Обсяги та структура експорту машин провідних машинобудівних країн світу (2002 р.)

		У тому числі, %:
Країна	Експорт, млрд дол.	загальне машинобу­дування	електротехн. та електронне машинобудування	транспортне машинобу­дування	Інші галузі
США	384,7	34,3	28,8	21,4	9,5
ФРН	338,7	32,2	20,5	40,5	7,1
Японія	303,7	28,8	29,1	34,2	7,9
Франція	140,9	27,2	22,9	44,7	5,6
Велика Британія	137,6	37,8	23,5	24,7	8,6
Китай	134,5	36,6	50,1	7,5	5,8
Республіка Корея	100,5	26,5	44,0	27,9	1,6
Мексика	99,9	23,1	42,8	28,7	5,4
Італія	99,5	48,2	19,7	26,4	5,7
Сянган	99,5	27,2	59,0	1,7	12,1
Канада	98,8	21,8	12,1	62,7	3,4
Сінгапур	84,0	38,2	53,6	2,6	5,6
Нідерланди	64,1	53,6	17,2	17,0	12,2

Джерело: U.N. International Trade Statistic. New York, 2004

2. Сучасний стан та перспективи розвитку сільськогосподарського виробництва

2.1. Закономірності розвитку сільського господарства

У сільському господарстві ще й сьогодні зайнята половина еко^: номічно активного населення світу. За загальною кількістю зайнятих (1,3 млрд) із цією галуззю не може змагатися жодна інша. При цьому якщо у країнах, що розвиваються, в сільському господарстві працює більше 2/3 зайнятого населення, а в окремих із них — 3/4, то в розви­нутих країнах — менше 1/10, а у США — лише 2,4 %.

Найбільші площі земель, які використовуються в землеробстві, розташовані в Азії (майже 1/3 світових площ), значні вони у Північній Америці і Північній Євразії (по 1/6). Найбільш розорані землі Західної та Центральної Європи, де в середньому під землеробство віддано по­над 1/3 площі, а в окремих країнах — навіть 1/2 і більше, як, наприк­лад, в Україні, Італії, Польщі, Угорщині, Нідерландах, Данії та ін. Се­ред країн світу найпотужніші земельні ресурси мають країни СНД (особливо Росія, Україна, Казахстан), США, Індія, Китай, Бразілія, Канада, Австралія (табл. 13.1).

Таблиця 13.1

Земельні ресурси найбільших хліборобних країн світу

Країна	Площа, млн га			% до загальної площі
	всі землі	орні землі	орні землі		багаторічні насадження	луки та пасовища
США	937,3	179,0	19,0		0,2	25,5
Індія	328,8	169,5	51,5		1,1	3,5
Китай	959,7	135,5	14,1		о,з	41,0
Росія	1707,0	127,8	7,5		0,2	5,0
Бразілія	851,2	65,2	7,7		1,1	22,0
Австралія	771,3	54,0	7,0		0,0	53,0
Канада	997,6	45,8	4,6		0,0	3,0
Україна	60,3	34,2	56,5		2,0	12,5
Нігерія	92,4	32,9	35,6		2,7	43,0
Казахстан	271,7	32,0	11,8		0,8	58,0
Індонезія	190,5	31,0	16,3		-	-
Аргентина	286,7	27,2	9,8		0,8	51,5
Мексика	195,8	27,3	13,9		0,8	38,0
Туреччина	77,5	26,9	34,7		-	-
Франція	55,1	19,5	35,4		2,2	20,0

Головна проблема світового земельного фонду сьогодні — це де­градація сільськогосподарських земель. Під цим учені розуміють висна­ження родючості, ерозію, заболочування грунтів, зниження біологічної продуктивності природних пасовищ, засолення і заболочування площ, які зрошуються, тощо.

Найбільш очевидний результат усіх цих негативних явищ — помітне скорочення оброблюваних земель, що припадають на душу населення. Так, у колишньому СРСР цей показник зменшився від 1,03 га у 1960 р. до 0,81 в кінці 80-х років (табл. 13.2). А в окремих країнах світу забез­печеність ріллею скоротилася до катастрофічного рівня (в Китаї — до 0,09 га, у Єгипті — до 0,05 га).

Таблиця 13.2

Забезпеченість ріллею на душу населення, %

Регіони	Забезпеченість ріллею, га
Австралія та Океанія	1,87
СНД	0,81
Північна Америка	0,65
Південна Америка	0,49
Африка	0,30
Європа	0,28
Азія	0,15

Сільське господарство — складна виробнича, соціальна та екологічна система, де взаємодіють безліч економічних, соціальних і біологічних фаторів.

Разом із тим практично в усьому світі діяльність, пов’язана із забезпеченням населення про­дуктами харчування та споживання, вийшла за межі власне сільського господарства і утворює нині систему взаємозалежних галузей, в якій взаємодіють сільське господарство, переробна промисловість, складське і холодильне господарство, підприємства оптової та роздрібної торгівлі, підприємства сільськогосподарського машинобудування, сіль­ськогосподарської хімії, сільськогосподарської науки, агробанки та ін. Коли ж мова йде про світове господарство, то систему, в якій поєдну­ються сільське господарство і пов’язані з ним галузі, називають аг­робізнесом, або агровиробничою сферою.

Іншими соціально-економічними факторами, що визначають роз­виток сільського господарства і агропромислової сфери світу в цілому, є рівень його технічної оснащеності, рівень хімізації, рівень упровадження досягнень сільськогосподарської науки.