Концепції політичної влади умовно поділяють на дві групи: атрибутивно-субстанціональні і реляційні. Демократія. Досить довго демократія трактувалася як пряме правління громадян.

Класична концепція була визначена Ж.-Ж. Руссо, який пов'язав демократію з народним суверенітетом.

Зрештою була сформульована концепція представницького правління, яка належить Дж.Стюарту Мілю.

У А. Токвіля демократія – це відсутність спадкоємної різниці суспільного статусу, загальна доступність усіх видів діяльності, почестей і звань.

Розгорнуте визначення сформульоване А. Лінкольном у Ґетеборзькому зверненні 1863 г: - правління людей, людьми і для людей.

В декларації Міжпарламентської Спільноти 26 березня 1994 р. (Париж), говориться, "демократія - справжнє, широке і мирне змагання між індивідуумами і організованими групами за найважливіші позиції державної влади за допомогою регулярних, вільних і справедливих виборів".

Основні цінності і принципи демократії є її стандартами.

Один з головних – мажоритарний принцип. Також – права і свободи людини.

У ХХ столітті вони закріплені в Загальній декларації прав людини, перша стаття якої говорить: «Усі люди народжуються вільними і рівними в своїй гідності і правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні ставитися один до одного в дусі братерства».

До першочергових політичних прав і свобод відносяться:

Свобода слова, переконань, віросповідання,- незалежно від статі, віри, мови, вільну діяльність будь-яких партій ( відповідно до Конституції).

Одним із принципів демократії є рівність.

Соціально – економічні права: право на працю, вільний вибір роботи із професії.

У демократичному суспільстві гарантується недоторканість особи й житла, забороняються обмеження у виборі місця проживання, переміщення усередині країни, забезпечується право на вільний виїзд і в'їзд до своєї країни.

Крім того, право на одержання мінімуму зарплати, право трудящих на страйк, право на державне забезпечення, право на доступ громадян до якісного медичного обслуговування, цінностей культури та ін.

Правова держава - ще одна цінність демократії. Верховенство права у всіх сферах життя суспільства. Неодмінним стандартом демократії є наявність громадянського суспільства.

Принцип конституціоналізму, принцип поділу влади також є дуже важливими стандартами.

Неодмінними цінностями демократії є відкритість (гласність), відсутність цензури; багатопартійність, яка виключає монополію на владу.

Вільні вибори. Для цього всі громадяни повинні мати однакове рівне виборче право.

Легітимність влади.

Це твердження правомірності даного соціального інституту, справедливості вимог і цілей, які він висуває.

Легітимність пов'язана з наявністю у влади авторитету, віри переважної більшості населення в те, що існуючий порядок є кращим, з консенсусом в галузі базових політичних цінностей.

Рекомендована тематика доповідей:

1. Особливості політичної діяльності у сучасній Україні

2. Сучасні західні теорії політичної діяльності.

3. Проблема персоніфікації (персоналізації) влади в сучасній політології.

4. Проблема формування і функціонування політичної влади в сучасній Україні.

5. Розвиток демократії в країнах Східної Європи наприкінці ХХ- початку ХХ1 ст.ст.

6. Особливості західноєвропейської демократії.

7. Ш.А.де Токвіль про американську демократію.

8. Теорія поліархії Р.Даля.

9. Демократія в сучасних США.

10. Проблеми посттоталітарної демократії.

11. Демократія і мусульманський світ.

12. Теорія «трьох хвиль демократизації» С.Хантінгтона.

Тема 6. Політичне лідерство і роль особистості в політиці.

План

1. Визначення політичного лідера. Характеристика психологічних рис. Шлях до лідерства.

2. Типологія політичного лідерства.

3. Владні еліти. Риси, типологія.

4. Особистість як обєкт і субєкт політики.

Лідер – не тільки вузловий структурний елемент політичної системи, частіше за все партії. Лідер- це елемент системоутворюючий, це носій ідеологічної “молекули ДНК”.

Серед прихильників психологічного пояснення особистих факторів домінує думка про те, що вона, влада, не є відокремленою від самої особистості. Особа здійснює владу як персональний атрибут (персоналізація або персоніфікація влади).

Враховуючи велику роль засобів масової інформації сьогодні актуальною є думка М.Вебера про те, що харизматичне лідерство існує за умови безпосереднього та емоційного зв”язку лідера із спільнотою.

З існуючих типологій лідерства виділимо, передусім, формальну, яка називає чотири типи лідерів :

1.народжений лідер;

2.обраний лідер;

3.призначений лідер;

4.самозваний лідер.

Г.Лебон поділяв лідерів на : вожаків (орієнтація на низи,апелювання до малоосвідчених мас, орієнтація на рівень побутової свідомості, потакання масам) та лідерів (“підтягування” суспільної свідомості до рівня наукового, орієнтація на “верхи”).

Досить популярною є трьохчленна типологія : лідер – засновник (харизматик), лідер – хранитель (традиціоналіст), лідер – реформатор (законодавець).

М.Херманн називає такі типи:

1. знаменосець,

2.служитель,

3.торговець;

4.вогнеборець.

За Є.Вятром є лідери – ідеологи та лідери – прагматикі. Е.де Боно фіксує більше десятка типів : генератор ідей, синтезатор, дипломат, комунікатор, організатор, тощо.

Джеймс Мак”Грегор Бернс виділяв трансакційний тип лідера, який базується на моделі обміну між політиком та його конституєнтами та трансформуючий тип, який пов”язаний з трансформацією погано усвідомлених бажань мас в політичні цілі, які формуються лідером свідомо.

За В.Іванишиним за здатністю до керівництва в Україні виділилося три типи лідерів:

1.лідер-фікція;

2.лідер-функція ;

3.лідер – особистість.

За способом прийняття рішень :

1.лідери- солісти

2.лідери- колективісти.

За метою використання влади :

1.лідери керівники ;

2.лідери – начальники.

За відношенням до мас :

1.лідер – провідник (організатор);

2. та лідер – пастух.

Політична еліта поділяється на а) відкриту та б) закриту. Відкрита еліта допускає спонтанний прихід нових членів, здійснює саморегуляцію суспільства. Закриті еліти, як правило, регулюють мобільність своїх членів через спеціальні органи.

Самостійно ввійти або вийти з них неможливо. Яскравий приклад закритої еліти – номенклатура, яка повністю етатизована.

Приналежність до відкритої еліти детермінується економічною вагою, політичним статусом, славою та популярністю.

В закритій еліті особисті досягнення мають велике, але ж таки підпорядковане по відношенню до системи чи вождю значення.

У відкритій еліті пріоритетною цінністю є високий професіоналізм у своїй галузі, в закритій – абсолютна вірність начальникові.

Нарешті, відкрита еліта є публічною, члени її відомі, вони є предметом дослідження вчених, критики, інш. словами об”єктом тиску з боку мас. Тому вона вимушена дбати про свій авторитет.

Закрита еліта є недосяжною для дослідників, часто-густо агресивна по відношенню до них. Звідси виникають такі дрібні проблеми, як легітимізація привілеїв, так і більш серйозні, наприклад, зниження якості управління.

Закриті еліти, як правило, мають тенденцію до виродження у клікі.

Політика виникає внаслідок недостатності моральних норм, як їх доповнення, а часто заміни.

Мораль – індивідуальна, політика ж має груповий, корпоративний характер.

Макс Вебер писав: «Політика оперує за допомогою досить специфічного засоба - влади, за якою знаходиться насильство».

Один з основоположників поділу політики і моралі Н. Макіавеллі залишав мораль лише на індивідуальному рівні.

В.Ленін: «Моралі в політиці немає, а є тільки доцільність».

Отже, політика відносно моральна.

Людина як об'єкт і суб'єкт політики.

Людина у суспільстві завжди є об'єктом політики.

У демократичному суспільстві, у правовій державі людина - це суб'єкт, активний учасник, творець політики.

Але суб'єкта політики не буває без правосвідомості.

Важливим критерієм оцінки суб'єктності особи в політиці є міра її активності. Вона може бути конструктивною або деструктивною.

Політичну активність особи визначає його правовий статус, тобто, цивільні права і обов'язки, а також їх гарантії.

Американський вчений Д. Мілбрет пропонує таку класифікацію ступеню активності політичної участі:

1.початкова діяльність;

2.проміжна діяльність;

3.активна діяльність.