4.2. Сучасний стан та перспективи залучення України до глобальної науково-технологічної системи

Витрати на науково-дослідну сферу в економіці України дорівнюють близько 1 % від ВВП, що суперечить задекларованій у Концепції науко­во-технологічного та інноваційного розвитку України цифрі 2,5 %. Вод­ночас рівень витрат на НДДКР у промислово розвинутих державах ста­новить 2,5—3 % ВВП. Крім того, витрати на одного науковця, що ха­рактеризує ефективність використання його потенціалу, в країнах ЄС перевищують рівень України у 20 разів.

Але незважаючи на значне скорочення чи­сельності наукових працівників, насиченість України науковими кад­рами залишається досить високою: у розрахунку на 1000 осіб еко­номічно активного населення в нас припадає 5,2 виконавця наукових та науково-технічних робіт, у тому числі дослідників — 3,9. Ці показ­ники відповідають рівневі таких країн, як Іспанія, Польща, Чехія, , Угорщина, хоча більш як удвічі поступаються Японії та ФРН.

Крім того, в Україні зменшилася загальна кількість виконаних на­уково-технічних розробок: від 82 тис. у 1991 р. до 35,7 тис. у 2001 р. У 2002 р. розробки, де використано винаходи, становили лише 2,5 % за­гальної кількості розробок, що безумовно свідчить про негативні тен­денції у науково-інноваційній сфері країни.

Протягом 2003 р. інноваційну діяльність у промисловостї України здійснювали 1238 підприємств, або 12,7 % їхньої загальної кіль­кості. У той самий час у країнах ЄС цей показник в середньому стано­вив 44 % (Ірландія — навіть 65, а Німеччина — 61 %). Кількість пода­них патентних заявок на 100 тис. населення у ФРН складала 90,4, в Італії — 16,7, а в Україні — 10,8

Частка високотехнологічного експорту в загальному експорті гото­вих виробів у 2002 р. у Франції дорівнювала 24 %, у ФРН — 18 %, у Швеції — 22 %, в Україні — 10 %. Крім того, варто зазначити низьку питому вагу України у світовій торгівлі наукомісткими і високотехно-логічними товарами. На сьогодні український експорт товарів з високим рівнем доданої вартості не перевищує 0,02 % світового обсягу.

В Україні за 1997—2002 рр. кількість виїздів на­укових працівників за кордон збільшилася на 53 %, а частка участі українських учених у міжнародних дослідженнях за той самий період зросла на 42 %. Крім того, примножилася кількість проведених міжнародних конференцій та наданих фантів від іноземних фондів (у 2002 р. / порівняно з 2001 р. — на 23 %).

Для подолання негативних тенденцій варто запровадити державну ,політику підтримки високотехнологічного експорту, що передбачає створення механізмів просування вітчизняної продукції на зовнішній ринок, спрощення процедури експортного контролю, розробку націо­нальної програми забезпечення конкурентоспроможності українських виробників з урахуванням пріоритетності високотехнологічних і наукоємних секторів.

5. Світовий ринок праці

5.1. Сутність та сучасна сегментація світового ринку праці

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що скла­дається між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції робочої сили, регулювання її міждержавних потоків, оплати праці та соціального захисту за умов транснаціоналізації національних економік.

зростанні взаємозалежності країн та їхніх регіональних угруповань, на­ціональні ринки праці, як і ринки товарів, послуг і капіталів, дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість, що приводить до утворення так званого спільного ринку праці.

Формування міжнародного ринку праці відбувається двома шляха­ми: по-перше, через міграцію робочої сили й капіталу і, по-друге, че­рез поступове злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, етнічні, культурні та інші перешкоди між ними;

Формами прояву глобалізації соціально-трудових відносин є такі:

• посилення соціальної орієнтації світової економіки;

• демократизація трудових відносин;

• інтернаціоналізація вимог до відтворення робочої сили;

• стандартизація умов життя і праці людей у різних країнах;

• координація, узгодження та зближення соціальної політики держав світу.

Міжнародна трудова міграція обумовлена насамперед економічними факторами:

• по-перше, дією закону нагромадження капіталу, закону капіталістич­ного народонаселення, закону нерівномірності економічного роз­витку країн тощо, які зумовлюють диспропорцію у розміщенні людського ресурсу у покраїновому та регіональному розрізах світового господарства, тобто відносне перенаселення в одних країнах і дефіцит робочої сили в інших;

• по-друге, суттєвими відмінностями покраїнових показників щодо умов праці, рівня життя населення, умов підприємницької діяль­ності та ін.;

• по-третє, циклічним характером глобального економічного роз­витку, зокрема асинхронністю економічного циклу в різних країнах;

• по-четверте, асиметрією розвитку інформаційного ресурсу, нерів­номірністю розгортання НТР та структурними кризами.

Крім того, міжнародна трудова міграція обумовлена й неекономіч­ними факторами: політичними, військовими, етнічними та ін. , '

ТНК із часом сформували свій внутрішній (інтернальний) ринок праці, який характеризується перманентними переміщеннями різних категорій працівників (особливо керівної лан­ки) з однієї країни в іншу. Всього ж, за даними Доповіді ЮНКТАД про прямі іноземні інвестиції, у 2003 р. ТНК забезпечували робочими місцями за кордоном близько 53 млн осіб.

За всіма ознаками міжнародний ринок робочої сили, що формується, має сегментований характер. У межах цього ринку створюються! кілька окремих, відносно автономних ринків робочої сили зі специфічними закономірностями її руху.

У структурі міжнародного ринку праці виокремлюються два найзначніші сегменти. Перший сегмент охоплює робочу силу, яка характеризується відносно постійною зайнятістю, стабільністю трудових навичок, високим рівнем кваліфікації й зарплати, а також доволі чіткою \ ієрархією кваліфікації.

Другий сегмент міжнародного ринку праці формує робоча сила, яка 1 походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного роз­витку. Серед цих працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили, чималі потоки якої спрямовуються до країн постіндустріальної моделі господарства, зокрема у США та країни Європейського Союзу.' оча на сьогодні офіційної статистики з обліку нелегальної трудової міграції не існує, авторитетні експерти стверджують, що у США щорічно нелегально іммігрує близько 300 тис.

осіб при загальній чисельності нелегалів 4 млн осіб, а у країнах За­хідної Європи нелегалів (в основному вихідців з Північної Африки та Азії) — більше 5 млн.

Під впливом інформаційної революції у світовому господарстві формується і такий особливий сегмент світового ринку праці, який пов'язаний з використанням висококваліфікованих спеціалістів (науко­вих працівників, інженерів, аналітиків та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів тощо.

У різних країнах світу сформувалися великі групи найманих пра­цівників, котрі кваліфікуються як транснаціональна робоча сила. Цим професійним кадрам притаманна висока міжнародна мобільність: во­ни готові в будь-який момент задовольнити попит на робочу силу з бо­ку підприємств, розташованих у різних районах світу.