4 .Етапи і напрямки розвитку української політології.

5. Сучасна українська політологія: головна проблематика досліджень.

Давньоєгипетська політична думка представлена іменами Іпувера, Сінухета, Неферті, ”Повчанням геракліопольского царя своєму синові”, і т.ін.

Яскравим представником політико-правової думки Прадавнього Вавілону вважається цар Хамурапі, зокрема його звід законів.

Давньокитайська політична думка – це, насамперед, вчення Лао-Цзи, Мо-Цзи, фацзя, Хань-Фея, Конфуція, Шан Яня та ін.

Лао-цзи (В 1-У ст. до н.е.) у книзі “ Дао-Де цзинь критикував ідею про божественне походження царської влади.

Мо - цзи вважав, що верховна влада належить народу, який обирає правителів і контролює їхню діяльність.

Фацзя – напрямок групи вчених і їх учнів. Представники вважали, що організація державного правління повинна базуватися не на традиції, а на єдиних законах. Засновником і одним з яскравих представників цієї школи був Шан Ян.

Хань-Фей (ок.280-230 рр. до н.е.) вважав, що в політиці треба проявляти жорстокість, особливо до бідних верств населення.

Давньоіндійська політична думка представлена “Законами Ману”, Артхашастрою і ін. джерелами.

У Стародавній Персії, де поширювалося вчення Заратустри, суспільний процес розглядався як боротьба двох протилежних сил: Добра і Зла.

Стародавня Греція.

Початок вивченню політичних процесів і явищ поклали мандрівні вчителі – софісти (Антіфон, Лікофрон, Каліклес, Піфагор, Протагор, Продік і ін.).

Платон (427-397 г. до н.е.) – «Держава», «Політик», ”Закони”.

Платону належить авторство однієї з перших моделей ідеальної держави, структура якої відповідає дуалізму людини: тіло підкоряється душі, земне - неземному.

Арістотель (384 – 322 до н.е.) “ Про державу”, «Політика», «Афінська Політейя».

Держава, за Арістотелем, - це конгломерат багатьох одиниць, інтегрально пов'язаних у структурі поліса.

Прадавній Рим.

Полібій відстоював Римську державу, яку вважав ідеальною моделлю.

Полібій також є автором теорії циклічності форм держави. Певний внесок до історії політичної думки вніс Панетій.

Тіт Лукрецій Кар (“ Про природу речей ”- 1ст. до н.е.), розбудовував ідею договірної основи держави.

Марк Тулій Цицерон (“ Про республіку”, “ Про закон”, ”Діалоги” - 60-рр. н.е.).

Значний внесок у розвиток політичної думки внесли Сенека, Гай Транквіл Светоній («Про життя 12 цесарів»).

Велике значення має звід законів «12 –ти таблиць».

Певні політичні ідеї мало також раннє християнство.

Середньовіччя характеризується поширенням християнства і затвердженням впливу церкви, її спробою контролювати всі сфери діяльності суспільства.

З 1У по У1 ст. політичну думку представляли : Амбросій Медіоланський (др. пол. 1У ст.) Св. Августин, Св. Григорій– поч.У ст.- (“De civitate Dei” -“ Про град Божий”).

Також політичну думку епохи Середньовіччя презентували Амбросій Медіоланський, Манегольд з Лаутенбаха (1Х ст.), Йоркські трактати (близько 1100 р.) , Іоан Солсберійський («Полікрат»-1159 (1153) г.), Фома Аквінський (1225 - 1274 рр.- «Про правління володарів», «Коментарі до «Політики» Арістотеля»), Данте Аліг’єрі (1265 – 1321), Іоан Паризький (Х1У ст.), Марсилій Падуанський (“Defensor pacis” - «Захисник миру»- Х1У ст.), Віл’ям Окам.

Сумарним вираженням політичних теорій перших років ХУ1 ст. на рубежі Середньовіччя і епохи Ренесансу став Ніколо Макіавеллі (1469-1527) («Государ», «Історія Флоренції»), який першим порушив питання про зміст політики як сфери діяльності, про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в політиці.

Апологетом сильної централізованої держави -монархії, непорушності приватної власності виступає Жан Боден – (Bodin-“Шість книг про державу”- 1576). Йоханес Альтузій (ХУ1ст.), Річард Гукер.

Томас Гоббс (1588-1679) в “Левіафані” (1651) робить висновок, що монархія –найпостійніший і найорганізованіший тип правління.

Зароджується утопічний соціалізм із готовими моделями майбутніх суспільств – Томас Мор (“Утопія”), Томаззо Кампанелла (“Місто Сонця”) та ін.

Джон Локк (1632–1704) (“Два трактати про управління державою”) аналізував англійське суспільство і революцію ХУ11 ст.

Виходив з того, що в суспільстві існує моральний лад (невід'ємні права і свободи), заснований на 3-х головних правах: на життя, свободу, власність.

Девід Юм (Хьюм) (1711 - 1776 рр. – «Трактакт про людську природу», «Моральні і політичні нариси»), а також Берк вважали родину першоосновою суспільства і держави.

Берк, як засновник політичного консерватизму, дав класичне визначення партії.

Ш.-Л. Монтеск'є ( 1689-1755) у роботі «Про дух законів» сформулював принцип розподілу влади.

Джеремі Бентам (ХУ111 ст. «Нариси про управління»,- 1776 р., «Вступ до принципів моралі і законодавства» - 1780 р.) вірив у загальне виборче право освічених виборців.

Учень Бентама Джон Стюарт Міль (« Про свободу», -1859 р., «Представницька форма правління») – доводив етичну цінність свободи; розробляв ідею психологічної природи суспільства.

Герберт Спенсер (1820-1903) - трактував державу як акціонерне товариство, а процеси, які відбуваються в суспільстві, порівнював із процесами в організмі людини.

Шарль Алексіс Анрі де Токвіль (1805-1859) (“Демократія в Америці”, ”Старий порядок і революція”) бачив неминучість демократичного вибору для Європи, але бачив і небезпеку для свободи особи, яку несла із собою демократія.

К.Маркс і Ф.Енгельс (Х1Х ст.) на основі економічного аналізу капіталізму доводили його внутрішню суперечливість. Виходячи із цього, сформулювали теорії діалектичного матеріалізму, економічного детермінізму, класової боротьби.

Етапи розвитку української політичної науки :

1.дореволюційний;

2.межвоєнний;

3.післявоєнний;

4.”Перебудівний»;

5. Сучасний.

Напрямки розвитку української політології:

1. Ліберально-демократичний;

2. Консервативний;

3. Національно-державницький (-демократичний).

Ліберально – демократичний напрямок представлений іменами діячів Кирило-

Мефодієвського братства та видатними діячами Х1Х - початку ХХ ст.

Консервативний напрямок репрезентують В.Липинський, В. Кучабський, С. Томашивський та ряд інших.

Концепцію національної держави вчені національно-державницького напрямку будували у формі внутрішньої єдності народів (Дністрянський), федерації земель або Балтійсько-Чорноморської федерації (С.Рудницький).

Сучасна політична думка в Україні детермінується особливостями перехідного етапу від тоталітаризму до свободи і демократії.

Рекомендована тематика доповідей:

1. Зародження політичних уявлень на Стародавньому Сході.

2.Політична думка Стародавнього Китаю.

3, Політична думка Стародавньої Індії.

4. Західноєвропейська політична думка Середньовіччя.

5. Політичні вчення епохи Відродження.

6. Держава як узгоджене правове спілкування у політико-правовій концепції

Цицерона.

7. Теорія суспільного договору

8. Теорія поділу влади.

9. Політичні погляди В.Вінниченка.

10. Політологічна спадщина М.Грушевського.

Тема 3. Сучасні ідейно – політичні течії.

План

1.Класичні політологічні теорії початку ХХ століття.

2.Теорії суспільства: масового,інформаційного, постіндустріального.

Глобалістика у сучасному світі.

3.Технотронна ера за З.Бжезінським. «Зсув влади» за О.Тоффлером.

Макс Вебер (1864-1920) у роботі “Три чисті типи панування”, висунув теорію трьох чистих (універсальних) типів панування, теорію плебісцитарної демократії, раціональної бюрократії і ряд ін.

Однієї з ранніх класичних теорій еліт стала теорія Вільфредо Парето і Гаетано Моска (Італія).

Групова теорія політики (А. Бентлі, Д.Трумен, Реймон Арон).

Основою теорії є поняття інтересу, яке наближено до ідеї плюралізму інтересів.

Теорія інформаційного суспільства.

Інформація формує суспільну думку, впливає на результати виборів, має здатність маніпулювати масами людей і, таким чином, формуючи пріоритети політики, володіє ситуацією в усьому світі.

Теорія масового суспільства. (Х.Ортега-І-Гассет “Повстання мас”, Корнхаузер).

Масове суспільство розглядається як фатальне слідство індустріалізації і урбанізації, інформатизації, які відірвали суспільство від “передіндустріальних структур”, порушили “проміжні відносини” (громада, цех).

Олвін Тофлер ( «Футурошок», «Третя хвиля») в теорії «зсуву влади» - («Power Shift»-1990) доводить, що історія цивілізації пройшла етапи аграрної, промислової та технологічної революцій.

Теорії мотивів участі особистості в політиці (Г.Лассуел) та соціально-політичних конфліктів (Л’юіс Козер «Функція соціального конфлікту»),

Ральф Дарендорф, Кеннет Боулдінг («Конфлікт і захист») аналізували поведінку особистості в політичних процесах та природу політичних конфліктів і їх використання в управлінні.