II. Інтеграція до міжнародних організацій.

Реалії сьогодення свідчать про суттєву вигідність для держав бути членами тих чи інших міжнародних міждержавних органі­зацій. Це певною мірою спрощує економічні, соціальні та полі­тичні відносини, дозволяє користуватися перевагами членства стосовно забезпечення національної безпеки, експорту вітчизня­них товарів на нові ринки збуту тощо. Існує велика кількість різ­них міжнародних організацій; щодо України на перший план ви­ходять такі:

1) Європейський Союз (далі - ЄС).

Зовнішньополітичні зусилля України мають бути постійно спрямовані на розвиток європейської регіональної співпраці в усіх сферах із метою зміцнення її державної незалежності та ефектив­ного забезпечення національних інтересів. Перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європей­ському Союзі. Наша держава здійснює певні практичні кроки, спрямовані на формування партнерства і співпраці, що повинно стати першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації.

Європейська інтеграція - це ключовий пріоритет, який акуму­лює в собі комплекс внутрішньо- і зовнішньополітичних зусиль України з метою наближення до ЄС та створення необхідних пе­редумов для вступу до Європейського Союзу в майбутньому.

Національні інтереси України потребують утвердження Украї­ни як впливової європейської держави, повноправного члена ЄС. У результаті розширення ЄС Україна межує з країнами ЄС, що створює принципово нову геополітичну ситуацію. Тому є необхід­ним чітке та всебічне визначення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України до європейського політичного (зокрема у сфері зовнішньої політики і політики безпеки), інформаційного, економічного та правового простору.

Керуючись нормами чинного законодавства, основними на­прямами інтеграційного процесу України стосовно ЄС можна вва­жати такі:

- адаптація законодавства України до законодавства ЄС, забез­печення прав людини;

- економічна інтеграція і розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС;

- інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки;

- політична консолідація та зміцнення демократії;

- адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС;

- культурно-освітня і науково-технічна інтеграція;

- регіональна інтеграція України;

- галузева співпраця;

- співпраця у царині охорони довкілля.

Правовою основою взаємин України та країн - членів ЄС є на­самперед Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, ра­тифікована Верховною радою України 10 листопада 1994 р. Ниніш­ній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сто­ронами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики сусідства. Україна виходить із того, що реалізація зазна­ченого документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення, створити необхідні умови для пере­ходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС. Належ­на імплементація Плану дій повинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС і створити переду­мови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою Плану дій має стати укладення нової посиленої угоди з ЄС.

Динамічно розвивається торговельно-економічна співпраця між Україною та Європейським Союзом. З року в рік стабільно зро­стають двосторонній зовнішньоторговельний оборот та прямі іно­земні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. На сьогодні ЄС с найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі (на країни - члени ЄС припадає понад 30% зовнішньоторговельного обороту України).

2) Співдружність незалежних держав (далі - СНД). Україна як одна із засновниць Співдружності незалежних дер­жав розвиває співпрацю з країнами - учасницями СНД відповідно до положень Угоди про Співдружність незалежних держав із Застере­женнями до неї, зробленими Верховною Радою України. Участь України в СНД відкриває можливість для вирішення на міжнарод­но-правових засадах питань, пов'язаних із правонаступництвом колишнього СРСР, є вагомим чинником стабілізації міжнародного становища України і забезпечення її політичної безпеки.

Україна розглядає Співдружність як міжнародний механізм ба­гатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відно­син між державами-учасницями і має на меті сприяння більш ус­пішному вирішенню проблем, які виникли після розпаду Союзу РСР. Україна виступає за розвиток торговельно-економічних та інших зв'язків між країнами СНД на засадах суверенного партнер­ства, рівноправності і взаємовигоди. Україна відстоюватиме пози­цію збалансованої господарської діяльності в рамках СНД як не­обхідного етапу у впровадженні цивілізованих форм розвитку ін­теграційних процесів. Визнаючи потребу тісної економічної взаємодії в рамках СНД, Україна виходитиме з того, що нагальною потребою сучасного етапу є перегляд старих і перехід до нових форм інтеграції, які сприяли би входженню України та інших заін­тересованих країн СНД в європейську і світову економічну систе­му. Однією з таких форм є створення Єдиного економічного прос­тору з Росією, Білорусією та Казахстаном.

3) Організація Об'єднаних Націй (далі - ООН).

Одним із головних завдань України в цій сфері є підвищення ефективності й рентабельності нашої участі в ООН та інших між­народних організаціях, спрямування зусиль на активізацію діяль­ності України у структурах, які здатні забезпечувати мир і порядок у світі та реально сприяти вирішенню соціально-економічних про­блем України.

Україна надає першочергового значення миротворчій діяльнос­ті органів ООН, спрямованій на відвернення і врегулювання між­народних конфліктів. Україна й надалі співпрацюватиме в ООН у справі забезпечення загальної та регіональної безпеки через участь в операціях із підтримання миру та виступатиме за підвищення ефективності механізму санкцій ООН. Україна продовжуватиме активну роботу в ООН у традиційних формах, а також підтриму­ватиме нові напрями її діяльності, які мають на меті більш активне залучення Організації до вирішення питань, пов'язаних з забезпе­ченням міжнародного миру та безпеки, реального роззброєння, охороною навколишнього середовища тощо.

У рамках співпраці з ООН наша держава взаємодіє з окремими структурами ООН. Україна є членом ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) з 12 травня 1954 р. З грудня 1962 р. в Парижі функціонує Постійне представництво України при ЮНЕСКО. Членство України в ЮНЕСКО стратегічно орієнтоване на сприяння розширенню міжнародної співпраці наукових, освітніх і куль­турних інституцій через забезпечення їхньої участі у програмній діяльності Організації. Метою такої співпраці є зміцнення інтелек­туального потенціалу країни та залучення його до загальносвіто­вих процесів у гуманітарній сфері, а також використання в націо­нальних інтересах можливостей ЮНЕСКО та міжнародного досві­ду в галузях її компетенції.

4) Світова організація торгівлі (далі - СОТ).

СОТ - провідна міжнародна економічна організація, членами якої є 149 країн, на які припадає близько 96% обсягів світової тор­гівлі. Вступ України до СОТ є одним із пріоритетів її зовнішньо­економічної політики; він розглядається як системний фактор роз­витку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення передбачуваного транспарентного середовища для за­лучення іноземних інвестицій, що відповідає національним інтере­сам України.

Загалом процес вступу України до СОТ передбачає дві головні складові:

- завершення двосторонніх переговорів із доступу до ринків товарів і послуг з країнами - членами Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ;

- гармонізація законодавства України відповідно до вимог угод СОТ.

Сучасний стан переговорного процесу, рівень досягнутих до­мовленостей і ступінь узгодження позицій дозволяє сподіватися на завершення технічної частини переговорів зі вступу України в СОТ найближчим часом.

Захист прав громадян України за кордоном та співпраця із закордонними українцями.

Україна намагається таким чином розвивати свої відносини із іншими державами, щоб громадяни України, які на законних під­ставах перебувають за кордоном, відчували себе максимально за­хищеними та мали впевненість у тому, що в разі потреби Україна надасть їм вичерпну допомогу. За різними статистичними підра­хунками від 5 до 7 млн. громадян України з тих чи інших причин опинилися поза межами своєї держави. На жаль, певна частина з них перебуває за кордоном на нелегальній основі.

З метою допомоги українцям, які перебувають за кордоном, 4 березня 2005 р. було створено Центр допомоги українцям за кор­доном при Міністерстві закордонних справ України. Центр зосереджує увагу на підтримці співвітчизників, які опинилися за кор­доном. Він надаватиме допомогу українцям незалежно від того, легально вони працюють у тій чи іншій країні, чи нелегально. Україна активно працює над угодами щодо легалізації українських трудящих за кордоном. Такі угоди вже діють із Португалією, Польщею, Словаччиною, Литвою, Латвією.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. № 1034 «Про затвердження Державної програми співпраці із за­кордонними українцями на період до 2010 року» створено програ­му, яка, в разі її успішної реалізації, дозволить значно покращити стан цієї співпраці. Програму спрямовано на захист прав та інтере­сів закордонних українців у державах їх постійного чи тимчасово­го проживання, збереження їхньої національно-культурної само­бутності та етнічної ідентичності, забезпечення участі у процесах державотворення в Україні.

Засади співпраці з закордонними українцями відповідають за­гальновизнаним міжнародним нормам і стандартам зокрема по­ложенням Загальної декларації прав людини, Європейської конвен­ції про захист прав і основних свобод людини, Рамкової конвенції про захист національних меншин, Європейської хартії регіональ­них мов або мов меншин та іншим міжнародним актам. Демокра­тичні перетворення в Україні сприяють формуванню відносин із закордонними українцями, що дає змогу забезпечувати цілеспря­мовану, довготривалу і конкретну підтримку закордонних україн­ців як носіїв української культури, мови і духовності.

Мета Програми полягає в реалізації державної політики спів­праці з закордонними українцями, у збереженні їхньої етнічної ідентичності та національно-культурної самобутності, викорис­танні інтелектуального, ділового та духовного потенціалу, зміц­ненні зв'язків з Україною.

Основними завданнями Програми є:

- оптимізація роботи з закордонними українцями відповідно до нових національно-політичних реалій;

- удосконалення законодавства з питань співпраці з закордон­ними українцями та посилення захисту їхніх законних інтересів у державах постійного чи тимчасового проживання;

- збереження національної самобутності та етнічної ідентично­сті закордонних українців;

- задоволення культурних, освітніх, інформаційних і соціаль­но-гуманітарних потреб закордонних українців;

- залучення інтелектуального потенціалу закордонних україн­ців до процесів державотворення в Україні;

- поширення в Україні наукових, технічних, культурних і мис­тецьких здобутків закордонних українців.

Також на досягнення покращення взаємин України з закордон­ними українцями спрямовано Національну концепцію співпраці з закордонними українцями, схвалену Указом Президента України від 13 жовтня 2006 р. № 875/2006. Державна політика щодо закор­донних українців є складовою внутрішньої та зовнішньої політики України, її реалізація передбачає здійснення органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими органі­заціями економічних, соціальних, інформаційних, освітніх, куль­турно-мистецьких, організаційних та інших заходів, зокрема на­дання закордонним українцям державної підтримки й допомоги з урахуванням їхніх реальних потреб, відповідно до загальновизна­них принципів і норм міжнародного права, чинного законодавства України, а також національного законодавства інших держав.

Україна бере на себе зобов'язання підтримувати закордонних українців шляхом:

- продовження утвердження принципів цивілізованого діалогу з державами громадянства, проживання закордонних українців відповідно до національного законодавства та загальновизнаних принципів і норм міжнародного права;

- сприяння в забезпеченні додержання і захисту прав, свобод та інтересів закордонних українців, задоволенні їхніх культурних, інформаційних, освітніх, соціально-гуманітарних та інших потреб;

- активізації відносин із громадськими організаціями закор­донних українців;

- сприяння відкриттю в державах проживання закордонних українців культурно-інформаційних центрів України.