5.2. Ознаки рейдерського нападу

Сучасна практика організації і ведення бізнесу свідчить про існування лише трьох ознак, за наявності яких (або ж однієї з них) будь-яка підприємницька структура (фірма) стає при­вабливою для теоретичного і практичного поглинання з боку рейдерів. Успішність, стабільність і перспективність бізнесу є першою такою ознакою. При цьому захоплення фірми відбу­вається заради самого бізнесу, тобто замовник має на меті ста­ти власником фірми й успішно вести бізнес.

Другою ознакою захоплення є зацікавленість рейдерів високоліквідними активами фірми (нерухомість, земельна ділянка, високотехнологічне обладнання тощо). Саме за таких обставин сам бізнес фірми, як і її функціонування, рейдерів не цікавить, оскільки поставлена зовсім інша мета – захоплення активів. На думку працівників Дніпропетровського олієекстракційного заводу (торгова марка «Олейна»), що зазнав атаки з боку рей­дерів, цікавим для рейдерів є те, що завод розташований в цент­ральній частині міста, у сфері інтересів рейдера.

Третьою ознакою, що передбачає ймовірність захоплення фірми, є зацікавленість рейдерів успішним бізнесом фірми, її високоліквідними активами та, власне, і самою фірмою. Захоп­лена у такий спосіб фірма поглинається відповідним холдин­гом і стає його структурним підрозділом, причому працівники поглинутої фірми часто підтримують нового власника, отри­мавши дещо більшу платню.

Саме тому щойно розглянуті ознаки мають інформувати власника фірми про ймовірність перебування фірми у сфері інтересів рейдерів. Однак корисно наголосити на відсутності у такій ситуації певних випадковостей, адже рейдерство – це свідомий і зухвалий виклик бізнесу. А тому для своєчасного виявлення зацікавленості фірмою з боку рейдерів і упровадження заходів протидії, потрібно мати постійну оперативну інформа­цію про ситуацію навколо фірми, ймовірність рейдерського нападу, а саме:

• керівництво фірми (генеральний директор, члени ради директорів), її акціонери стали отримувати кореспонденцію (рекомендовані листи, листи електронною поштою, SMS, MMS-повідомлення тощо), яка містить чисті аркуші паперу, пусті повідомлення, або ж інформацію, яка не має жодного сенсу. Метою такого заходу є психологічна атака, яка викли­кає в людини невизначеність, невпевненість, а наразі і страх;

• дрібні акціонери несподівано виявляють знання корпора­тивного законодавства^ жваву зацікавленість фінансово-госпо­дарською діяльністю фірми, для чого вони вимагають для оз­найомлення відповідні документи і через юридично грамотних «помічників» намагаються втрутитись у процес управління фірмою. Підстав для відмови в ознайомленні з документами в керівництва фірми немає, але процес ознайомлення має від­буватися під контролем працівників служби безпеки фірми;

• без поважних на це причин починаються перевірки фі­нансово-господарської діяльності фірми з боку правоохорон­них та контролюючих державних органів (прокуратура, СБУ, податкова служба, міліція (УБОЗ, ДСБЕЗ), КРУ тощо), причо­му з елементами дублювання контрольних заходів. Знаковим у цьому плані є приклад компанії Бунге-Україна та Дніпропет­ровського олієекстракційного заводу (торгова марка «Олейна»), що їй належить. Після того як компанія Славутич-Капітал ку­пила 1% акцій підприємства, на заводі виникли проблеми – зарясніли судові позови від міноритарних акціонерів, звинува­чення в забрудненні навколишнього середовища і порушенні податкового законодавства, і навіть було порушено кримінальну справу, яку Генеральна Прокуратура України потім закрила у зв’язку з відсутністю складу злочину. Не виключена можли­вість виявлення претензій до фірми і з боку керівництва місце­вої державної влади та самоврядування. Контролери, незалеж­но від того, що зазначено в офіційному приписі, вимагають надати їм копії документів, що дотичні до активів фірми, а та­кож кредиторської і дебіторської заборгованості. Особливістю поведінки контролерів на фірмі є їх поінформованість про стан

бухгалтерського обліку, вони наперед знають що і де шукати. Здійснення контрольних заходів, звичайно, не створить проб­лем для фірми, яка не має порушень закону, однак така поси­лена увага з боку правоохоронних і контролюючих органів викликає розбалансованість в роботі фірми, сумнів у стабіль­ності фірми з боку її партнерів, клієнтів, кредиторів і, зрозуміло, дрібних акціонерів, що й є метою рейдерів на даному етапі;

• стосовно керівництва фірми, її потужних акціонерів та членів їхніх сімей порушуються кримінальні справи за неперевіреними фактами, з обов’язковим висвітленням подій у засо­бах масової інформації. Цей захід є жорстким ударом на психі­ку вказаних осіб та пересічних акціонерів фірми, що, зрештою, веде до паралічу управління фірмою;

• поява в засобах масової інформації «підвищеної уваги» до фірми, шляхом висвітлення «махінацій» з боку її керівництва, порушення прав пересічних акціонерів, податкових правопо­рушень, що призвели до ненадходження до державного і особ­ливо місцевого бюджетів чималих коштів, унеможливлюючи виконання певних соціальних програм у місті чи районі. Ці за­ходи рейдерів свідчать про об’єктивно існуючу загрозу фірмі, адже рейдери у такий спосіб проводять заплановану піар-кампанію;

• невідома інвестиційна компанія виступає з ініціативою купівлі акцій фірми, інколи навіть за завищеною ціною. Не вик­лючено, що в цей момент у межах економічного простору краї­ни відбувається захоплення фірми аналогічного профілю, що свідчить про об’єктивну потребу фірми членства в асоціації;

• на фондовому чи неорганізованому ринку зросла кіль­кість угод із малими пакетами акцій фірми. Якщо стане відо­мо, що покупцями акцій є різні особи (юридичні чи фізичні), не варто заспокоюватися: рейдер цілеспрямовано захоплює фірму, використовуючи при цьому конспіративний підхід;

• поява суб’єкта, що зацікавився купівлею боргів фірми. Як і в попередньому випадку, не варто заспокоюватись, якщо та­ка зацікавленість боргами фірми виникла у різних суб’єктів – це робота рейдера. Відтак зосередження боргів фірми в руках одного кредитора може призвести до банкрутства або ж втрати економічної самостійності фірми.

Отже, наведені нами ситуативні моменти є сигналами серйоз­них загроз і небезпек для фірми, що вимагають від її керівництва вжиття екстрених заходів протидії рейдерському нападу.

5.3. Механізм (технологія) рейдерства

Механізм (технологія) захоплення (поглинання) фірми є добре організованим, продуманим, цілеспрямованим і комплексним заходом, який вимагає від його ініціаторів (рейдерів) значних інтелектуальних і фінансових ресурсів.

Першим і досить важливим етапом рейдерського нападу на фірму-жертву є збирання інформації, яке проводиться в умовах секретності і триває від двох місяців до одного року, – залеж¬но від особливостей фінансово-господарської діяльності фірми-жертви і ефективності діяльності її служби безпеки. Рейдери працюють зазвичай за одним сценарієм, що починається зі збору й аналізу відкритої і загальнодоступної інформації, що міститься в мас-медіа, Інтернеті, рекламних продуктах і на слуху серед пересічних громадян і працівників фірми-жертви. Що стосується закритої або ж негласної (конфіденційної) інформації, то механізм її отримання залежить від того, на що спрямований рейдерський напад – нерухомість, земельну ділянку, високоліквідні активи, ліцензії, патенти, винаходи, вигідні контракти, високотехнологічне обладнання, дебіторську заборгованість тощо. Корисно зауважити, що отримання закритої інформації є складною процедурою, а тому коштує відповідної суми грошей, однак це не виключає можливість її отримання (закритої інформації).

Джерелами закритої інформації можуть бути працівники різних установ і організацій, здебільшого державних. Так, для отримання відомостей про обороти фірми-жертви рейдер звернеться до працівників податкового відомства, які за 50-300 дол. США скопіюють її бухгалтерський баланс. Якщо потрібні дані про нерухоме майно фірми-жертви, то рейдеру за таку ж саму суму допоможуть працівники бюро технічної інвентаризації. Разом із тим, варто пам’ятати, що не всі працівники вказаних та інших відомств підуть на зговір зі своєю совістю, а відтак рейдеру доведеться шукати інше джерело чи спосіб отримання закритої інформації або ж заплатити за неї більше.

Наступним кроком у діяльності рейдера є отримання інформації про розподіл акцій між власниками тієї чи іншої фірми-жертви, а також інсайдерської інформації (від англ. inside – всередині), яку рейдер отримує від осіб, які мають доступ до конфіденційної інформації про фінансово-господарський стан фірми завдяки своєму службовому становищу і родинним чи дружнім зв’язкам. Отримавши в такий спосіб потрібну інформацію, рейдер направляє реєстродержателю від імені дрібного акціонера офіційну вимогу надати виписку із реєстру акціонерів, що по суті є законною його вимогою. Досить не часто отримана інформація задовольняє рейдера, а тому він звертається за допомогою до реєстродержателя за відповідну плату (5-50 тис. доларів США) отримати повну копію реєстру акціонерів. Окрім вказаних, рейдер проводить й інші інформаційно-пошукові заходи, залучаючи до цього відповідні структури, що займаються розвідкою та промисловим шпигунством, для проведення незаконних оперативно-розшукових заходів стосовно керівництва фірми-жертви, а також потужних її акціонерів. Не виключеною на даному етапі є співпраця рейдерів з окремими працівниками спеціальних підрозділів правоохоронних органів, які наділені правом проводити оперативно-розшукові заходи і у змозі за відповідну плату надати послуги, що за своїми зовнішніми ознаками не несуть кримінального забарвлення, але надалі будуть використані зловмисниками в захопленні фірми.

Другим етапом у захопленні фірми є реалізація отриманої інформації із гласних і негласних джерел, шляхом розроблення стратегії захоплення фірми-жертви. Важливо підкреслити, що стратегія захоплення розробляється індивідуально під кожну конкретну фірму, з урахуванням усіх можливих варіантів розвитку подій, а також із можливим переглядом і коригуванням відповідних заходів атаки.

Виходячи із викладеного, існують різні схеми рейдерського захоплення фірми, однак найпоширенішою є скуповування акцій фірми-жертви, оскільки вона завжди ефективна і застосовується у випадках, коли більшість акцій фірми-жертви розосереджено (так званий розпил) у дрібних держателів. У такому разі рейдер скуповує акції з метою заволодіння контрольним пакетом акцій досить просто: шляхом скуповування «розпилу» у дрібних акціонерів, які доволі легко розлучаються зі своїми акціями, оскільки дивідендів зазвичай вони ніколи не отримували, а пропонуються суми, що рівні їх піврічній чи річній заробітній платі.

Звичайно, опріч вказаних заходів, рейдери працюють і в інших напрямах, зокрема «атакують» фірму-жертву з метою дезорганізації керівництва і демонстрації акціонерам низької ліквідності і малої ціни акцій, що перебувають у них на руках. З цією метою рейдери від імені акціонерів звертаються з позовними заявами до судів на керівництво фірми-жертви з приводу порушень при проведенні додаткових емісій акцій або ж при укладанні великих угод. Не забувають при цьому рейдери звернутися і до господарських судів із приводу викуплених підставними фір­мами боргів фірми-жертви. Водночас із цими подіями рейдери ініціюють проведення за «сигналами» акціонерів різних пере­вірок та порушення кримінальних справ стосовно керівництва та потужних акціонерів фірми, зазвичай за надуманими підста­вами. У такий спосіб практично жодна фірма не може витримати атаки рейдерів, а тому стає їх жертвою. Утім, це є характерним для акціонерних товариств, акції яких розосереджені у дріб­них акціонерів.

Усвідомлюючи зміст сучасних загроз, керівництво акціо­нерних товариств створює консолідовані пакети акцій, що, на перший погляд, унеможливлює захоплення фірм шляхом ску­повування «розпилу». Разом із тим такі заходи не слугують гарантією безпеки фірми, оскільки рейдери мають у своєму ар­сеналі й більш витонченіші, складні, заплутані й кримінальні, але не менш ефективні схеми.

Прикладом такої схеми є «крадіжка» активів фірми-жерт­ви, зазвичай нерухомості, а в умовах великих міст – земель­них ділянок.

Першим кроком рейдера є направлення до податкової інс­пекції фальшивого протоколу зборів акціонерів із рішенням про обрання нового керівника.

Другий крок – «новопризначений» керівник укладає дого­вір купівлі-продажу об’єкта нерухомості з фірмою-«буфером», і ця угода за відповідну суму коштів (хабар) миттєво реєстру­ється в бюро технічної інвентаризації.

Третій крок – фірма-«буфер» так само миттєво перепродає цю нерухомість новому, почасту законослухняному покупцю, який буде відгороджений від претензій попереднього, справж­нього власника статусом «добросовісного набувача майна».

Четвертий крок – фірма-«буфер» шляхом реорганізації, а часто й ліквідації зникає з ринку, як, до речі, зникає при цьо­му і «липовий» керівник фірми-жертви.

П’ятий крок, він же завершальний (за часом збігається з четвертим), – справжній керівник постраждало! фірми дізнається про те, що він вже не керівник і не власник фірми лише тоді, коли служба безпеки, яка належить новому власни­кові, міліція чи судові виконавці вимагатимуть у брутальній формі залишити кабінет і територію фірми. Звичайно, за фак­том такого самоуправства може бути порушена кримінальна справа, однак вельми скоро вона закриється за відсутністю складу злочину або ж за відсутністю змоги знайти і встановити осіб, що його вчинили. Не має реальної перспективи і відкочу­вання ситуації назад, оскільки це заняття є вельми дорогим, тривалим і таким, що вимагає, будемо казати, надлюдських зу­силь.

Третім етапом у захопленні фірми є піар-кампанія рей­дера. Для легального і фактично законного захоплення фірми рейдеру достатньо 30% плюс одна акція, але реальні шанси на успіх йому дає і наявність пакету в 10% акцій фірми-жертви.

Нині, у добу консолідованих пакетів акцій, при контролі керуючим органом понад 70%, для досягнення своєї мети рей­дери змушені вдаватися не лише до підкупу і фальсифікації кримінальних справ стосовно керівництва фірми-жертви, але й до тактики інтриг, змов, маніпулювання громадською дум­кою для зміни балансу сил на свою користь.

Доволі часто рейдери для цього намагаються розколоти ке­руючий орган і зіграти на внутрішніх протиріччях, шліфуючи на практиці підхід «поділяй і пануй». У хід іде банальний шан­таж, пресинг стосовно сім’ї, «бульварщина» у пресі, створені на порожньому місці конфлікти з владою, все ті ж криміналь­ні справи тощо. Прикладом є випадок, коли чотирнадцятиліт­нього сина генерального директора потужного ВАТ рейдери підсадили на героїн, а потім за зберігання і перевезення нарко­тиків арештували. Далі затриманий у стані наркотичної ломки, прямо зі слідчого ізолятора, з різних мобільних телефонів дзвонив батькові і благав віддати «ці кляті акції», після чого батько передав контрольний пакет, сина через годину випусти­ли, а справу «за відсутністю складу злочину» закрили. Звичай­но, проблеми на цьому не закінчились, оскільки сину довелося ще довго лікуватися.

Тим часом представники різних правоохоронних і контро­люючих органів ще довго ходили до цього ВАТ, як на роботу, а з-поміж акціонерів розповсюджувалися чутки про те, що їх ке­рівник ні про що не думає, окрім свого сина-наркомана і злочин­ця, використовуючи для цього своє службове становище, фінан­си та майно фірми. Все це наштовхувало акціонерів на думку, що їх керівник такий, як і його син-невдаха, а тому логічним бу­де його переобрати і призначити нового, чесного і порядного, а для того, щоб старий не заважав – провести додаткову емісію.

У такий спосіб рейдеру вдається згуртувати навколо себе незадоволених дрібних акціонерів із метою створення на фірмі опозиційних настроїв. Після цього рейдер пропонує одному чи кільком держателям крупних пакетів акцій умови, «від яких вони не можуть відмовитися», – до речі, пропозиція може бу­ти досить вигідною. Як результат, керівництво фірми вимуше­не йти на поступки дрібним акціонерам із метою пом’якшення відносин з опозицією і намагається досягти єдності серед ради директорів.

Четвертий етап рейдерського нападу – навколоактивна метушня. Цілком закономірно, що відчувши загрозу бути за­хопленою, керівники і власники фірми докладають макси­мальних зусиль щодо її захисту шляхом обтяження активів фірми, або ж виведення активів із використанням фактично афілійованих структур. Якщо це їм вдасться, то захоплення фірми рейдером втрачає будь-який сенс.

Рейдер, зі свого боку, намагається не допустити цього і на­магається «кинути якір». На цьому етапі здійснювані обома сторонами кроки абсолютно ідентичні: кожна зі сторін намага­ється «намалювати» підконтрольну саме їй кредиторську за­боргованість фірми й отримати в якомусь «підконтрольному» суді рішення, що блокує укладання угод з активами фірми.

Найбільш поширений, застосовуваний обома сторонами спосіб у цій ситуації – розставити «капкани» в органах реєст­рації угод із нерухомістю та іншою власністю: як тільки конф­ронтуюча сторона подає документи на перереєстрацію права власності, підконтрольний чиновник максимально гальмує процес реєстрації та ставить до відома замовника, а той встигає розпочати контрзаходи і розрахувати контрудар. Саме на цьо­му етапі фірма, що обороняється, як правило, програє, оскіль­ки у рейдера було більше часу на підготовку і він встиг розста­вити більше «капканів».

П’ятий етап захоплення фірми – легалізація рейдера. Для формальних передумов приходу рейдера на фірму ним створюється паралельний орган управління, з максимальним дотриманням усіх формальних процедур і вимог закону, шляхом скликання зібрання акціонерів і переобрання на них ради директорів і генерального директора. Звичайно, власники і ке­рівники фірми перешкоджають такому скликанню і, як ре­зультат, своєму переобранню, а якщо це вже сталося, то опро­тестовують його легітимність.

Основний зміст переобрання у такому. При контролі над па­кетом 30% плюс одна акція рейдер створює видимість того, що він направив в діючий орган управління вимогу про скликання позачергових зборів. Це завдання реалізується за допомогою надсилання чистих аркушів паперу в конвертах із повідомлен­ням про вручення адресату. Як результат, виходить видимість того, що орган управління «ігнорує» вимогу акціонерів і рей­дер отримує право провести збори самостійно з участю лише підконтрольних йому акціонерів.

Рейдер прагне організувати все так, аби «незручні акціоне­ри» в жодному разі не попали на збори. Відомі випадки, коли люди рейдера під виглядом «адміністраторів» перехоплювали «чужих» акціонерів біля входу і направляли їх у зняте в цій же будівлі приміщення, де перед ними розігрувалася театралізо­вана постановка під назвою «збори акціонерів», а цього часу на справжніх зборах акціонерів, в іншому приміщенні цієї ж бу­дівлі, більшістю голосів переобирається рада директорів. Для того, щоб у такий делікатний процес не втручалися «незручні акціонери», збори почасту проводять на територіях з обмеже­ним доступом – це режимні підприємства, військові частини, пансіонати і будинки відпочинку з охороною зі спеціально про­інструктованих працівників охоронних відомств.

Таким чином, зібравшись, акціонери рейдера фіксують у протоколі зборів відсутність кворуму і відразу ж розходять­ся. Перший етап виконано. Надалі, розсилання «порожніх повідомлень» повторюється і збори за аналогічним сюжетом скликаються знову. На других зборах із тим же самим поряд­ком денним 30% плюс одна акція за законом вважається кворумом, і всі рішення приймаються більшістю голосів.

Порядок денний названих зборів такий: припинення повно­важень нині діючої ради директорів і призначення нової. Фор­мування паралельного органу закінчено – це був другий етап. Третім етапом один із присутніх акціонерів-учасників зборів на завідомо абсурдній і явно програшній підставі подає до суду позов і вимагає визнати рішення зборів недійсними. Суд, у та­кому разі абсолютно чесно розглянувши позов, виносить відповідний вердикт і, як результат, рейдер має беззаперечний документ про визнання судом зборів легітимними і правочинними.

Шостий етап захоплення фірми (кульмінаційний) – пе­рехоплення управління. Сформований рейдером паралельний орган управління бере фактичний,контроль над фірмою-жертвою. Це найбільш гучний, скандальний і публічний етап, ос­кільки попереднє керівництво з усіх сил пручається (мовою рейдерів – «кривляється»), а воно практично завжди має свій достатньо непоганий ресурс.

З обох сторін можуть активно діяти судові виконавці з ви­конавчими листами, що суперечать один одному, різні підроз­діли міліції, охоронні підрозділи, мас-медіа тощо, також на цьому етапі розв’язується запекла інформаційна й адміністра­тивна боротьба.

Сьомий етап захоплення фірми – «здійснилося». Подальші дії рейдера, за умови, що атака його досягла успіху і він уже свят­кує на захопленій фірмі, залежать від мети і завдань рейдерської операції. Тут можливі кілька варіантів. У першому випадку, як­що рейдер прагне захопити активи фірми-жертви лише з мірку­вань миттєвого і великого заробітку, досить швидко укладається цілий ланцюжок угод із продажу нерухомості, обладнання, транс­порту та всього іншого, що має ціну.

Усе це відбувається допоки вказані активи не потраплять у ру­ки добросовісного покупця – для унеможливлений в подальшому часі оскаржити законність угоди.

Що стосується предметів і об’єктів високої балансової вартос­ті, але низької ліквідності, то новий власник фірми над цим навіть не замислюється і продає їх за суму, за яку забирають, або ж ки­дає нанівець (скажімо, крокуючий екскаватор за балансовою вар­тістю коштує мільйони доларів США, а швидко продати його можливо лише на металобрухт).

У другому випадку, якщо вся рейдерська операція прово­диться задля захоплення бізнесу фірми в цілому, рейдером реа­лізуються заходи щодо його утримання. Придбану в такий спосіб фірму приєднують до відповідного холдингу і на ній з «ну­ля» вибудовується вся вертикаль управління і, з урахуванням способу набуття, вибудовується структура безпеки. Ліквіду­ються в такому разі також наслідки операції захоплення, зок­рема трудовому колективу виплачують всю зарплату, солідним акціонерам виплачують дивіденди, а до бюджету перерахову­ють всі заборгованості по податках. Зазвичай нові власники платять і криміналітету за надані послуги або за пасивну їх по­ведінку.

У деяких випадках колишні власники підприємства, за на­явності на те ресурсу, самі перепрофільовуються в рейдери і намагаються повернути втрачений бізнес. Однак для протидії цьому новий власник бізнесу може спробувати зробити захоп­лену у рейдерський спосіб фірму нерентабельною, скажімо, розмістити бізнес у декількох юридичних осіб і обтяжити акти­ви, зазвичай заклавши їх своїй же структурі.

Четвертий етап рейдерського нападу – підбиття підсумків.

Як стверджують самі рейдери, основною статтею видатків у бюджеті рейдерського захоплення є підкуп правоохоронних і контролюючих органів та суддівського апарату. За повідом­леннями в засобах масової інформації, найчастіше вдаються до корупції працівники прокуратури, УБОЗ та ДСБЕЗ.

У разі проведення рейдерської операції нечесні на руку пра­цівники прокуратури можуть порушити кримінальну справу стосовно керівника фірми-жертви за 10-50 тис. дол. США, за­лежно від складності випадку, персони і контактної особи. Зро­зуміло, що чим вище корумпована посада, тим вищі гонорари.

Що стосується діяльності корупційних працівників УБОЗ, то вони зазвичай найлегше йдуть на контакт, однак рейдери з ними намагаються не контактувати, оскільки їхня робота не є вишуканою: вони підкидають затриманим зброю, наркотики та інший компромат, б’ють та мордують затриманих. А тому порушені кримінальні справи за матеріалами такого горе-правоохоронця, як правило, «шиті білими нитками» і досвідче­ним адвокатом «розвалюються» у суді. Крім цього, в людини, яка пройшла «спілкування» з такими гope-працівниками, ви­никає бажання досягти правової і соціальної справедливості шляхом не альтернативного впливу на рейдера, а шляхом його вбивства. А відтак, яким би не був рейдер, наживати собі ворогів, які прагнуть його вбити, він не хоче. Власне тому порушення замовленої кримінальної справи корупціонерами з УБОЗу є най­дешевшим серед інших (100-5 000 дол. США).

Дані Центру дослідження корпоративних відносин.

Дещо інакше оцінюють роботу корупціонерів із ДСБЕЗ, оскільки результат замовлення даній структурі, як правило, виражений у мотивованій і такій, що не розвалиться у суді, кримінальній справі. Окрім цього, з підслідними бесідують ввічливо, їх не б’ють, волі, на стадії слідства, позбавляють вкрай рідко, загалом виводять замовленого з гри, не озлоблюючи його і не провокуючи на відверто кримінальні заходи протидії. А тому корупціонери, що працюють у цій установі, можуть запросити плату за такі послуги на рівні 5-50 тис. дол. США. Що стосується закриття кримінальних справ у розглядуваних структурах, то вони обходяться замовникам ще дорожче.

Окремим рядком ідуть витрати на судових виконавців. Недешевим є інструмент рейдера і щодо процесуальних забезпечуючих заходів, що виражені, приміром, в арешті акцій фірми-жертви.

Підрахувавши вищезазначені витрати і враховуючи те, що рейдер вимушений нести велику кількість накладних видатків на організацію й утримання десятків підставних фірм, на збирання інформації, на забезпечення безпеки тощо, можна отримати собівартість рейдерської операції щодо захоплення фірми від 100 000 до 1 млн дол.