3. Загальноцивілізаційні економічні ознаки та критерії

Економічне знання, економічний дискурс розгортаються на основі і відповідного внутрішнього генетичного коду, субстанційну основу яко­го становлять: виробництво -> праця -» вартість (цінність) -> багат­ство. Очевидно, методологічним ключем економічного дискурсу XXI ст. стануть зміни сутності цих фундаментальних понять економіки.

Проте в соціально-економічних системах будь-якого рівня винятково важливе значення має проблема не тільки виробництва, створення багатства, а й розподілу виробничих ресурсів, що і безпосередньо пов'язано з володінням, користу­ванням, розпорядженням, тобто із власністю.

Таким чином, цивілізаційний економічний дискурс спирається на:

• субстанційну основу, яка пояснює процес виробництва і розподілу багатства;

• ресурсову базу планети та навколоземного простору як загальне першоджерело економічної діяльності;

• вектор економічної еволюції (рис. 1.1),

Нині головними системотворчими чин­никами у світовій економічній системі, які цементують її цілісність та внутрішню єдність, є науково-технологічна революція і насамперед її інформаційно-інтелектуальна домінанта; інтернаціоналізація та гло­балізація господарської діяльності; ринкові детермінанти й важелі, особ­ливо різноманітні фінансові інструменти (рис. 1.2), що в цілому зумов­лює створення небаченої суперсистеми фінансово-інформаційних зв'язків у масштабах планети.

1.4. Дискурсивна структура міжнародної економічної системи

Існує диференціація економічних систем, що сформувались і діють у різних розвинутих країнах. Зокрема розрізняють:

• рейнську модель капіталізму, яка відображає особливості соціально спрямованої економіки Німеччини, Франції, країн Бенілюксу, Італії;

• скандинавську модель економіки, що характеризує господарську структуру групи північноєвропейських країн (Швеція, Фінляндія, Данія, Норвегія);

• середземноморську модель, специфічні риси якої відображають південноєвропейські країни (Греція, Іспанія, Португалія);

• "острівну" модель, у якій втілюються особливості острівних країн Європи (Велика Британія, Ірландія, Ісландія), що визначаються своєрідністю як процесу економічного розвитку, так і застосо­вуваними механізмами здійснення економічної політики.

Відмітні властивості притаманні економіці США — з огляду на її ве­личезний потенціал, високий технологічний рівень, лібералізовану сис­тему управління й регулювання, вирішальний вплив на перебіг світових господарських процесів тощо.

Виділяють також англосаксонську та німецько-японську економічні моделі (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Англосаксонська та німецько-японська моделі

Xарактеристики англосаксонської моделі	Характеристики німецько-японської моделі
акціонерна економіка досягнення короткострокових цілей вільна конкуренція схильність до ризиків індивідуальна відповідальність за майбутнє	економіка партнерства , досягнення довгострокового зростання гармонізація інтересів солідарність при вирішенні проблем майбутнього

Ставши на шлях реформ, окремі постсоціалістичні країни вибрали модель шокової терапії, інші пішли курсом поступових соціально-еко­номічних перетворень, що дістали назви градуалізм (від англ. gradual — поступовий, послідовний).

• Шокова терапія орієнтується на здійснення радикальних реформ у стислі терміни, що вимагає, як правило, наявності відповідного соціального консенсусу в суспільстві, тобто згоди його основних верств на проведення непопулярних і болісних заходів. Ключовими елементами шокової терапії є лібералізація економіки та макроеко-номічна стабілізація з подальшим забезпеченням відповідних інсти-туційних змін.

• Градуалізм віддає перевагу створенню інституційних передумов ринкової економіки з одночасним поступовим формуванням її гли­бинних, сутнісних основ (приватна власність, вільне ціноутворення, конкуренція тощо).

Політекономія економічного зростання країн, що розвиваються, ба­зується на таких основних принципах:

• тотальна трансформація економіки і всього суспільства;

• ринкова стратегія як основа економічних перетворень;

• експортно орієнтована концепція національної економіки;

• імпорт капіталу і технологій з індустріальних держав;

• поліпшення власних умов для міжнародної торгівлі terms of trade), для доступу на світові фінансові ринки;

• регулювання демографічних процесів.

Підкреслимо ще раз: вирішальна роль у створенні необхідної кри­тичної маси певних соціально-економічних зрушень у світі, що роз­вивається, належить людському капіталу (Ноmо clausus) — Його бажан­ню, вмінню і здатності здійснювати модернізацію економіки і сус­пільства.

Таким чином, економічний дискурс на початку третього тисячоліття являє собою надзвичайно складну сукупність різнорівневих та ієрархічних структур (мега-, мета-, макро-, мікро-). Його субстанційний монізм, нау­кову гомогенність детермінують такі економічні константи, як праця, ви­робництво, вартість (цінність) та багатство, що пронизують усі рівні й фази глобальної економіки та універсального, загального економічного знання. Водночас науковий поліморфізм економічного дискурсу визна­чається функціонуванням в одній глобальній системі різноякісних за своєю зрілістю підсистем (си­нергізм, транзитивізм, дивелопмен-талізм). Синергійна підсистема вбирає в себе економічні відноси­ни індустріально розвинутих країн. Терміном "транзитивізм" охоплю­ються складні й суперечливі гос­подарські зв'язки, що формуються в перехідних від плану до ринку економіках. Дивелопменталізм ін­тегрує величезну й доволі строкату сукупність країн, що розвивають­ся, Азії, Африки та Латинської Америки.

Економічний дискурс на по­чатку третього тисячоліття постає як складна сукупність різнорівне­вих ієрархічних структур, пред­ставлена на рис. 1.3.

Головне завдання мегарівня — пошук шляхів і способів розв'язання головної, глобальної суперечності між зростаючою кількістю населення планети і скорочуваністю природних ресурсів та джерел економічного розвитку, визначення загальнопланетарних (а в перспективі — кос­мічних) параметрів та індикаторів загальної економічної еволюції.

Економічна метапарадигма характеризується вищим рівнем струк­турованості, диференційованості. її спільність базується, з одного бо­ку, на кількісних критеріях, тобто на охопленні великих сукупностей держав та їхніх економік, з іншого — на якісних показниках, що відоб­ражають близькість, спорідненість економік насамперед із погляду рівнів їхнього господарського, соціального, техніко-технологічного розвитку.