5. Музеї природи, бібліотеки, інформаційні центри як засоби поширення природоохоронних знань

5.1. Музеї природи як засіб поширення еколого-освітніх знань створюються для систематичного відвідування, використання під час проведення семінарів, конференцій.

5.2. Відповідно до змісту експозицій та направленості роботи музеї природи мають виконувати функції методичних центрів природоохоронної роботи з населенням, державними, громадськими та молодіжними організаціями.

5.3. Основними принципами створення музеїв природи повинні бути:

науковість і сучасність (всі експозиції повинні відповідати сучасним вимогам щодо охорони природи, основним напрямам розвитку заповідної справи);

лаконічність (потрібно уникати перевантаження експозицій);

естетичність (емоційний вплив на відвідувачів);

перспективність (показувати не тільки сучасний стан природних ресурсів, рідкісних видів тваринного та рослинного світу, але й перспективи розвитку та заходи щодо вирішення актуальних проблем);

регіональність (пропаганда має бути не глобального характеру, а конкретна з урахуванням потреб і проблем даної місцевості).

5.4. В експозицію музею природи рекомендується включати: екологічне законодавство, інші нормативно-правові акти, факти екологічного стану регіону, історію розвитку, основні напрями та перспективи розвитку регіону та створення ПЗУ, межі території, особливості охоронних ландшафтів, рослинного та тваринного світу та інших компонентів. Особливу увагу рекомендується звертати на наявність рідкісних видів та тих, що знаходяться під загрозою зникнення, занесені до Червоної книги України.

Доцільно відмічати роль природоохоронних територій у збереженні навколишнього природного середовища, покращанні екологічної ситуації, позитивному впливі на результативність наукових досліджень, розширенні міжнародної співпраці.

5.5. Формування бібліотек передбачає постійне поповнення, оновлення та розширення наукових фондів, тематичних рубрик, передплату на періодичні видання, контроль за виходом нових екологічних видань; створення відеотек, фототек, фотоальбомів, екофотостендів; тісний зв'язок з музеями природи, організацію спільних заходів: лекцій, круглих столів, тематичних вечорів, семінарів, вікторин тощо.

5.6. Інформаційно-екологічні центри можуть об'єднувати музеї природи, бібліотеки, зали для проведення семінарів та лекцій, виставки, кінолекторії, кіоски, ігротеки в єдину систему.

6. Шляхи підвищення кваліфікації, освіта громадськості

6.1. Підвищення кваліфікації працівників ПЗУ проводиться централізовано через інститути підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів відомств, у підпорядкованні яких знаходяться ПЗУ; шляхом організації спеціальних семінарів, а також шляхом самоосвіти та вдосконалення знань, постійного вивчення законодавчих та інших нормативно-правових актів.

6.2. Відповідно до вимог екологічного законодавства на базі ПЗУ проводиться підвищення кваліфікації відповідальних осіб ПЗУ та організацій-природокористувачівприродно-заповідного фонду; вчителів з природничих дисциплін; освіта населення; освітня робота зі студентами та учнями.

6.3. У разі використання природних ресурсів ПЗУ іншими установами потрібно спільно організовувати навчальні семінари для підвищення кваліфікації працівників цих установ та населення.

6.4. Покращанню екологічної освіти населення сприяє проведення лекційної роботи, загальних екскурсій по природно-заповідній території з оформленням перепусток за спеціальними маршрутами, відвідування музеїв природи, знайомство з колекційним фондом ПЗУ.

6.5. Для підвищення екологічної кваліфікації вчителів організовуються спеціальні курси, розробляються методичні рекомендації і посібники.

6.6. Освітня робота зі студентами й учнями проводиться шляхом організації дипломних, наукових, польових практик, літніх експедицій і таборів екологічного напряму; навчання юних натуралістів; організації екологічних гуртків, проведення екологічних олімпіад; надання допомоги в обладнанні природничих кабінетів.