Діти зі страхом самовираження

Зовні ці діти можуть здаватися старше своїходнокласників. Насправді вони і внутрішньо дорослішими, що є наслідком досить глибокої психологічної травми, пережитої самостійно у своєму внутрішньому світі бездопомоги дорослих. Такий стан часто відокремлює їх від однокласників, ускладнює вступ у близькі стосунки. Часто вони виявляються в ізоляції, тоді педагогу необхідно включати їх в спілкування з однокласниками, наприклад, давати спільне завдання в парі.

Потрібно мати на увазі, що у таких дітей можуть спостерігатися труднощі концентрації уваги на уроці .Оскільки, як уже говорилося, діти не виявляють зовні свої переживання, батьки часто не уявляють їх силу і значимість для дитини. До підліткового віку діти з острахом самовираження виробляють зручні моделі поведінки, що дозволяють їм зовні мало відрізнятися від оточуючих, але зберігати емоційну дистанцію з ними. Тільки при уважному розгляді можна помітити відсутність спонтанності в поведінці, скутість, напруженість, які виявляються наслідком постійного контролю над собою.

Діти з компенсаторною агресивністю

Важливо розуміти, що такі діти дуже гостро сприймають ситуації соціального порівняння, іноді реагуючи на них гострими емоційними спалахами, непорівнянними з силою подразника. Тому мова повинна йти не про моральний розвиток дитини, а про формування впевненості в собі, з одного боку, і самоконтролю - з іншого. І цей аспект потрібно покласти в основу роботи з батьками. Необхідно пропонувати їм шукати методи впливу на дитину,власне формуванню цих якостей.

Учні з компенсаторною агресивністю із задоволенням приймають на уроках позицію негативного лідера -викрикують, перебивають вчителя, коментують відповіді других, знецінюючи їх. Слід, наскільки можливо, сприяти змінам знака лідерства з негативного на позитивний, підкреслювати класу навчальні успіхи таких дітей, іноді штучно створювати ситуації успішності. Важливо цікавитися думкою учня з того чи іншого питання.

Діти з острахом дорослішання

Страх дорослішання не варто плутати з інфантилізмом, з соціальною незрілістю. Можна говорити про страх дорослішання за наявності у дитини переживань навчальних невдач, хоча вони можуть ретельно ховатися. Основна рекомендація для таких дітей, - створення ситуацій успіху. Природно, мова йде не про зниження вимог до них та недопущення у них ніяких навчальних невдач. Їм повинно залишити «поле для боротьби», але періодично у них щось має добре виходити і бути відмічено оточуючими.

Дорослі часто вважають таких учнів ледачими, тому що їх активність на уроках знижена. Однак вони не ліниві, просто потрібно стимулювати їх навчальну активність, обов'язково помічати їх підняту руку. Давати завдання в зоні найближчого розвитку, щоб підліток бачив свої результати. Якщо завдання важке, потрібно проявляти чудеса уваги, помічати появу розгубленості на обличчі учня в разі утруднення і в цей момент підбадьорювати його. Проте всі ці дії педагога будуть результативні тільки в тому випадку, якщо буде проведена глибока робота з батьками, які часто самі внутрішньо не вірять у можливість навчальних успіхів дитини, переоцінюють його крихкість, беззахисність. Налаштувати батьків на те, що дитина може, повиненна, буде успішним - головне завдання педагогів.