3. Основні напрями державного регулювання у сфері науки

Нормативно-правова база державного управління у сфері науки визначає «правила гри» стосовно впливу держави на наукову га­лузь. Керуючись ними, суб'єкти адміністративно-правового регу­лювання у сфері науки здійснюють функції щодо державного ре­гулювання зазначеної сфери. Водночас, важливо орієнтуватись у тих напрямах, які для держави є основними, пріоритетними, на реалізацію яких звертається основна увага та зосереджуються основні зусилля.

Визначення пріоритетних напрямів наукових досліджень

Держава не в змозі підтримувати всі наукові дослідження у пов­ному обсязі. Йдеться як про значні матеріальні витрати, так і про ефективність розподілу бюджетних коштів. З метою оптимізації підтримки вітчизняної науки доцільно визначатися з пріоритетами, себто з тими науковими напрямами (колективами), які здатні за­безпечити суттєві позитивні наукові результати чи значну користь практиці. Це завдання вирішується за допомоги експертної діяль­ності. Наукова і науково-технічна експертиза - діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінювання науково-технічного рівня об'єктів експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів.

Обов'язковій науковій і науково-технічній експертизі підлягають:

• державні цільові наукові та науково-технічні програми;

• міждержавні наукові та науково-технічні програми, що реалі­зуються на підставі міжнародних договорів України в межах її території;

• галузеві та міжгалузеві програми у сфері наукової та науково-технічної діяльності;

• інноваційні програми та проекти державного значення (Закон України від 10 лютого 1995 р. № 51/95-ВР «Про наукову і науково-технічну експертизу»).

Керуючись цим, а також враховуючи інші важливі чинники, Кабінет Міністрів України визначає перелік пріоритетних тем нау­кових досліджень, які й підтримуються у подальшому державою. Прикладом може слугувати постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 р. № 1716 «Про затвердження переліку держав­них наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напря­мів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки».

Загалом метою визначення пріоритетних напрямів наукових досліджень є концентрація ресурсів держави на провідних напря­мах науково-технологічного розвитку, забезпечення внутрішнього ринку конкурентною наукоємною продукцією та виходу з нею на світовий ринок. Визначені пріоритетні напрями наукових дослі­джень зобов'язують органи виконавчої влади України всіх рівнів створювати режим найбільшого сприяння виконанню робіт, спря­мованих на реалізацію відповідних пріоритетних напрямів, і кон­центрації на них фінансово-економічних та інтелектуальних ре­сурсів.

Державне фінансування наукових досліджень

Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науко­во-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не мен­ше 1,7 відсотка валового внутрішнього продукту України. Видатки на наукову і науково-технічну діяльність є захищеними статтями видатків Державного бюджету України. Ці норми чинного законо­давства позитивно впливають на стан державного регулювання у сфері науки, оскільки вказані відсотки не зменшуються залежно від політичних, соціально-економічних чи інших чинників.

Бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом:

а) базового фінансування;

б) програмно-цільового фінансування.

Базове фінансування надається для забезпечення:

• фундаментальних наукових досліджень;

• найважливіших для держави напрямів досліджень, зокрема в інтересах національної безпеки та оборони;

• розвитку інфраструктури наукової та науково-технічної діяль­ності;

• збереження наукових об'єктів, що становлять національне

• надбання;

• підготовки наукових кадрів.

Програмно-цільове фінансування здійснюється на конкурсній основі для:

• науково-технічних програм і окремих розробок, спрямованих па реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

• забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням;

• проектів, що виконуються в межах міжнародного науково-технічного співробітництва (Закон України від 13 грудня 1991 р. № 1977-XII «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Для реалізації цієї ж ідеології в Україні створено Державний фонд фундаментальних досліджень, метою діяльності якого є під­тримка на конкурсній основі фундаментальних наукових дослі­джень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук, що проводяться науковими установами, вищими навчальними закла­дами, вченими. Фонд є державною науковою установою, що нале­жить до сфери управління МОН.

Основними завданнями Фонду є:

• підтримка на конкурсній основі фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук, що проводяться науковими установами, вищими навчальними закладами, вченими;

• провадження діяльності, спрямованої на методичне, організаційне і фінансове забезпечення фундаментальних наукових до­сліджень;

• організація і виконання наукознавчих і наукометричних дослі­джень з питань перспективного розвитку науки в Україні та світі;

• сприяння науковим контактам і розповсюдження інформації в галузі фундаментальних наукових досліджень, у тому числі за кордоном;

• налагодження та підтримка міжнародного наукового співро­бітництва в галузі фундаментальних наукових досліджень (поста­нова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2001 р. № 1717 «Про Державний фонд фундаментальних досліджень»).

Ще один важливий аспект реалізації державного фінансування наукових досліджень - надання грантів. Особливість грантів у сфері наукової діяльності є те, що вони спрямовані або на конкретні наукові дослідження (що виконуються певними науковцями), або з метою отримання певних результатів (тобто коли є фактичне дер­жавне замовлення). Як приклад нормативно-правового регулю­вання зазначеного аспекту можна навести Указ Президента Украї­ни від 24 грудня 2002 р. № 1210/2002 «Про Положення про поря­док надання грантів Президента України для підтримки наукових досліджень молодих учених».

Сприяння інноваційній діяльності

Одним із найбільш значущих практичних втілень результатів наукової діяльності є інновації, під якими необхідно розуміти новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція або послуги, а також: організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншо­го характеру, що істотно поліпшують структуру та якість ви­робництва і (або) соціальної сфери. Таким чином, інноваційна діяльність спрямована на використання і комерціалізацію резуль­татів наукових досліджень, і, як наслідок - зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів і послуг.

Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефектив­ного відтворення, розвитку й використання науково-технічного поте­нціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чис­тих, безпечних, енерго- та ресурсозберігальних технологій, виробни­цтва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

• інноваційні програми і проекти;

• нові знання та інтелектуальні продукти;

• виробниче обладнання та процеси;

• інфраструктура виробництва і підприємництва;

• організаційно-технічні рішення виробничого, адміністратив­ного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

• сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

• товарна продукція;

• механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними іннова­ційних проектів може бути надана фінансова підтримка шляхом:

а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляцій­ної індексації) пріоритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів місцевих бюджетів;

б) часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування (на умо­вах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок кош­тів Державного бюджету України, коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних кош­тів виконавця проекту і (або) інших суб'єктів інноваційної діяль­ності;

в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Держав­ного бюджету України та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачуваних суб'єктами інноваційної діяльності комерційним бан­кам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проектів;

г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійс­нюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

д) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до чинного законодавства (Закон України мі/і 4 липня 2002 р. № 40-1V «Про інноваційну діяльність»).

Реалізації цієї ж мети (сприяння інноваційній діяльності) при­свячена діяльність у нашій державі технологічних парків, під якими необхідно розуміти юридичних осіб або групи юридичних осіб що діють відповідно до договору про спільну діяль­ність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів з мстою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Спеціальний режим інноваційної діяльності запроваджується для технологічного парку строком на 15 років і діє при виконанні проектів технологічного парку. Державне сприяння інноваційній діяльності технологічних парків здійснюється шляхом державної фінансової підтримки та цільового субсидіювання проектів техно­логічних парків. Для фінансової підтримки проектів технологічних парків запроваджується бюджетна програма підтримки діяльності технологічних парків.

Соціальний та правовий захист науковців

Свої зусилля держава спрямовує також і на самих наукових працівників, забезпечуючи їм соціальний та правовий захист. Го­ворячи про складові такого захисту, необхідно підкреслити, що ними, згідно з нормами чинного законодавства про науку та нау­ково-технічну діяльність, є:

1. Оплата праці науковця. Оплата праці наукового працівника повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для ефективної самостійної творчої діяльності, підвищення престижу професії наукового працівника, стимулювати залучення талановитої молоді в науку та підвищення кваліфікації наукових працівників.

Заробітна плата наукових працівників складається з посадових окладів (ставок), премій, доплати за наукові ступені, вчені звання, надбавки за стаж наукової (науково-педагогічної) роботи та інших надбавок, доплат і винагород за наукову (науково-педагогічну) діяльність, передбачених законодавством.

2. Доплати за науковий ступінь і вчене звання. Слід також ука­зати про довічну плату дійсним членам і членам-кореспондентам Національної академії наук України та галузевих академій наук.

3. Пенсійне забезпечення. Держава встановлює для наукових (науково-педагогічних) працівників, які мають необхідний стаж наукової роботи, пенсії на рівні, що забезпечує престижність наукової праці та стимулює систематичне оновлення наукових кадрів.

Пенсія науковому (науково-педагогічному) працівникові при­значається з досягненням пенсійного віку:

- чоловікам - за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років;

- жінкам - за наявності стажу роботи не менше 20 років, у то­му числі стажу наукової роботи не менше 15 років.

Пенсії науковим (науково-педагогічним) працівникам призна­чаються в розмірі 80 відсотків від сум заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника, яка визначається відповідно до чинного законодавства. За кожний повний рік роботи понад стаж наукової роботи пенсія збільшується на один відсоток заробіт­ної плати, але не може бути більше 90 відсотків середньомісячної заробітної плати.

4. Призначення іменних стипендій. Науковим працівникам, які зробили вагомий внесок у розвиток науки, можуть установлюва­тися державні стипендії, а для підтримки наукової молоді - стипен­дії для молодих учених відповідно до законодавства.

5. Додаткова житлова площа. Науковим працівникам, які ма­ють науковий ступінь кандидата або доктора наук, для забезпе­чення умов для наукової діяльності надається в установленому законодавством порядку додаткова житлова площа у вигляді кім­нати (кабінету) або в розмірі до 20 кв. метрів. Зазначена додаткова житлова площа оплачується в одинарному розмірі.

ТЕМА № 16. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

1. Загальна характеристика охорони здоров'я як об'єкта адміні­стративно-правового регулювання.

2. Суб'єкти адміністративно-правового регулювання у сфері охорони здоров'я.

3. Основні напрями державного регулювання у сфері охорони здоров'я.

4. Державний контроль і нагляд у сфері охорони здоров'я.