2.4. Головні елементи глобальної економіки

Процес формування елементів глобальної економіки розвивається одночасно в декількох напрямах. Перший з них пов'язаний зі збутом товарів і пос-,луг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, з іншого — відносного насичення потреб усере­дині країни саме на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає постійна необхідність пошуку зовнішніх ринків для ре­алізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах.

Другий напрям має дещо протилежну спрямованість. Він передба­чає широкий вихід на світовий ринок через відсутність у національно­му господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечува­ли безперервність і розширення процесу виробництва. Мова йде про широку закупівлю на світовому ринку машин і устаткування, нових технологій, сировини, матеріалів, електроенергії, нафти, газу тощо.

Економічно вигідніше розвивати міжнародну спеціалізацію та взаємний обмін продукцією. З іншого бо­ку, запаси природних ресурсів розміщені по країнах і регіонах украй нерівномірно, що потребує їх певного «перерозподілу» з допомогою світової торгівлі. Наприклад, на країни — експортери нафти (ОПЕК) припадає 37% загальносвітового видобутку нафти, а споживають вони лише 15%; відповідні ж показники для промислово розвинутих дер­жав становлять 15 і 56 %.

Отож глобальна економіка охоплює такі основні елементи:

• міжнародну науково-технологічну сферу;

• систему міжнародного виробництва;

• світовий ринок і міжнародну торгівлю;

• міжнародну валютно-фінансову систему.

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентровано виявляються у формуванні світового ринку технологій, ноу-гау, па­тентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг.

Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні міцно утримують США, частка яких у про­дажі ліцензій становить майже 2/3 світового обсягу. Слідом ідуть Японія, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург і Швеція. Останнім часом значну активність у цій сфері виявляють також Австралія, Нова Зеландія, Бразілія, Ірландія, Мексика, Фінляндія та інші країни.

Ліцензійна торгівля охоп­лює переважно електро­технічну й електронну про­мисловість, загальне ма­шино-, приладобудування, автомобільну, авіаракетну промисловість, хімію і наф­тохімію, біотехнологію, ресурсозберігальні техно­логії.

Особливості сучасного етапу розвитку науково-технологічної сфери про­являються, зокрема, у змінах структури міжнародної торгівлі.

В останні роки питома вага товарів, виготовлених за високими тех­нологіями, зросла у міжнародній торгівлі вдвічі, за середніми техно­логіями — майже в 1,5 раза за одночасного скорочення первинних продуктів і товарів із низькими технологіями. Усе це сприяє піднесен­ню загального рівня світового технологічного розвитку, розширює можливості використання технологічних ресурсів менш розвинутими країнами. Широка міжнародна кооперація в галузі науки і техніки, обмін технологіями, патентами і ліцензіями формують постійно діючу міжнародну науково-технологічну систему.

Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної економіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох найголовніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного підприємництва. Найвиразніше тут проявляється роль транснаціональних корпорацій, спільних підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо.

Дж. Даннінг, зокрема, виділяє п 'ять основних типів міжнародного виробництва залежно від детермінуючих факторів:

• виробництва, що грунтуються на ресурсовій базі та спільному ви­користанні капіталів, технологій, додаткових активів, природних ресурсів, інфраструктури, ринків; .....

• виробництва ринкової основи, які також спільно володіють капіта­лами, технологіями, інформацією. Крім того, використовуються сучасний менеджмент і організаційний досвід, здійснюються рекон­струкція і модернізація, вводяться в дію інші потужності, отри­мується ефект економії в результаті стрімкого розширення масштабів виробництва;

• виробництва, що грунтуються на раціональній спеціалізації продуктів або технологічних процесів;

• виробництва, пов'язані з торгівлею та розподілом продукту;

• змішані виробництва, що складаються з різних комбінацій названий чотирьох типів. Окрім того, вони використовують переваги ринкуВ \ та портфельних інвестицій.

Важливим різновидом інтернаціонального виробництва є міжна­родна інвестиційна діяльність. Розрізняють дві основні форми міжнародних інвестицій — портфельні та прямі іноземні інвестиції (ПП).

Портфельні інвестиції — це виключно фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту.

Значно більше поширені в наш час прямі інвестиції, які є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю, торгівлю, фінанси. Вони та­кож здійснюються з допомогою експортних інвестиційних товарів чи пе-редання технологій, досвіду управління, коли інвестор зберігає контроль над інвестованим капіталом. Прямі інвестиції використовуються, як пра­вило, при створенні нових фірм (спільних підприємств) або ж для вста­новлення контролю над певною фірмою шляхом закупівлі контрольного пакета акцій.

У 2005 р. світове вивезення прямих інвестицій сягнуло 779 млрд дол.,'' що дещо менше, ніж у попередньому році.

Серед найбільших імпортерів прямих інвестицій — США, Ве­лика Британія та Китай.

Важлива роль у формуванні й диверсифікації міжнародного вироб­ництва належить спільним підприємствам (]ОІпІ уепШгек) та вільним еко­номічним зонам. Спільні підприємства створюються в таких формах: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, ко-мандитні товариства, холдинги тощо.

Різке зростання кількості спільних підприємств спостерігається останнім часом у краї­нах Східної Європи, нових незалежних державах, що виникли на тери­торії колишнього СРСР, у Китаї. Зокрема, в Польщі діє понад 6 тис. спільних підприємств, у Румунії — 14,5 тис, в Угорщині — 13,5 тис, у Китаї — майже 40 тис. До того ж 30—40 % транснаціональних корпо­рацій також здійснюють свою діяльність у вигляді спільних підприємств.

Винятково сприятливі умови для розвитку міжнародного виробницт­ва створюються у вільних економічних зонах. Розрізняють безмитні зони, або зони вільної торгівлі, експортні промислові зони, парки технологічного розвитку, зони страхових і банківських послуг (оґ зпоге), імпортно-промислові зони. За різними оцінками, у світовій економіці існує майже 3 тис. вільних економічних зон, які обслуговують понад 10 % світового товарообігу.

Загальна сума іноземних інвестицій ста­новить у Китаї понад 100 млрд дол. Через вільні економічні зони реалі­зується 2/3 зовнішньоторговельного обороту Китаю.

Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзерка­люється рух різних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіона­ми, фірмами та юридичними особами, є міжнародний обіг, світова тор­гівля.

Загальний обсяг світового експорту товарів і послуг становив у 2005 р. 12 трлн 684 млрд дол. \Невпинно підвищується питома вага товарного експорту у світово­му ВВП. Ця усталена тенденція наочно ілюструє зростаючу роль гло­бальних чинників економічного розвитку, посилення відкритості національних господарств (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Частка експорту товарів у світовому ВВП (%)

1870 р.	1913 р.	1929 р.	1950 р.	1973 р.	2000 р.
4,6	7,9	9,0	5,5	10,5	19,0

2004-й рік позначився позитивними зрушеннями у торговельному плані. Загальний обсяг міжнародної торгівлі зріс на 9 %. Аналітики із І СОТ пов'язують це з загальними тенденціями зростання світової еко­номіки (зокрема, світового валового продукту — 4 %). Обсяг світового | експорту досяг 9,153 трлн дол., світового імпорту — 9,495 трлн дол. Се-1 ред головних експортерів — Німеччина (10 %), США (8,9 %), Китай (6,5 %), Японія (6,2 %), Франція (4,9 %). Серед головних імпортерів — США (16,1 %), Німеччина (7,6 %), Китай (5,9 %), Франція (4,9 %), Ве­лика Британія (4,9 %).

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та регіонах світу досить нерівномірно. Так, у 2004 р. на розвинуті країни його при­пало близько 67 %. Відповідно до регіональної структури експорту на ¹ Європу припало 45,25 % світового експорту, на Азію — 26,8 %, на Північну Америку — 14,86 %, на Латинську Америку — 3,1 %, на Аф­рику — 2,6 %.

Істотні зрушення відбулись у структурі світового товарного експор­ту. Головна й довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному товарообігу збільшується частка готових промислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги сировинних товарів.

Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютно-фінансова система. В умовах суттєвого розширення ринкових відносин за рахунок держав Центральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї сфери незмірно посилюється. Збільшуються масштаби та обсяги міжнарод­них фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб'єктів валют­но-фінансових відносин, постають нові міжнародні та регіональні ва­лютно-кредитні організації. Річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10—15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн дол.

Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Міжнародну валютну систему склада­ють два основні грошові блоки: резервні національні валюти й наднаціо­нальні валюти. Основна функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окре­мими країнами, створення сприятливих умов для розвитку міжнарод­ної системи виробництва і поділу праці.