3.2. Функції господарських ризиків

Для кращого розуміння поняття та змісту господарських ризиків потрібно акцентувати увагу на головних функціях, що притаманні даній системній категорії, оскільки через них проглядається необхідна умова і засіб реалізації підприєм­ництва. Разом із тим, на сучасному етапі невирішеним залиша­ється питання єдиного підходу до видової класифікації функцій господарських ризиків.

Аналізуючи зміст функцій господарського ризику, доходи­мо висновку, що функція створення підприємницького доходу вказує на мету ризику, тобто конкретизує цільовий характер підприємництва, що передбачає досягнення економічних і со­ціальних результатів та одержання прибутку.

Інноваційна функція передбачає розроблення та реалізацію комплексу заходів, спрямованих на комерційне застосування науково-технічних розробок, освоєння нових видів продукції, послуг, упровадження новітніх технологій, винаходів тощо.

Функція реалізації та розвитку здібностей підприємця вказує на його фізіологічні особливості, що, з одного боку, спонукають до реалізації задумів підприємницької ініціативи, а з іншого – вимагають постійного їх вдосконалення.

Захисна функція спрямована на те, щоб підприємець в умо­вах невизначеності та непередбачуваності ризикував у рамках максимального прогнозування небезпек та загроз бізнесу, а значить вибудовував заходи попередження та запобігання.

Аналітична функція передбачає збирання і обробку інфор­мації з метою пошуку та розроблення можливих варіантів вирішення проблем підприємницького характеру. Наразі ве­ликі компанії мають у своєму штаті фахівців із ризиків, які аналізують можливі ризики, вишукують шляхи захисту від тих із них, які можна відвернути, а також намагаються звести збитки фірми до мінімуму. Малі підприємства не можуть доз­волити собі найняти таких спеціалістів, тому їх функції дово­диться виконувати самому власнику.

Регулююча функція передбачає спрямування суб’єкта бізнесу до постійного вивчення ситуації, прогнозування ризиків, кори­гування раніше прийнятих управлінських рішень, регулювання господарської діяльності в рамках чинного законодавства та підприємницької доцільності.

Соціальна функція передбачає разом із досягненням макси­мального прибутку суб’єктом бізнесу забезпечення передумов для досягнення соціальних результатів, зміст яких включає різні види соціальної допомоги як для свого колективу, так і через перерозподіл прибутку населення країни.

Відомі й інші підходи до класифікації функцій господар­ських ризиків, однак це не свідчить про проблемність питання, а лише характеризує суб’єктивний підхід до цього окремих авторів. До того ж, у життєвих реаліях спостерігається взаємодоповнення і взаємодія окремих функцій, що забезпечує комп­лексний і системний характер господарських ризиків у сфері реалізації підприємницької ініціативи.

3.3. Класифікаційна характеристика господарських ризиків та методи управління ними

При ознайомленні з класифікацією господарських ризиків варто звернути увагу на різноманітність та значну кількість критеріїв поділу їх на види. Класифікація господарських ризиків переслідує кілька цілей, зокрема виявлення їх різно­манітних регулятивних властивостей, визначення місця цих ризиків у механізмі підприємницьких правовідносин, встанов­лення системних властивостей ризику, їх взаємозв’язку.

Серед дослідників проблем безпеки бізнесу немає одно­стайності у підході до єдиної класифікаційної характеристики господарських ризиків. Тому більшість науковців вдаються класифікації, поданої на рис. 3.3.

Запропонована видова характеристика господарських ри­зиків вкотре засвідчує складність даної категорії, а також потребу її дослідження фахівцями різних наукових сфер. Кожну видову характеристику визначає перелік критеріїв, за якими здійснюється поділ на окремі підсистеми.

За природою виникнення господарські ризики прийнято по­діляти на суб’єктивні та об’єктивні. Якщо об’єктивні ризики господарюючі суб’єкти сприймають як об’єктивну реальність, то суб’єктивні ризики привертають до себе увагу, задля їх по­передження та запобігання.

За масштабом дії ризики поділяють на локальні, галузеві, регіональні, національні та міжнародні. Ця класифікація дає змогу суб’єкту бізнесу реально аналізувати ризики і на цій підставі розробляти заходи їх мінімізації, залучаючи до цього інших учасників виробничо-господарських зв’язків, у тому числі й іноземних.

За сферою виникнення ризики поділяють на зовнішні і внутрішні. З’ясувавши джерело походження ризику, суб’єкт формує відповідну систему заходів протидії негативного впли­ву загроз і небезпек. Особливу увагу приділяють внутрішнім ризикам як таким, що потребують аналізу чинного законодавст­ва, маркетингу та психологічного клімату в колективі.

За можливістю страхування ризики поділяють на ті, що страхують, і ті, що не страхують. До ризиків, які страхують, відносять: майнові ризики – небезпека виникнення збитків від бід, які призводять до прямих і непрямих втрат власності; особисті ризики – небезпека виникнення втрат внаслідок смерті, непрацездатності та старості; ризики, пов’язані з юри­дичною відповідальністю, – небезпека виникнення втрат че­рез користування автомобілем, перебування в будинку, рід за­нять, виробництво товарів, професійні помилки. До ризиків, які не страхують належать: ринкові (сезонні або циклічні змі­ни цін, байдужість споживачів, зміна моди), політичні (зміна уряду або війна, обмеження вільної торгівлі, необґрунтовані або надмірні податки), виробничі (нестача сировинних ресур­сів, страйки, прогули, трудові конфлікти) та особисті (безро­біття, бідність, недостатність освіти) ризики.

За рівнем допустимості ризики поділяють на допустимі, підвищені, критичні та катастрофічні (недопустимі). Вказа­ні різновиди засвідчують практичну сторону співвідношення понять загрози як потенційної можливості нанесення шкоди суб’єкту господарювання з боку окремих чинників та небезпе­ки – як конкретної і безпосередньої форми прояву загрози, що має ймовірнісну математичну інтерпретацію.

За видом підприємницької діяльності ризики поділяють на страховий, фінансовий, технологічний, комерційний, виробни­чий, юридичний, інноваційний та інвестиційний. Така широка видова гама ризиків пояснюється видами підприємництва, ко­жен з яких несе в собі відповідний ризик.

За іншою класифікацією ризики умовно поділяють на пе­редбачувані і непередбачувані. До перших, за певних умов, можна віднести: очікуваний обсяг продажу, витрати на випла­ту зарплати, податки, вартість обладнання, ціни на готову продукцію тощо. До непередбачуваних ризиків, які майже не піддаються контролю, можна віднести: до конкурентів, зміну смаків споживачів і загальних тенденцій на ринку, стан еконо­міки країни загалом тощо.

Ризики поділяють також на чисті і спекулятивні. Чистий ризик – це ризик, який передбачає тільки ймовірність збит­ків. Чистий ризик містить лише небезпеку збитків, без всякої можливості виграшу. Наприклад, пожежа, землетрус, різні нещасні випадки тощо завдають бізнесу тільки шкоду. З іншо­го боку, їх відсутність не призводить до підвищення прибутків. Спекулятивний ризик – це ризик, який передбачає ймовірність як прибутків, так і збитків. На відміну від чистого ризику, спе­кулятивний відкриває перспективу отримання прибутку.

Питання безпеки бізнесу щільно взаємопов’язано з підпри­ємницькими, кредитними, страховими та іншими ризиками, що супроводжують фінансово-господарську діяльність.

Оскільки сучасний бізнес неможливий без функціонування фінансових капіталів, тому на основі опрацювання систем і засо­бів управління кредитними, страховими, валютними та іншими пов’язаними з ними ризиками можна побудувати інфраструк­туру безпеки бізнесу не тільки у сфері банківської діяльності, але й у підприємництві в цілому.

Фінансові ризики пов’язані з ймовірністю втрат певних грошових сум. Особливістю фінансових ризиків є ймовірність виникнення втрат у результаті проведення яких-небудь опера­цій у фінансово-кредитній сфері.

До фінансових ризиків, за класифікацією І. Т. Балабанова, належать: кредитний, відсотковий, валютний, ризик втраче­ної фінансової вигоди тощо.

Кредитний ризик – це небезпека несплати позичальником основного боргу і відсотків кредитору. Прогноз допустимих ри­зиків кредитних операцій повинен базуватися на системі конт­ролю і процедурі надання позики, покликаних захищати бан­ківські резерви та капітал, обмежувати ризики до контрольо­ваних рівнів. Серед типів кредитного ризику вирізняють: ризик неповернення кредиту; депозитний (пов’язаний з достроковим відкликанням вкладником своїх вкладів); лізинговий (можли­вість отримання відповідного ефекту кредитною установою, виходячи з комерційної репутації, успішності лізингової угоди тощо); факторинговий (ймовірність отримання відповідної вигоди (збитку) при купівлі спеціалізованою фінансовою ком­панією грошових вимог експортера імпортеру; форфейтний (передбачає ризик кредитної установи з оплати боргового зобов’я­зання імпортера).

Для попередження погіршення якості кредитного портфеля у процесі концентрації тих чи інших видів кредитів, в тому числі залежно від періодичності діяльності, пов’язаної з сезонними робо­тами чи іншими чинниками, банк повинен оперативно визначати зростання однотипних ризиків та коригувати балансову вартість кредитів шляхом реструктуризації позик, видів ризиків і форму­ванням спеціальних резервів для покриття можливих збитків. ‘

Кредитний ризик є в кожному випадку надання грошових коштів у кредит. їх повернення нерідко залежить від плато­спроможності не тільки позичальника, а й третьої сторони. Аналогічна ситуація виникає при наданні банком гарантій, за якими в майбутньому може постати потреба оплати за зо­бов’язаннями, що випливають з наданих гарантій. Аналіз кредитних ризиків становить оцінювання якісних і кількісних чинників платоспроможності окремих позичальників та їх су­купності. На підставі цього будується прогноз перспектив, що складають кредитний портфель, а за потреби і санації кредит­ної діяльності банку.

Управління кредитними ризиками, що включає банківські підходи і засоби контролю за кредитною діяльністю, склада­ється з:

• кредитної стратегії, що охоплює кредитну політику та процедуру надання кредитів;

• організації роботи персоналу щодо виконання кредит­них функцій;

• внутрішньобанківського контрольного супроводу за на­даними кредитами;

• обліку кредитів і управлінських систем звітності.

Відсотковий ризик – небезпека втрат комерційними бан­ками, кредитними установами, інвестиційними фондами, селе­новими компаніями відсотків за надані клієнтами кредити (зменшується різниця між сплаченими й отриманими відсот­ками). У рамках відсоткового ризику виділяють позиційний (ризик якої-небудь відсоткової позиції) і структурний (ризик загалом по бюджету кредитної установи), ризики.

Валютний ризик – небезпека валютних втрат, пов’язаних зі зміною курсу однієї іноземної валюти відносно національної валюти під час проведення зовнішньоекономічних, кредитних та інших операцій. У рамках валютного ризику виділяють еко­номічний валютний ризик (пов’язаний зі зміною цін на внут­рішньому ринку, коливанням конкурентоздатності продукції, інфляцією тощо) та трансляційний валютний ризик, що вини­кає при переведенні доходів дочірньої компанії у валюту голов­ної компанії.

Ринковий (портфельний) ризик – це небезпека втрат, що пов’язані з операціями щодо випуску, розміщення, купівлі-продажу цінних паперів. Як зазначає В. А. Чернов, операції з цін­ними паперами мають досить високий ступінь ризику, що оціню­ється спеціальними рейтинговими агентствами, які аналізують великий обсяг фактів (випадків) і зупиняються на середньому показнику ризику цінних паперів з позиції їх інвестиційних цінностей, тобто ліквідності, курсової вартості, здатності при­носити відсотки вищі за середньоринкові. За цим критерієм вирізняють цінні папери «вищої якості», «високої якості», «вище середнього рівня якості», «середнього рівня якості», «спекулятивні цінні папери». З-поміж типів ринкового ризику виділяють: капітальний (загальний ризик на всі вкладення в цінні папери, що можуть призвести до втрат); селективний (неправильний вибір переліку цінних паперів при формуванні портфеля інвестування); тимчасовий (пов’язаний з неправиль­но обраним часом купівлі-продажу цінних паперів); законодав­чих змін (може призвести до збитків у результаті потреби пере­реєстрації або змін умов емісії цінних паперів); ліквідності (полягає у можливості завдання збитків при реалізації цінних паперів).

Ризик втраченої фінансової вигоди – це небезпека виник­нення непрямих фінансових витрат у результаті нездійснення якого-небудь економічного заходу або зупинки господарської діяльності.

Податковий ризик – це небезпека втрати, зумовлена змі­нами податкового законодавства (збільшенням податку на дохід, на майно, зміною норм амортизації, відміною або зменшенням податкових пільг тощо).

Ризик несплати заборгованості – це небезпека втрат, зумовлена несвоєчасним поверненням боргів. Від цього ризику не застрахований жоден інвестиційний проект. Так, спад ціни через надвиробництво продукції на ринку може зменшити до­ходи і, як результат, виникатиме ризик бути оштрафованим за невчасне виконання своїх боргових зобов’язань. В інвестицій­ній діяльності підприємцю доводиться завжди йти на певний ризик. Приміром, інвестор мусить вирішити, куди вкладати капітал: у комерційний банк, у цінні папери, вдатися до селе­нових операцій або венчурного фінансування тощо.

Для розумного вирішення цієї проблеми треба кількісно визначити величину фінансового ризику і зробити потрібний якісний аналіз.

Якісний аналіз – це визначення факторів ризику, або виз­начення потенційних зон ризику.

Зона ризику – це зона ринку, в межах якої втрати не перевищують гранично встановленого рівня ризику.

Економічна теорія вирізняє п’ять основних зон ризику дія­льності будь-якого підприємства:

1) безризикова зона;

2. зона мінімального ризику;

3. зона підвищеного ризику;

4. зона критичного ризику;

5. зона неприпустимого ризику.

Фінансовий ризик, як і будь-який інший ризик, має мате­матичне визначення. Економетрики вважають, що граничне співвідношення всього капіталу підприємства до суми його ак­тивів дає коефіцієнт ризику (К_р). Якщо К_р = 0, це означає, що відсутні будь-які втрати розрахункового прибутку під час здійс­нення операцій. Це безризикова зона.

Якщо К_р – 25%, це означає, що підприємство ризикує тим, що в результаті своєї діяльності не отримає чистого прибутку. Таке підприємство сплатить всі податки на прибуток, але не зможе виплатити дивіденди по цінних паперах. Це зона міні­мального ризику.

Якщо 25 < К_р < 50%, це означає, що підприємство в резуль­таті своєї діяльності може покрити всі витрати. Прибуток, як­що з’явиться, буде набагато менше від розрахункового. Це зо­на підвищеного ризику.

Якщо 50 < К_р < 75%, це означає, що підприємство може зазнати збитків, величина яких перевищує розмір розра­хункового прибутку, але не перевищує величини валового прибутку. Це зона критичного ризику підприємства.

Якщо К_р > 75%, це означає, що підприємство може втратити власні засоби і збанкрутувати. Це зона неприпустимого ризику.

На підставі коефіцієнтів ризику інвестор приймає доцільне виважене рішення, в тому числі про припинення інвестицій, залежно від фінансового стану підприємства.

Загальний фінансовий стан підприємства можна розподіли­ти на п’ять рівнів:

• рівень абсолютної стійкості – тут мінімальна величи­на запасів і витрат відповідає безризиковій зоні;

• рівень нормальної стійкості – тут нормальна величина запасів і витрат відповідає зоні мінімального ризику;

• рівень нестійкого стану – тут надлишкова величина за­пасів і витрат відповідає зоні підвищеного ризику;

• рівень критичного стану – тут затовареність готовою продукцією, низький попит на неї відповідають зоні критично­го ризику;

• рівень кризового стану – тут надмірні запаси і затоваре­ність готовою продукцією загрожують банкрутством і відпові­дають зоні неприпустимого ризику.

Отже, економічна сутність основних зон фінансового ризи­ку залежить від рівнів фінансової стійкості підприємства.

У ринковій практиці широко застосовують чотири способи зниження фінансового ризику: диверсифікацію, зовнішнє страхування, лімітування і резервування. Однак їх детальний аналіз виходить за межі обсягу цього розділу.

Зниження ризику – це зменшення ймовірності втрат та їх обсягу. Послаблення фінансових ризиків базується на таких принципах:

– не можна ризикувати більше ніж це дозволяє власний капітал;

– не можна ризикувати великим заради малого;

– не можна не думати про наслідки ризику. Розглянемо коротко суть основних способів послаблення

фінансових ризиків.

Диверсифікація – це розподіл інвестицій між різними об’єктами вкладання, які безпосередньо не пов’язані між со­бою. На принципі диверсифікації базована діяльність інвести­ційних фондів та компаній. На ринку цінних паперів головує принцип: «Ніколи не клади всі яйця до одного кошика», тобто інвестор не повинен вкладати гроші у цінні папери лише одно­го виду чи одного підприємства.

Зовнішнє страхування – це плата інвестора страховій компанії за зниження ступеня ризику. Інвестор страхується у спецкомпанії, аби забезпечити максимальне заміщення мож­ливих фінансових втрат.

Лімітування – це встановлення межі сум витрат, прода­жу, кредиту тощо. Лімітування застосовують комерційні банки в разі видачі короткострокових позик за системою «овердрафт»; торговельні підприємства в разі продажу товарів у кре­дит, за дорожніми чеками; інвестиційні компанії – під час виз­начення обсягів вкладень капіталу у комерційні проекти тощо.

Резервування – це створення резерву грошових коштів на покриття випадкових витрат. Цей спосіб передбачає встанов­лення співвідношення між потенційним ризиком і розміром витрат, потрібних для подолання випадкових збоїв чи збитків.

Таким чином, ринкова система господарювання сформу­вала певний механізм регулювання, розподілу та зниження фінансових ризиків. В Україні такий механізм щойно за­роджується, однак саме він повинен стати однією із вагомих передумов цивілізованості соціально-ринкової економіки.