5.1. Поняття та зміст рейдерства

Термін «рейдерство» дійшов до нас із Заходу, де ним одночас­но позначають два поняття:

– «грінмейл», – явище, що засуджується суспільством, ос­кільки воно зводиться до шантажу з метою продажу раніше придбаного пакету акцій за завищеною ціною. Якщо raid пе­рекладається як «напад, набіг», то, за правилами англійської граматики, raider – не хто інший, як нападник, грабіжник. За даними представників Українського союзу промисловців і під­приємців впродовж останніх двох років рейдерським атакам піддалися понад дві тисячі підприємств, хоча, за іншими дани­ми, на рахунку рейдерів більше трьох тисяч захоплених об’єк­тів власності. При цьому рейдерів стали уже поділяти на «бі­лих», «сірих», «чорних» і «диких», покладаючи в основу такої класифікації рівень правового нігілізму, зухвалості й цинізму;

–недружнє поглинання, викликане недружніми відноси­нами двох чи більше господарюючих суб’єктів, які, внаслідок різних обставин, не можуть досягти узгодженого рішення. Не­дружнє поглинання в європейських країнах давно перетвори­лося на частину легального і цілком респектабельного бізнесу.

Оскільки схеми і методи рейдерської атаки з метою заволодіння власністю є досить стандартними, серед співвітчизників, політиків й урядовців постає дилема: що робити? На думку од­них, причиною такого є безпорадність правової системи, а тому вони наполягають на державному втручанні, створенні міжві­домчої групи (комісії) по боротьбі з рейдерством. За переконан­ням інших, створення міжвідомчого органу під орудою чиновни­ків призведе до ще більшого заплутування питання. Виношуються думки і про реформування вітчизняного законодавства та прий­няття спеціального «рейдерського» закону, тоді як, на думку ін­ших, у прийнятті такого закону немає потреби. І що найціка­віше: у той час поки тривають дискусії та виношуються ідеї, в Інтернеті пропонуються оголошення щодо організації й прове­дення рейдерських атак, ну й цілком логічно, – пропозиції щодо захисту від них.

Досить слушним, на нашу думку, буде звернутися до досві­ду європейських суб’єктів господарювання, що вже пройшли цей шлях, а їх суспільство виробило різнопланове ставлення до рейдерства, як і, до речі, в Україні до фахівців-програмістів, які успішно пишуть комп’ютерні програми, в тому числі й ві­русні. (Тому ставлення суспільства до програмістів формується залежно від того, яку програму він пише.)

Одразу попередимо читача, що автор посібника є катего­ричним противником будь-якого насилля, в тому числі й рей­дерського, однак є сенс все ж таки показати читачеві й іншу сторону рейдерства – сприяння бізнесу.

Йдеться, зокрема, про те, що кошти для фінансування ве­ликих операцій з недружнього поглинання залучаються на від­критому фінансовому ринку, в тому числі, через пайові фонди, які спеціалізуються на скуповуванні акцій і подальшій рест­руктуризації підприємств, що неефективно працюють.

Щодо європейців, то вони переконані, що їхні рейдери ви­конують роль санітарів бізнесу і в такий спосіб сприяють його економічному розвитку, тобто, вони:

– усувають від управління бізнесом неефективний мене­джмент;

– запобігають зловживанням із боку великих акціонерів;

– реструктуризують підприємства, що неефективно пра­цюють.

При цьому власники атакованої компанії зрештою навіть виграють від «вдалої» рейдерської атаки, оскільки вартість їх акцій (разом із вартістю акцій, придбаних рейдером) підвищу­ється. Власне, інститут «рейдерства» став одним із найважли­віших інструментів захисту інтересів міноритарних акціоне­рів. Саме цим, до речі, можна пояснити «прозріння пам’яті» керівництва акціонерних товариств щодо існування малих ак­ціонерів, яких роками не запрошували на загальні збори, а на­віть і за їх присутності самостійно вирішували важливі (фінан­сові) питання. Відтак рейдери об’єднують голоси, розпорошені між сотнями і тисячами міноритаріїв, і змушують топ-менеджмент і власників великих пакетів акцій рахуватися з ними.

Для прикладу, наведемо типову ситуацію на одному з вітчиз­няних підприємств, яке є відкритим акціонерним товариством. Припустимо, що якась юридична чи фізична особа на цілком за­конних підставах стала власником 51% акцій, що були скупле­ні у малих акціонерів (міноритаріїв) за існуючою на ринку ці­ною, які роками не отримували жодних дивідендів, тобто були ігноровані великими власниками товариства. Факт добросовіс­ності даної угоди купівлі-продажу акцій є переконливим. Разом із тим, розуміючи стан ситуації, правління товариства, будучи власником 41% акцій, звертається з позовом до суду про ймо­вірність порушення прав акціонерів, а тому блокує проведення загальних зборів відповідною постановою суду.

У такому разі напрошується питання: хто в даній ситуації рейдер? І відповідь, по суті, є передбачуваною, однак правлін­ня, використовуючи підтримку високопосадовців, народних депутатів, переконує громадськість про наміри бандитів захо­пити підприємство, хоча процес руху капіталів не виходить за межі, встановлені чинним законодавством.

Дослідники проблем рейдерства вбачають у ньому і таку ці­каву закономірність: одночасно із розвитком інституту «рей­дерства» розвиваються і стандарти корпоративного управління. Сьогодні рішення правління американської компанії “Borland International” про будівництво головного офісу з баскетболь­ним полем, басейном та двома кортами вартістю $ 100 млн. наводиться в підручниках, як хрестоматійний приклад прихо­ваної розтрати. А в 1992 році воно не викликало серйозних за­перечень, навіть на тлі втрати компанією ринкових позицій, що слідувала за цим.

На жаль, українські рейдери, порівняно з їх західними ко­легами, більше нагадують піратів. Фактично вони здійснюють захоплення власності, корумпуючи суди, правоохоронні орга­ни, чиновників, політиків і депутатів. Відверто цинічне рейдерство завжди має ознаки злочину, а тому закономірно збурює не лише акціонерів, але й суспільство, а відтак правову оцінку йому мають надавати правоохоронні органи.

Яскравим прикладом зухвалого рейдерства є горезвісна «справа Нікопольського заводу феросплавів», по якій 12 судів у різних куточках країни і в різний час винесли підозріло схожі рішення, які мали цілі абзаци текстуальних збігів із повто­ренням орфографічних помилок, що налаштувало на думку про наявність одного автора та дванадцяти суддів-підписантів.

Якщо на Заході рейдерських атак зазнають компанії з не­ефективним менеджментом, незалежно від їх розміру та похо­дження капіталу, то в Україні від рейдерів страждають виключно представники малого та середнього бізнесу, іноземні інвестори та олігархи, що потрапили у політичну немилість, тобто всі ті, хто не має серйозного політичного «даху».

Тим часом, рейдери ж, навпаки, як правило, мають висо­ких покровителів або є частиною тієї чи іншої фінансово-про­мислової групи. Цей феномен українських реалій ще раз підтверджує тезу про те, що українське рейдерство є передусім корупційним переділом власності, але не процесом економіч­ної оптимізації. Саме кровний зв’язок українських рейдерів, олігархів та політиків викликає серйозні сумніви у перспек­тивах діяльності найрізноманітніших комісій (в тому числі і урядової), спрямованих на боротьбу з рейдерством.

А поки тісний зв’язок конкретних політиків, олігархів та рейдерів не набуде розголосу і не стане предметом розслідувань правоохоронних органів, українські рейдери так і залишаться «нальотчиками» та «піратами», чия діяльність руйнує інсти­тут приватної власності, перешкоджає інвестиціям та гальмує розвиток економіки.