
- •1.1 Основні риси ландшафтів України
- •1.2. Стихійні природні і природно-техногенні явища на території України
- •1.2.2.1. Сейсмоактивні зони
- •Грязьовий вулканізм
- •1.2.3.2. Карст
- •1.2.3.3. Зсуви
- •1.2.3.4. Обвали та осипища. Абразія
- •1.2.3.5. Заболоченість
- •1.2.4.1. Сильні дощі, зливи, град
- •Блискавка і грози
- •Циркуляція атмосфери. Смерчі і вітровали
- •1.2.4.4. Посухи, суховії, пилові (чорні бурі)
- •Паводок і повідь
- •1.2.4.6. Туман
- •Заморозки
- •1.2.4.8. Ожеледь і ожеледиця
- •1.2.4.9. Снігові лавини
Паводок і повідь
Паводком називають фазу водного режиму річок, яка характеризується відносно короткочасним підвищенням рівня і витрат води переважно під час злив чи зливових дощів. Тривалість паводків змінюється від кількох годин до кількох днів.
На території України паводки найчастіше спостерігається в літні місяці; при нестійких зимах з відлигами внаслідок короткочасного інтенсивного сніготанення можуть формуватись зимові паводки.
На річках Карпат і Кримських гір, а в окремі роки — на деяких малих річках і тимчасових водотоках рівнинної частини України паводковий стік перевищує весняну повінь. Найвищі паводки спостерігалися на річках Карпат в 1927, 1941, 1969, 1970, 1980 роках, Криму — 1949, 1969, 1982.
Повідь - це фаза водного режиму річок, яка характеризується найбільшою водністю, значним, відносно тривалим підвищенням рівня води і спостерігається щороку в один і той же сезон.
Під час повені вода часто виходить з річища на заплаву. Тривалість поведі змінюється від 10-15 днів на малих річках до 3-4 місяців на великих.
На більшості річок України спостерігаються весняна повідь (у березні-квітні), а на півдні — у лютому-березні.
На річках Українських Карпат і Кримських гір виявлена не чітко, для них характерний паводковий режим.
Найвищі поведі зареєстровані на Дніпрі та Десні — 1917, 1930, 1970, на Прип’яті — 1932, 1979, Південному Бузі — 1932, 1956, Сіверському Донці — 1942, 1953, 1963. За час весняної поведі на рівнинних річках України проходить від 40 до 80 % річкового стоку.
1.2.4.6. Туман
Сукупність продуктів конденсації водяної пари (дрібних крапель, кристалів, льоду та їхньої суміші), які погіршують горизонтальну видимість у приземному шарі атмосфери від 1 км до десятків метрів і менше називають туманом. Помутніння атмосфери при видимості понад 1 км називають серпанком.
Вертикальна протяжність туману коливаєтьяся від 10-20 м до 1 км, найбільша їхня повторюваність припадає на висоті 200-300 м. Кількість продуктів конденсації в одиниці об’єму (тобто водність) змінюється від тисячних часток до 2 г/м3.
За походженням бувають тумани охолодження і випаровування, за умовами утворення — внутрішньомасові і фронтальні. Найчастіше спостерігаються внутрішньомасові, які в свою чергу діляться на радіаційні, адвективні та адвективно-радіаційні.
На великій частині площі країни максимальна кількість опадів становить 140-170 мм за добу, в гірських умовах і на височинах — відповідно до 200 і 300 мм за добу.
Фронтальні тумани виникають суцільною смугою перед атмосферним фронтом.
В Україні тумани бувають частіше у холодний період року (особливо в грудні-лютому). Пересічна кількість днів з туманами змінюється від 50-70 днів ( у західних і північних районах країни) до 30-40 днів в інших районах. Найбільша кількість днів з туманами характерна для гірських районів України (120 днів і більше), найменша — на узбережжі Чорного моря (15-30 днів).
В цілому у холодний період року на радіаційні тумани припадає 26 %, на адвективно-радіаційні — 31 %, фронтальні — 43 %. Тумани випаровування частіше спостерігаються над акваторіями морів і великих водойм, особливо восени та взимку.
Туман ускладнює роботу повітряного та наземного транспорту, негативно впливає на органи дихання людини тощо.