридичної сили. Остання в свою чергу визначається місцем відпо відного уповноваженого нормотворчого органу в механізмі держави;

3) горизонтальну структуру системи законодавства утворюють його галузі відповідно до предмета правового регулювання;

4) вона характери зується цілісністю, системністю, єдиною спрямованістю. Кожний нормативно-правовий акт діє хоча і самостійно, але в єдиній системі відповідно до тих завдань і цілей, які закріплені в конституції, законах, інших вищих за юридичною силою актах. Крім того, кожний нормативно-правовий акт перебуває в ієрархічних, субпідрядних зв’язках з іншими нормативними акта ми;

5) система законодавства має інтегративний ха рактер. Ця її властивість виражається в тому, що вона водночас є і юридичним джерелом права, і формою його існування. Від того, наскільки оптимально система законодавства інтегрує в собі нормативно-правовий матеріал,залежить ефективність правового регулювання.

Система законодавства - багатогранне суб'єктивно-об'єктивне утворення зі складною структурою. Основна роль у ній належить норма- тивним актам, а також їх структурним підрозділам. Вони дозволяють групувати окремі розділи, статті, пункти нормативних актів залежно від норм права, що містяться в них, у різні більш стійкі формування - інсти­тути законодавства. Стаття закону тут виступає зовнішньою формою вираження правового змісту, сконцентрованого в правовому приписі.

Визначення поняття "система законодавства" залежить від змісту, вкладеного в термін "закон". Закони як письмові правові документи можна поділити на дві групи:

1)закони в матеріальному змісті - усі правові акти, у яких містяться приписи, розраховані на невизначене коло осіб;

2)закони у формальному змісті - правові акти, що прийняті в особливому порядку законодавчою владою (закони; міжна­родні договори, затверджувані законами).

За такого підходу законами в матеріальному (а не у формально­му!) змісті можуть вважатися не лише власне закони, але й підзаконні акти, що приймаються президентом, урядом, міністерствами та інши­ми органами держави, тобто всі нормативно-правові акти держави, включаючи акти виконавчої (адміністративної) нормотворчості.

Тому в юридичній літературі немає однозначного визначення поняття "система законодавства" ("законодавство"), а існує кілька розумінь. Найбільш поширеними з них є такі:

1)широке розуміння - це система не тільки власне законів, а й усіх джерел (форм) офіційно встановленого об'єктивного права: підзаконні акти, що приймаються президентом, урядом, мініс­терствами та іншими органами держави, тобто система усіх нормативно-правових актів держави і органів місцевого само­врядування, включаючи акти нижчого рівня (локальні акти);

2. серединне розуміння (між широким і вузьким) - система нормативно-правових актів вищих органів державної влади: закони і підзаконні акти парламенту, президента, уряду. Таке розуміння законодавства висловив Конституційний Суд Укра­їни стосовно трудового законодавства, тобто є галузевим. Використання означеного тлумачення законодавства не може бути поширеним на усі галузі законодавства. Так, у криміналь­ному законодавстві немає підзаконних нормативно-правових актів (див. рішення Конституційного Суду від 09.07.1998 p.);

3. вузьке розуміння - система всіх чинних законів певної дер­жави, упорядкованих певним чином, а також міжнародних договорів, затверджених (ратифікованих) законами Верхо­вної Ради, тобто законодавство - це система всіх законів дер­жави³⁴. Таке розуміння законодавства випливає з Конституції України, де чітко визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана законом Верховної Ради України, є частиною національного законодавства. В широкому розумінні, якщо мова йде про законодавчі й інші нормативно-правові акти, варто застосовувати поняття "акти зако­нодавства", а у вузькому, якщо маються на увазі закони (включаю­чи нормативно-правові договори, затверджені законами) використо­вувати поняття "законодавчі акти".