2. Основні шляхи розв'язання глобальної продовольчої проблеми

Від самого виникнення глобальної продовольчої проблеми точаться дискусії про шляхи її розв'язання. Незважаючи на певні розбіжності, мова йде про два основні такі шляхи — екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний шлях полягає насамперед у подальшому розширенні пасовиськ, орних, рибопромислових та інших угідь.

За окремими даними, світова площа сільськогосподарських земель за 1970—1990 рр. зросла від 4,4 млрд до 4,8 млрд га, в тому числі ріллі — від 1,42 млрд. до 1,44 млрд га. Чисельність населення планети за цей період збільшилася від 3,7 млрд до 5,3 млрд осіб, через що кількість сільськогосподарських земель у розрахунку на одну людину скороти­лася від 1,2 до 0,9 га, ріллі — від 0,38 до 0,27 га.

За деякими розрахунками, гранична площа економічно вигідних для експлуатації земель становить 1,5 млрд га. Це означає, що весь доступний для оранки земельний фонд людство фактично використа­ло. Із усіх сільськогосподарських угідь 3,2 млрд га — це пасовиська, непридатні для інтенсивної культивації. Спроби їх культивувати ведуть до вітрової або водної ерозії, засолення грунту тощо. Прерії з корот­ким трав'яним покривом є типовим прикладом пасовиськ. Але, як по­казує досвід Канади, спроби їх обробляти призводять до того, що во­ни перестають слугувати землеробству.

Найбільші земельні площі, потенційно придатні для обробітку, ма­ють Латинська Америка та Африка. В Латинській Америці нині вико­ристовують трохи більше чверті (за іншими оцінками — 15 %) придат­них земель. В Африці на середину 90-х років обробляли менше 20 % таких земель. Але розширення їх використання не тільки потребує ду­же великих капіталовкладень, а й призведе до деградації грунтів.

Інтенсивний шлях розв'язання глобальної продовольчої проблеми передбачає механізацію, хімізацію, іригацію, підвищення енергоозб­роєності сільського господарства, використання високоврожайних сортів сільськогосподарських культур, найбільш продуктивних порід свійських тварин — тобто застосування усіх тих заходів, які дають змо­гу збільшити віддачу землеробства й тваринництва навіть при змен­шенні сільськогосподарських площ.

Великі перспективи інтенсифікації сільськогосподарського вироб-\ ництва пов'язують із біотехнологічною революцією, яку в наші дні пере­живає сільське господарство розвинутих країн Заходу, і передусім США. Ця революція виражається у використанні досягнень генної інженерії, біотехнології та інформаційної технології безпосередньо у фермерському землеробстві й тваринництві для поліпшення якості продукції, зниження виробничих витрат і т. ін. Зокрема, багато спеціалістів у галузі біотехнологій пропонують як головний засіб вирішення продовольчої проблеми розповсюдження високоврожайних генетично змінених продуктів (ГЗП), які не піддаються ні засухам, ані впливу багатьох захворювань і шкідників. Отож площі, на яких виро­щують ГЗП, збільшилися від з 1 млн га у 1996 р. до 53 млн га у 2001 р. Більша частина цих площ розташовано у США, інші — в Канаді, Ар­гентині, Бразілії, Китаї, Індії.

Таким чином, можливості збільшення виробництва сільськогоспо­дарської продукції далеко не вичерпані. Це:

• підвищення родючості грунтів, що пов'язано з успіхами агро­меліорації та агрохімії;

• підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шляхом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики й селекції;

• виведення продуктивних порід худоби;

• ефективне використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси та впровадження генної інженерії;

• підвищення біологічної продуктивності Світового океану та широке впровадження аквакультури.

Значну роль у розв'язанні продовольчої проблеми відіграють різноманітні міжнародні організації, передусім спеціалізовані установи ООН — Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), яка об'єднує близько 190 держав світу, та Міжнародний фонд сільськогос­подарського розвитку.

У відповідності зі статутом ФАО основними цілями її діяльності є поліпшення харчування і підвищення життєвого рівня людей; забезпе­чення зростання ефективності виробництва і розподілу продовольчих і сільськогосподарських продуктів; оптимізація умов життєдіяльності сільського населення; сприяння розвиткові світової економіки.

Наростання негативних тенденцій у забезпеченні продуктами хар­чування у більшості країн світу стало основою для висунутої ФАО ініціативи щодо проведення саміту з питань продовольства. Він відбув­ся у Римі в листопаді 1996 р. з участю представників 186 держав. На саміті було прийнято Римську декларацію про всесвітню продовольчу безпеку і План дій Всесвітньої зустрічі на найвищому рівні з проблем продовольства.

Зазначений документ передбачає низку конкретних заходів із виконання семи головних зобов'язань, спрямованих на вирішення глобальної продовольчої проблеми:

1) забезпечити таке політичне, соціальне та економічне становище, яке дасть змогу створити оптимальні умови для викорінення бідності та встановлення тривалого миру, яке грунтується на повноправній участі жінок і чоловіків, що є найкращим способом досягнення продоволь­чої безпеки для всіх;

2) проводити політику, спрямовану на викорінення бідності й нерівності, забезпечення фізичного та економічного доступу для всіх і в усі часи до достатнього, дієтичного, адекватного й повноцінного продовольства;

3) проводити спільну стійку політику в галузях продовольства, сільсь­кого, рибного і лісового господарства, а також розвитку сільських районів із високими і низькими потенціальними можливостями, що є істотно необхідним для адекватних і надійних постачань продовольства на рівні домашніх господарств, національному, регіональному і гло­бальному рівнях, а також боротися із сільськогосподарськими шкідни­ками, посухами тощо з урахуванням багатофункціонального характеру сільського господарства;

4) докласти усіх зусиль для того, щоби продовольство, торгівля сільсь­когосподарськими продуктами і загальна торговельна політика сприя­ли продовольчій безпеці для всіх за допомогою справедливої та зорієнтованої на ринок світової торговельної системи;

5) докласти зусиль для запобігання стихійним лихам, антропогенним надзвичайним ситуаціям, а також для забезпечення тимчасових і над­звичайних потреб у продуктах харчування таким чином, щоб сприяти відновленню, розвитку і створенню можливостей задоволення май­бутніх потреб;

6) сприяти оптимальному виділенню та використанню державних і приватних інвестицій для розвитку людських ресурсів, стійких продо­вольчих систем, а також для сільськогосподарського розвитку по­тенційно перспективних і малоперспективних районів;

7) у співробітництві з міжнародним співтовариством здійснювати й контролювати виконання Плану на усіх рівнях.

ФАО висловлює надію, що за допомогою вироблених на саміті ме­ханізмів до 2015 р. вдасться знизити кількість людності, що регулярно недоїдає.

Таким чином, створення підвалин світової продовольчої безпеки — це системне завдання, вирішення якого починається із глобального, світового рівня і має доходити до кожної окремої людини.