Голод 1932—1933 pp. В україні

Причини голоду

1. Політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель.

У 1931 р. в багатьох селах вилучали все зерно, зокрема й посівний фонд. Вилучення насіннєвого фонду в рахунок виконання хлібозаготівельного плану створило величезну проблему в селі — не було чим засівати поля у 1931-1932 pp. Фізично ослаблене від недоїдання селянство не могло ефективно провести весняну кампанію 1932 p., було посіяно трохи більше ніж половину запланованих площ.

2. Посуха і неврожай у південних районах України.

3. Було заборонено будь-яку допомогу з боку міжнародної або радянської громадськості. Жодна інформація про голод не пропускалася. На кордонах України стояли загороджувальні загони внутрішніх військ, щоб перешкоджати самовільним втечам голодуючих за межі республіки.

4. Сталінське керівництво продовжувало відправляти хліб на експорт, незважаючи, на трагедію голоду всередині країни.

Факт голоду приховувався владою.

«Закон про п'ять колосків»

(Постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності»).

Згідно з цією постановою за крадіжку колгоспного майна передбачався розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менше ніж 10 років.

В Україні діяла надзвичайна комісія на чолі з В. Молотовим, основною метою якої було вилучення хліба в селян. Проводилися обшуки, накладалися натуральні штрафи, діяли загороджувальні загони, відбувалася реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, здійснювалася блокада сіл-боржників. Хлібозаготівлі та їх суть

Листопад 1932 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель». Вона санкціонувала масові обшуки в населення, вилучення не лише захованого колгоспного зерна, а й будь-яких запасів продовольства, застосування натуральних штрафів у вигляді м'яса чи картоплі.

1932 р. Україна не виконала плану хлібозаготівель. В Україну було надіслано надзвичайну комісію на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим.

1933 p. Прибув в Україну Лазар Каганович. За «недоліки у справі хлібозаготівель» звільнено 237 секретарів райкомів партії, 249 голів райвиконкомів, 158 керівників районних контрольних комісій. Протягом 1933 р. з КП(б)У виключили 100 тис. комуністів, більшість яких або розстріляли, або вислали. Очолювали кампанію репресій проти тих комуністів, які вилучали недостатню кількість хліба у селян: генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, голова Раднаркому України Влас,Чубар, уповноважений ЦК ВКП(б) Павло Постишев.

Масштаби та наслідки голоду

Масштаби голоду — від 3;5 до 8 млн осіб.

Наслідки голоду

1. Величезні людські втрати.

2. Знищення старого українського села з його багатими народними традиціями.

3. Придушення опору колективізації.

4. Перемога колгоспного ладу на селі.

Демографічні втрати

Голод 1932-1933 pp. спичинив величезну смертність населення, особливо дітей і старих. Селяни були змушені їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя, й кору дерев. Траплялися численні випадки канібалізму.

Демографічна статистика 30-х років свідчить про те, що, крім безпосередніх втрат, були так звані цілковиті демографічні втрати, включаючи катастрофічне зниження народжуваності під впливом голоду, що за 1932—1933 pp. сягали 5 млн чоловік.

За підрахунками Роберта Кенквеста (США) у 1926 р. в СРСР проживало 31,2 млн. українців, а за переписом 1939 р. — лише 28 млн.

25-тисячники – листопадовий пленум ЦК ВКП(б) (1929 р.), для скорішого проведення суцільної колективізації сільського господарства країни, прийняв рішення про мобілізацію 25 тис. кадрових робітників з промислових підприємств, переважно комуністів. На Україні більше 16,5 тис. робітників подали заяви про свою мобілізацію, майже одна тисяча двадцятип’ятитисячників України була направлена в Казахстан, Північний Кавказ та інші регіони країни. В свою чергу, на Україну прибули представники промислових центрів Російської Федерації. Перед ними ставилися завдання проведення суцільної колективізації, організації колгоспів, ліквідації куркульства, розгортання на селі соціалістичного змагання тощо. Двадцятип’ятитисячники призначалися головами, заступниками голів, членами правлінь колгоспів, очолювали машинно-тракторні станції та майстерні.

Чорнa дошкa – у листопаді 1932 р. постановою політбюро ЦК КП(б)У про заходи по посиленню хлібозаготівель була введена «чорна дошка» для сіл, які саботують хлібозаготівлі. Занесення до якої означало застосування заходів економічного й адміністративного впливу, що прирікало членів цих господарств на голодну смерть: примусове виселення, накладання штрафів, розпродаж майна селян, насильницьке вилучення всіх продуктів харчування, заборона колгоспної торгівлі, тощо.

МАСОВІ РЕПРЕСІЇ

Шлях Й. Сталіна до необмеженої влади в партії та державі

У партійно-державному керівництві точилася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Прагнення встановити контроль над партією та державою, відсутність конкурентів, прагнення захопити всю повноту влади було характерним для 20-х років. Основними суперниками в цій боротьбі виступили Й. Сталін і Л. Троцький.

Противників Й. Сталіна називали опозиціонерами. '

Г. Зінов'єв, Л. Каменев, Л. Троцький після XIV з'їзду ВКП(б) для зміцнення своїх позицій вирішили скористатися популярним гаслом індустріалізації. їхня програма прискорення темпів капітального будівництва у промисловості дістала назву «надіндустріалізація», яка повинна була здійснитися за рахунок селянства.

У жовтні 1927 р. опубліковано тези ЦК ВКП(б) до XV з'їзду партії з критикою Л. Троцького та його прибічників, у так званому "лівому ухилі". Майже всі керівники України, у тому числі Л. Каганович (генеральний секретар ЦК КП(б)У з 1925 p.), А. Мануїльський, Г. Петровський, М. Скрипник, В, Чубар, виступили проти нього.

На XV з'їзді ВКП(б) Л. Троцького та всіх його прибічників було виключено з партії.

Проти репресивних методів ''воєнного комунізму" виступили М. Бухарін, О. Риков, М. Томський. Вони звинувачували Й. Сталіна у "воєнно-феодальних методах експлуатації селян''. М.Бухаріна та його прихильників звинуватили в капітуляції перед куркульством, "правому ухилі".

Листопадовий 1929 р. пленум ЦК ВКП(б) вивів М. Бухаріна зі складу політбюро. У керівництві України послідовників М. Бухаріна, які наважилися б відкрито захищати свої погляди, було обмаль.

Й. Сталін здобув диктаторську владу в партії та державі.

Ідеологізація суспільного життя, культ особи

1929 р. — рік «великого перелому» — став роком остаточної перемоги Й. Сталіна в боротьбі за владу й початку утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР. З політичної арени були усунуті соратники В. Леніна Л. Троцький, Г. Зинов’єв, Л. Каменєв, М. Бухарін, А. Риков, М. Томський. Головним змістом громадсько-політичного життя в УСРР у 1930-ті рр. стало утвердження тоталітарного режиму, ознаками якого були культ особи Сталіна, панування однопартійної системи

(ВКП(б) — КП(б)У), зрощування партійного й державного апарату, повний контроль держави над суспільним життям, створення розгалуженого репресивного апарату, здійснення масових репресій проти населення.

Реорганізація репресивних органів передбачала створення Народного комісаріату внутрішніх справ

(НКВС), організацію концтаборів на чолі з Головним управлінням таборів (ГУЛАГ), створення Особливої наради для спрощення судочинства при покаранні «ворогів народу», застосування фізичних методів тиску до арештованих, застосування найвищої міри покарання одразу після оголошення вироку.

Наступним кроком на шляху до утвердження тоталітарного режиму стало прийняття «сталінської» Конституції СРСР (1936 р.) і Конституції Української РСР (1937 р.), які мали закріпити «перемогу соціалізму». Переважна більшість положень нової Конституції формально мала демократичний характер: рівноправність усіх радянських республік СРСР, право виходу республік зі складу СРСР, формування органів державної влади шляхом виборів, проголошення прав і свобод громадян. Вищими органами державної влади проголошувалися Верховна Рада УРСР (орган законодавчої влади) і Рада народних комісарів УРСР (орган виконавчої влади), місцевими органами влади — Ради депутатів трудящих. Але реальне життя перекреслювало демократичні положення Конституції. Насправді СРСР залишався надцентралізованою унітарною державою, у якій союзні республіки, у тому числі Україна, не мали самостійності. Центральне місце в політичній системі посідала Комуністична партія, від імені якої здійснювалося керівництво економічним, політичним і духовним життям радянського суспільства. Провідниками політики сталінізму в Україні стали перші секретарі ЦК КП(б)У Л. Каганович (1925—1928 рр.), С. Косіор (1928—1938 рр.), М. Хрущов (1938—1947 рр.), другий секретар ЦК КП(б)У і секретар Харківського обкому партії П. Постишев.

Зміни в соціальному складі населення

Внаслідок радянської модернізації (індустріалізації, колективізації) змінилася класова структура суспільства.

1. Зникли категорії приватних торговців, власників підприємств.

2. Зникли приватні підприємці, як їх називали «особи вільних професій» внаслідок заборони приватного підприємництва.

3. Зникла велика верства кустарно-ремісничого населення.

4. Цілком зник клас селян-власників.

5. Селяни-колгоспники, які були залежні від держави, однак не мали гарантованого мінімуму заробітної плати, у 1940 р. становили майже половину населення України.

6. Зростала чисельність службовців і спеціалістів народного господарства, освіти, науки, яких на кінець 30-х років було майже 2 млн, 25% мали середню й вищу освіту. Інтелігенцію віднесено до категорії службовців.

7. Чисельно зростав робітничий клас, поповнюючись насамперед за рахунок селян, які йшли в місто, рятуючись від колективізації, репресій і голоду..

Частка жінок серед робітників потроїлася порівняно з дореволюційним періодом. Держава цілеспрямовано розширяла масштаби жіночої праці, щоб скористатися додатковим ресурсом робочої сили. Жінки також були заінтересовані працювати. Заробітна плата було настільки низькою, що чоловік не міг прогодувати родину сам.

Формування партійно-бюрократичної номенклатури

За роки радянської влади сформувався новий правлячий клас — номенклатура.

Номенклатура — це верхівка партійно-державного й господарського аппарату, забезпечена всіма матеріальними благами і відгороджена від мільйонів людей різноманітними привілеями.

Система добору керівних кадрів закріпила верховенство політичних, а не ділових якостей кандидатів до касти номенклатури. Тому висуванці постійно відчували, що можуть обійняти ту чи іншу посаду не за правом кращого, а залежно від рішення вищої інстанції.

Недемократичні умови діяльності, відсутність критики та підлабузництво призводили до зловживань владою.

Матеріальний достаток владної верхівки забезпечувався не лише порівняно високою зарплатою, а й напівприхованими привілеями і доступом до закритих спецрозподільників, можливістю одержувати додаткові соціально-культурні послуги, мати кращі умови відпочинку.

Масові репресії

Головна мета сталінського терору:

1. Прагнення Й. Сталіна зміцнити і захистити свою владу.

2. Намагання придушити всякі виступи проти радянської влади.

3. Не допустити формування міцної опозиції режиму

4. Ліквідувати прояви українізації.

5. Знищити прагнення українців до самостійного, національно-державного і культурного життя.

6. Позбавити українців історичної пам'яті.

7. Заборонити різні релігійні течії, зруйнувати храми.

8. Відкинути ті напрямки суспільної, філософської та історичної думки, які виходили за рамки ідеологічних догм. Для виправдання репресій Сталін висунув тезу про загострення класової боротьби під час будівництва соціалізму та наявність в Україні «повзучих» націоналістичних ухилів.

В Україні почастішали репресії з кінця 20-х років

1928 р. Сфабриковано «Шахтинську справу» над інженерно-технічними працівниками Донбасу. Й. Сталін використав цю справу для обґрунтування необхідності боротьби з ворогами, які, на його думку, перешкоджали соціалістичному будівництву.

1929 p. Звинувачення проти «класово-ворожих елементів» почали розглядати «трійки» у складі першого секретаря райкому партії, голови райвиконкому і начальника місцевого відділення ДПУ.

Березень — квітень 1930 р. У Харкові судили 45 членів міфічної «Спілки визволення України». Судили інтелектуальну еліту українського народу (серед засуджених 2 академіки, 11 професорів, 2 письменники, науковці, викладачі вишів, учителі, юристи). Її керівником оголосили колишнього діяча Центральної Ради, знаного літературознавця С. Єфремова.

Червень 1930 р. Надзвичайна комісія Верховного суду УРСР розглянула кримінальну справу «Контрреволюційні організації в сільському господарстві». 29 прихильників О. Чаянова і М. Бухаріна, які виступали за багатоукладність економіки та всебічний розвиток сільськогосподарської кооперації, було звинувачено в антиурядових діях. Вони загинули у таборах.

1931 р. Сфабриковано справу Українського національного центру, в яку втягнули двох видатних українських істориків: М. Грушевського і М. Яворського.

1933 р. Обвинувачення фахівців сільського господарства втому, що вони спеціально «прищеплюють худобі в колгоспах і радгоспах чуму, сибірку, сприяють поширенню менінгіту серед коней тощо». Розглядалася справа 75 службовців наркоматів. На розгляд справи 75 осіб витратили менше ніж добу. У результаті 35 осіб розстріляно.

1933 р. Суд над Українською військовою організацією. Звинувачено 148 осіб.

1934 р. Почалася масова кампанія «викриття ворогів» і репресій проти них після вбивства С. Кірова (1 грудня 1934 р.).

1 грудня 1934 р. Президія ЦВК CPCP прийняла постанову про порядок розгляду звинувачень у підготовці чи здійсненні терористичних актів, яка відводила на слідство в них справах не більше ніж 10 діб. Справи розглядали без прокурорів і адвокатів. Оскарження чи помилування не допускалося. Найвищу міру покарання виконували відразу після винесення вироку.

Середина грудня 1934 р. Засуджено до розстрілу 28 представників творчої та наукової інтелігенції у справі Українського центру білогвардійців — терористів.

1935 р. Оголошено про викриття Всеукраїнського боротьбистського центру

1936 р. Сфабриковано справу Українського троцькістського центру, Соціал-демократичної партії України та ін.