4. Реєстрація актів цивільного стану та діяльність державної виконавчої служби

Акти цивільного стану - події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обо­в'язків. Раніше, до введення в дію Сімейного та Цивільного кодек­сів України, вказані дії мали назву актів громадянського стану.

Актами цивільного стану є народження фізичної особи, вста­новлення її походження, набуття громадянства, вихід із громадян­ства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнан­ня особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. При цьому державній ре­єстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть.

Реєстрацію актів цивільного стану мають право здійсню­вати:

1. Відділи реєстрації актів цивільного стану Головного управ­ління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Респуб­ліці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції. Вони мають право здійснювати реєстрацію:

- народження;

- смерті;

- одруження;

- розірвання шлюбу;

- встановлення батьківства;

- переміни прізвища, імені, по батькові.

Також указані органи приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів громадянського стану та в установленому порядку зберігають актові книги.

2. Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст об­ласного значення) рад. Вони мають право здійснювати реєстрацію:

- народження;

- смерті;

- одруження;

- встановлення батьківства.

3. Консульські установи та дипломатичні представництва України (щодо громадян України, які проживають за кордоном). Вони мають право здійснювати реєстрацію:

- народження;

- смерті;

-- одруження; розірвання шлюбу;

» встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові.

Також указані органи приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення та анулювання записів актів громадянського стану.

Державна виконавча служба - це складова системи органів Міністерства юстиції України, що здійснює виконання рішень су-цін, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України;

відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управ-мім, юстиції;

- районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Працівники органів державної виконавчої служби є державни­ми службовцями.

Основними документами, що містять положення щодо право­вого регулювання діяльності державної виконавчої служби, є за­кони України від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ «Про вико­навче провадження».

Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснює керів­ництво органами державної виконавчої служби та контроль за їх­ньою діяльністю, добір кадрів, методичне керівництво діяльністю державних виконавців, підвищення їхнього професійного рівня, фінансове і матеріально-технічне забезпечення органів державної виконавчої служби, розглядає скарги на дії державних виконавців, організовує виконання рішень відповідно до .закону, надає роз'яснення та рекомендації щодо виконання державними вико­навцями рішень у порядку, встановленому законом.

Рішення, що підлягають виконанню Державною виконав­чою службою.

Відповідно до вимог чинного законодавства державною вико­навчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, та накази господар­ських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміні­стративних і кримінальних справах у випадках, передбачених за­коном;

3) судові накази;

4) виконавчі написи нотаріусів;

5) посвідчення комісій із трудових спорів, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розгля­дати справи про адміністративні правопорушення у випадках, пе­редбачених законом;

7) рішення органів державної влади, прийняті з питань воло­діння і користування культовими будівлями та майном;

8) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

9) рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

10) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини».

Заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на майно боржника;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення у боржника і передання стягувачеві певних пред­метів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне і законне виконання виконавчого документа за рахунок стягнутого з боржника виконавчого збору, одержує винагороду в розмірі двох відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру - не більше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стягнення за виконавчими документами не може бути повернено на такі види майна та предмети, що належать боржни­кові на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебува­ють на його утриманні (згідно з положеннями Додатку до Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ «Про виконавче прова­дження»):

1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові і особам, які перебувають на його утриманні:

а) одяг - на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне ііімовє пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок - два зимові плаття), один літній костюм (для жінок - два літні плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дні літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зно­шений більш як на 50 відсотків;

б) взуття у кількості по одній парі літнього, осіннього, зимово-і о та інше взуття, зношене більш як на 50 відсотків;

в) білизна у кількості двох змін на кожну особу;

г) постіль (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особисті рушники на кожну особу;

д) необхідний кухонний посуд;

є) один холодильник на сім'ю;

є) меблі - по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернено стягнення);

ж) всі дитячі речі.

2. Продукти харчування, потрібні для особистого споживання боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, на три місяці.

3. Паливо, потрібне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для готування їжі та обігрі­вання приміщення протягом шести місяців.

4. Одна корова, а в разі відсутності корови - одна телиця; коли немає ні корови, ні телиці - одна коза, вівця чи свиня - в

осіб, зайнятих сільським господарством.

5. Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, потрібній до початку вигону худоби на пасовище або до збору нових кормів.

6. Насіння, потрібне для чергових посівів (осіннього і весняно­го), та незнятий урожай - у осіб, зайнятих сільським господарством (за винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення).

7. Інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні, музичні та ін.).

Тема № 22 Державне управління у сфері закордонних справ

1. Організаційно-правові основи управління у сфері закордонних справ

2. Суб’єкти державного управління у сфері закордонних справ

3. Основні напрямки зовнішньої політики України