Рекомендована тематика доповідей:

1.М.Вебер про бюрократію та бюрократизм.

2.Політологія у сучасному світі.

3.Політологічна спадщина Г.Алмонда.

4.Політичні вчення З.Бжезінського.

5,Стан політичної науки в сучасній Україні.

6.Західні політологічні теорії другої половини ХХ – першої половини ХХ1 ст.ст.

Тема 4. Політична система суспільства.

План

1. Політична система як категорія політології.Місце і роль в суспільстві.

2. Структура, типологія і функції політичної системи.

3. Основні інституціональні елементи політичної системи: держава, політичні партії, рухи, групи тиску.

4. Особливості політичної системи сучасної України.

Політична система – це сукупність взаємозалежних державних, партійних організацій, громадських об'єднань, за допомогою яких здійснюється завоювання, становлення і функціонування політичної влади в суспільстві.

Засновником теорії політичної системи вважається Д. Істон який представляв її як механізм формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей.

Політична система також, - це розмаїття структур, взаємозв'язків, комунікацій, нормативів, процесів, за допомогою яких владні відносини систематично мультиплікуються на всіх рівнях, в різних формах і на всій території країни.

Характерними ознаками політичної системи є її цілісність, інтегративність, універсальність, здатність змінювати свою структуру, функції.

Як будь-яка інша система, політична система має свою структуру.

Виходячи із соціокультурної детермінанти типу правління Макс Вебер поділяв системи на традиційну і раціональну (бюрократичну).

В сучасній політології базовими моделями систем за характером розподілу влади вважаються авторитарні і плюралістичні системи.

Г. Алмонд виділив:

• політичну систему англо-американського типу;

• континентально-європейського типу;

• традиційну;

• таку, що розвивається;

• комуністичну.

Р.Арон і У.Ростоу, залежно від типу суспільства поділяють політичні системи на традиційні, тоталітарні і модернізовані.

Найбільш популярною є поділ політичних систем на демократичні і недемократичні.

Історичними формами недемократичних (або автократичних) систем є тиранія, диктатура, деспотія, абсолютна монархія.

Функції політичної системи спрямовані на збереження і розвиток владних відносин і їхнього середовища – суспільства.

Це такі функції як : функція інтеграції, адаптивна функція, функція самозбереження (або підтримки моделі), функція соціалізації, функція рекрутування, функція регулювання (націоналізація, етатизація), мобілізаційна (екстраакційна) функція, дистрибутивна (розподільна) функція, функція реагування.

Всі функції взаємозалежні і доповнюють одна одну.

Політична партія – це найважливіший функціональний елемент політичної системи, це така політична агрегація, яка демонструє:

• високий рівень організації;

• досягнення цілей шляхом боротьби за владу і (або) її здійснення.

В.Ленін визначав партію як вищу форму організації суспільства.

В Законі України “Про політичні партії» (2001 р.) дається таке визначення: «Політична партія – зареєстроване відповідно до закону добровільне об’єднання

громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що своєю метою має сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах і інших політичних заходах».

За Максом Вебером історія політичних партій поділяється на:

1. партії як об’єднання аристократів;

2. партії як політичні клуби;

3. масові сучасні партії.

Функції партії як політичної агрегації поділяються на внутрішні і зовнішні.

Структура політичних партій складається з елементів:

1. Партійний лідер і його штаб;

2. Бюрократичний апарат партії;

3. Партійні активісти (актив);

4. Рядові члени партії (пасив);

Класифікація партій.

Параметри партії, її вага мають значення тільки в умовах мультипартійності. В цих умовах оперують, як правило, трьома показниками:

1. Кількістю членів партії і активістів серед них;

2. Величиною виборчого корпусу;

3. Кількістю депутатських місць в парламенті.

М. Дюверже в середині ХХ ст. розробив бінарну класифікацію.

В останні роки динамічно розвиваються універсальні партії або партії нової хвилі.

Вивченню партійних систем присвятили свою наукову творчість такі вчені як Р. Міхельс (Німеччина), М.Острогорський (Росія), Г.Алмонд (США), М. Дюверже (Франція), Дж. Сарторі (Кембридж, США), і ряд ін.

Зокрема Дж. Сарторі «Партії і партійні системи. Основи аналізу» (1976) всі існуючі партійні системи поділяє на конкурентні і неконкурентні.

Партійна система України пройшла три етапи (за М. Томенком і С. Рябовим):

1.Осінь 1989 р. - 1 грудня 1991 р.

2.Грудень 1991 - поч. 1993 р.

3.Початок 1993 р. – 2001 р.

4.2001 - теперішній час.

Політичний рух – це суспільні об’єднання, які прагнуть змінити існуючий status quo, або його закріпити шляхом впливу на уряд або боротьби за владу.

Політичний рух це частина або форма суспільного руху і відрізняється насамперед тим, що використовує політичні засоби.

Політичні рухи поділяються :

• За соціально-класовою ознакою;

• За їхнім відношенням до існуючої політичної влади і ладу;

• За національною ознакою;

• За демографічною ознакою та ін.

Функції політичних рухів:

• політична соціалізація і мобілізація індивідів на конкретні політичні ролі;

• акумуляція і артикуляція політичних інтересів, включення громадян у політичну

систему через співробітництво або конфлікт;

• представництво соціальних інтересів і зв'язок між іншими політичними

інститутами і громадськістю та ін.

Кожний політичний рух має свою внутрішню динаміку, яку можна охарактеризувати як процес, що проходить певні стадії розвитку.

Також важливу роль в політичній системі сучасного суспільства відіграють групи інтересів та групи тиску.

Політична система сучасної України.

Початок формуванню сучасної політичної системи поклали вибори 1990 р. у Верховну Раду на основі нового виборчого закону, а також зміни у виборчий закон на поч. 2005 р., 2010, 2011, 2012 рр. та початок адміністративної реформи в Україні.

Сьогодні, незважаючи на ряд реформ, політична система далеко ще не закінчила своє формування.

Рекомендована тематика доповідей:

1.Місце і роль держави в політичній системі суспільства.

2. Політичні партії в політичній системі суспільства.

3. Політична система України.

4. Політична система США.

5. Політична система Росії.

6. Політична система Польщі.

7. Розбудова єдиної політичної системи Європейської Економічної Спільноти.

8. Політична система за Р.Ароном.

9. Формування партійної системи України на сучасному етапі.

10. Політичні рухи в Україні.

Тема 5. Політична діяльність і влада.

План

1. Політична діяльність: місце і роль в суспільстві. Форми політичної діяльності.

2. Категорія політичної влади, її джерела, риси, структура і функції.

3. Сучасні концепції політичної влади.

4. Легітимність політичної влади.

5. Феномен демократії в суспільстві.

Політична діяльність - сукупність дій індивідів та соціальних груп (партій, суспільних організацій), спрямована на реалізацію їх політичних інтересів, насамперед – завоювання, утримання та використання влади.

Включає вироблення, формулювання і обґрунтування цілей політики, вибір засобів досягнення цілей, процес використання обраних засобів і результати діяльності.

Розрізняють теоретичну політичну діяльність та практичну політичну діяльність.

Політична діяльність особи може здійснюватися у формі політичної участі та політичного функціонування.

Розрізняють колективну та індивідуальну, примусову та добровільну, активну і пасивну, традиційну та альтернативну, революційну та охоронну участь.

На характер політичної діяльності впливають об'єктивні та суб'єктивні детермінанти, які змінюються під впливом політичних дій та процесів, що відбуваються у суспільстві.

Отже, доходимо висновку, що сутність політичної діяльності полягає не стільки у боротьбі за владу, скільки в регулюванні політичних відносин у суспільстві, досягненні злагоди та взаєморозуміння громадян, їхніх спільнот і влади як по вертикалі, так і по горизонталі.

У реальному житті види політичної діяльності можуть здійснюватися одночасно в різних формах.

Можна виділити такі, наприклад, форми політичної діяльності:

- за напрямами;

- за суб’єктами;

- за специфікою предмета впливу;

- за політичним простором та ін.

Теорії захоплення влади верхівкою (В. Парето, Г. Моска та Р. Міхельса), занепаду демократії (Р. Міллса) та самовідновлення панівного класу (П. Бірнбаума), що складають елітарну модель, доволі песимістично розглядають реалізацію демократичних процедур ухвалення політичних рішень.

Певною мірою зазначену ваду усуває концепція плюралізму еліти (Р. Даль, Р. Арон), яка вживає поняття еліти у множині, заперечуючи однорідність панівного прошарку.

Однак існує і підхід, який передбачає, що в майбутньому навряд чи буде якась єдина модель державного або соціального менеджменту (М. Крозьє з його "індивідом і суспільством", П. Греміон з його "периферичною владою", П. Мюллер і Б. Жобер з їхньою "державою в дії").

Стиль політичної діяльності – це сукупність характерних для певної особи або групи осіб методів боротьби за владу та (або) її реалізації.

Політична влада – це одна з найважливіших і найбільш прадавніх проблем політичного знання.

Влада є засобом здійснення політики. Тому правильним буде вважати, що політика і влада пов'язані колоподібною причинно-наслідковою залежністю.

Політична влада – це така форма організації суспільних відносин, яка за певних умов дозволяє одному соціальному елементу впливати на поведінку іншого. В Конституціях більшості держав єдиним джерелом політичної влади в країні визнається народ.

Категорії «влада» і «політична влада» відрізняються.

Існують універсальні риси влади :

1. моноцентричність;

2. публічність;

3.всеохоплення (тотальний характер);

4. ієрархічність;

5. асиметричність;

6. конфліктність та ряд ін.

Відомий російський філософ І.Ільїн сформулював шість аксіом державної влади:

1. Перша аксіома влади говорить, що державна влада не може належати нікому крім правового повноваження;

2. Друга аксіома влади стверджує, що державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути єдина;

3. Третя аксіома влади стверджує, що державна влада повинна здійснюватися кращими людьми, які задовольняють етичному і політичному цензу;

4. Четверта аксіома влади стверджує, що політична програма може містити в собі тільки такі заходи, які переслідують спільний інтерес;

5. П'ята аксіома влади стверджує, що програма влади може містити в собі тільки здійсненні заходи або форми;

6. Шоста аксіома влади говорить, що державна влада принципово пов'язана розподільчою справедливістю, але вона має право і обов'язок відступати від неї тільки тоді, коли це вимагає підтримка національно-духовного і державного буття народу.

Влада існує й функціонує не тільки в різних сферах суспільства, але й на трьох рівнях його соціальної структури.

Усі ці рівні можуть залежно від типу суспільства, державної формації і т.ін. поділятися на дві форми :

1.легальні, 2.нелегалізовані

Структуру політичної влади становлять :

• об'єкт;

• суб'єкт;

• рівні влади;

• форми влади та ін.

Функції політичної влади :

1. формування політичної системи суспільства;

2.організація його політичного життя, політичних відносин;

3.управління справами суспільства і держави;

4.керівництво органами влади, політичними і неполітичними процесами та ін.

До ресурсів політичної влади належать:

а. Економічні;

б. Соціальні;

в. Культурно-інформаційні та ін.

Сучасні концепції влади.