4.1. Загальні положення правового забезпечення безпеки підприємства (фірми)

Успішність безпеки бізнесу залежить насамперед від наяв­ності правової системи його захисту та ефективного механізму її реалізації. Гарантом безпеки бізнесу є держава, яка в рамках прямого його регулювання розробляє нормативні акти, поло­ження, заходи, що безпосередньо впливають на діяльність їх суб’єктів. Особливо важливими для суб’єктів бізнесу є законо­давчі і нормативні акти з питань оподаткування, інвестиційної діяльності, організаційно-правових форм діяльності, захисту комерційної таємниці, повноважень державних контролю­ючих та правоохоронних органів тощо.

Правову основу забезпечення безпеки бізнесу становлять за­конодавчі та нормативно-правові акти, норми яких регулюють правові відносини між державою і підприємцем, між підприємця­ми та іншими особами. Намагання сформувати в Україні належ­ну систему безпеки бізнесу, запровадити у практику її механізм в умовах сталих бюрократичних і радянсько-одержавлених тра­дицій є доволі специфічним завданням. Його вирішення, поза іншого, вимагає надання вищої юридичної сили основним прин­ципам ринкової економіки і підприємництва.

Система законодавчого регулювання забезпечення безпеки бізнесу становить багатоступеневу систему, основою якої є Кон­ституція України. Правове забезпечення безпеки суб’єктів під­приємництва представлено, по-перше, Кримінальним (далі – КК України), Цивільним (ЦК України), Господарським (ГК Ук­раїни) кодексами України, Кодексом законів про працю України (КЗпПУ), Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП), Законами України «Про власність», «Про систему оподаткування», «Про господарські товариства», «Про інфор­мацію», «Про державну таємницю», «Про захист від недобро­совісної конкуренції», «Про захист економічної конкуренції», «Про банки і банківську діяльність» та багатьма іншими, в то­му числі відомчими нормативними актами.

Як бачимо, безпеку бізнесу покликані забезпечити норми кримінального, цивільного, господарського кодексів, кодексу про адміністративні правопорушення та широкого спектру вітчизняних законів. Серйозною новелою в законодавстві про безпеку є положення нового КК України, в якому статті 163, 176, 177, 182, 202-206, 212, 218-223, 226-232 спрямовані на захист вітчизняного бізнесу та приватнопідприємницької іні­ціативи.

Кодекс України про адміністративні правопорушення пе­редбачає відповідальність за дії, передбачені статтями 164-3 (Недобросовісна конкуренція) і 164-11 КУпАП (Незаконне роз­голошення або використання інформації, що становить банків­ську таємницю).

Згідно з нормами ЦК України відповідальність працівників банку може наставати на підставі ст. 1076 ЦК України, за якою в разі розголошення банком відомостей, що становлять банків­ську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкоду­вання завданих збитків та моральної шкоди.

Питанням захисту інтересів суб’єктів підприємництва присвя­чено розділ 5 ГК України «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання», норми якого регламентують: загаль­ні засади відповідальності учасників господарських відносин; відшкодування збитків у сфері господарювання; штрафні, опе­ративно-господарські та адміністративно-господарські санк­ції; відповідальність суб’єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Через законодавство держава намагається внести відповід­ну уніфікацію в діяльність численних суб’єктів підприємницт­ва, що притаманно саме ринковій системі господарювання.

Не зважаючи на це, є всі підстави стверджувати про існуван­ня проблеми правового захисту безпеки бізнесу, що обумовлена:

• посиленням конкуренції серед суб’єктів підприємницт­ва, в тому числі й недобросовісної;

• відсутністю у керівників підприємств, установ та бізне­сових структур достатніх правових знань з організації безпеки їх функціонування та бізнесу;

• відсутністю на державному рівні координуючого дер­жавного чи державно-підприємницького органу з питань орга­нізації та координації забезпечення безпеки суб’єктів.

Від бізнесменів та окремих науковців нерідко доводиться чути нарікання на відсутність в Україні закону про комерційну таємницю, що є головною причиною, яка перешкоджає забез­печенню безпеки бізнесу в Україні. Утім, варто знати, що про­ект такого закону вже розроблено, більше того, він пройшов перше читання у Парламенті України. Насправді, прийняття такого галузевого закону до певної міри поліпшить ситуацію у сфері безпеки, однак він не стане панацеєю від всіляких нега­раздів, адже саме такий закон відсутній у таких розвинутих країнах, як Великобританія, Франція, Німеччина, Швейца­рія, Італія та ін., в яких суспільні відносини у сфері безпеки бізнесу регулюють норми кримінального, цивільного та трудо­вого законодавства, завдяки яким керівники фірм створюють власні служби безпеки, системи захисту фірмових секретів і конфіденційної інформації.

Не менш серйозною вадою правової основи безпеки бізнесу можна назвати й відсутність в Україні галузевого закону про приватну детективно-охоронну діяльність, що унеможливлює діяльність недержавних детективних організацій. Водночас, на думку знаного вітчизняного вченого С. Г. Лаптєва, в умовах економічної кризи, що супроводжується зростанням злочин­ності, особливо у сфері економіки, за такої ситуації одним із найнадійніших резервів держави для вирішення цих питань можуть стати недержавні структури захисту безпеки підпри­ємництва й особи. Саме цьому вченому належить розробка проектів багатьох правових документів, що визначають потребу, правовий статус, основні повноваження недержавних суб’єктів безпеки, створення координаційної ради керівних органів МВС України щодо взаємодії з недержавними охоронними структу­рами та комерційними службами безпеки, створення ради (ко­ординаційного комітету) безпеки підприємництва України.

Однак без сумніву найважливішим напрацюванням науковців (І. І. Тимошенко, С. Г. Лаптєв, В. А. Ліпкан, Г. В. Онищенко) є проект Закону України «Про недержавне забезпечен­ня безпеки особи та підприємницької діяльності в Україні», що, на думку його авторів, визначатиме організаційно-правові засади і основні напрями недержавного забезпечення безпеки особи та підприємницької діяльності в Україні, а також повно­важення його суб’єктів та гарантії законності у безпосередній їх діяльності. Однак донині цей закон в Україні не прийнято, що свідчить, певно, про небажання парламентарів реально оці­нювати стан ситуації у суспільстві, адже потреба в такому за­коні є нагальна, оскільки в Україні такі структури вже функ­ціонують, що створює загрозу приватному життю громадян та безпеці бізнесу в силу неврегульованості цього процесу.

Незаперечною є також потреба вивчення відповідних нор­мативно-правових актів розвинутих країн Європи та США, що дасть змогу використати весь позитивний досвід законодавства у сфері забезпечення безпеки. Разом із тим не потрібно залишати поза увагою досвід вітчизняних науковців, практич­них працівників правоохоронних органів, приватних охорон­них структур, творчий потенціал яких є неоціненним при роз­робленні та прийнятті довгоочікуваного галузевого закону про недержавне забезпечення безпеки.

Аналізуючи норми законодавства у розглядуваній сфері, не можна не помітити низку суперечностей, що стосуються захисту комерційної таємниці, свободи підприємництва, проведення розрахунків та свободи підприємництва загалом, з одного бо­ку, і повноважень контролюючих та правоохоронних органів держави – з іншого. Попри серйозну лібералізацію підприємницького законодавства, його суттєве скорочення, що, за словами Президента України Віктора Ющенка, відбулося більш ніж на ти­сячу підзаконних актів, середовище підприємництва в Україні контролюють працівники понад 30 міністерств, відомств та комі­тетів.

На основних суперечностях, що містяться у вітчизняному за­конодавстві в окремих напрямах забезпечення безпеки суб’єктів підприємництва, спинимося детальніше в подальших підрозділах.