Комунікант - автор і відправник документного повідомлення, який починає процес комунікації - особа або організація, які створюють і передають документну інформацію. Реципієнт повідомлення - отримувач, споживач документної інформації - особа (читач, слухач, глядач) або група осіб, для яких призначена інформація і які приймають повідомлення.

Між комунікантом і реципієнтом існує канал комунікації, без якого цей процес не може відбутися. Роль каналу передавання інформації від комуніканта до реципієнта виконує комунікат - документне повідомлення (документ у вигляді книги, журналу, газети, диска). Повідомлення складається із двох провідних компонентів: зміст повідомлення (думки, аргументи, факти) і матеріальний носій інформації (книги, журнали).

У процесі комунікації здійснюється кодування інформації автором та її декодування реципієнтом. Кодування - процес відтворення у повідомленні ідеї, яку комунікант доносить до реципієнта у знаках. Для кодування можуть використовуватися слова, звуки, колір. Декодування повідомлення - процес переведення його змісту на мову споживача. Воно визначається особистим сприйняттям споживача, його здатністю розпізнавати та інтерпретувати коди. Незнання іноземної мови робить неможливим декодувати іноземний текст. Наявність необхідного професійного досвіду у відправника і споживача збільшує адекватність сприйняття повідомлення.

Будь-який документ як елемент документної комунікації можна охарактеризувати за формулою: хто, що, яким каналом, кому, з якою ефективністю повідомляє. Цей перелік питань став відомим як формула Ласвела.

Часто її скорочують до мінімуму: хто, що, кому. Ці питання у своїй сукупності повинні охарактеризувати процес комунікації: хто є комунікантом; що є сутністю повідомлення; яким каналом воно передається; якому реципієнтові призначене повідомлення; яка мета комунікації та умови її здійснення (де, коли було відправлено повідомлення). Ефективність комунікації визначається отриманням споживачем необхідної інформації, ступенем її використання. Таким чином, документ є засобом (каналом) передавання інформації, якщо його розглядати як елемент комунікаційного процесу загалом або джерелом інформації (комунікатом), якщо його розглядати з погляду реципієнта.

3.2. Документна комунікація як підсистема соціальної

комунікації

Документна комунікація є однією з основних підсистем соціальної комунікації, тобто системного обміну інформацією між людьми.

Залежно від каналу передавання повідомлень соціальні комунікації поділяються на неформальні і формальні. Неформальні комунікації встановлюються між відправником і споживачем безпосередньо шляхом особистих контактів, бесід. Формальні комунікації - через спеціально створені суспільством організації і заклади: систему друкованих видань, бібліотеки, інформаційні служби. Уся документна інформація поширюється через формальні канали комунікації. До основних офіційних каналів документної комунікації належать: видавнича, книготоргівельна, бібліографічна та інформаційна діяльність, бібліотечна, архівна, музейна справа. Кожна із цих сфер як об'єкт своєї Діяльності розглядає документи в різних аспектах і

розрізняється різними формами й методами їх опрацювання для представлення споживачеві.

Залежно від кількості учасників соціальної комунікації виділяють такі види: двостороння комунікація (учасники виступають почергово - то комунікантом, то реципієнтом); групова комунікація (охоплює порівняно невелику кількість людей, коли комунікант може враховувати особливості і реакцію кожного із реципієнтів); масова комунікація (офіційні структури поширення інформації на великі аудиторії: преса, радіо, телебачення, кіно-, звуко-, відеозапис). Матеріальною основою виникнення масових комунікацій в першій половині XX ст. стало створення відповідних технічних засобів. Вони дали змогу здійснювати швидке передавання і масове тиражування великих обсягів словесної, образної і музичної інформації. INTERNET -новітній масовий інформаційний засіб. Комунікації через цю міжнародну систему використовують письмо в інтерактивному режимі, гіпертекст (пошук зв'язних текстів за словами вихідного тексту), звук мови, музики, а також анімацію (рухомі кольорові образи). Документ в масовій комунікації виконує дуже важливу функцію як засіб соціального спілкування, кумулювання знань, соціального досвіду, а також регламентування суспільного життя.

За формою подання соціальні комунікації поділяються на документні і недокументні. У людському суспільстві спочатку виникли недокументні комунікації, під час яких використовувалися жести, звуки, знаки. У недокументній комунікації інформація передається шляхом усного мовлення, радіо-, телевізійної передачі.

Документна комунікація існує паралельно із недоку-ментною. Одне й те саме повідомлення може бути передане

різними каналами - телебаченням, під час особистої зустрічі, публічного виступу, в газеті, журналі. Тому, одна й та сама інформація може бути представлена в документній і в недокументній формі.

3.3. Документно-комунікаційна система

Документно-комунікаційна система (ДКС) - це

підсистема соціальної комунікації, яка забезпечує створення, опрацювання, зберігання і поширення документиої інформації в суспільстві.

У документно-комунікаційній системі виділяють три історично сформовані підсистеми: атрибутивну, функ-ційну, управлінську.

Атрибутивна підсистема ДКС - сукупність відносно самостійних рівнів документної комунікації, які групуються на ознаках документів:

• первинно-документний рівень охоплює бібліотечну, архівну і музейну діяльності, які оперують усіма первинними документами;

• вторинно-документний рівень - охоплює інформаційну, бібліографічну і бібліотечну діяльність, які оперують усіма вторинними документами.

Функційна підсистема ДКС - сукупність відносно самостійних рівнів, утворених за видами діяльності: документування інформації, опрацювання, поширення, зберігання, використання, утилізації документів. Документ - це продукт діяльності функційної підсистеми документно-комунікаційної системи.

Документа діяльність охоплює комплекс таких процесів:

• документування, тобто складання моделі документа авторського рукопису певного змісту; складається із двох частин: інтелектуальної (творчої) - складання документа і технічної - його виготовлення; рукопис, підготовлений автором, проходить попередню оцінку шляхом колективного обговорення, рецензування, наукового редагування;

• опрацювання, тобто видавниче редагування (літературне,

наукове редагування, технічне редагування (макетування) рукопису, художнє оформлення авторського повідомлення, що завершується його підписанням до випуску в світ) та бібліотечно-бібліографічне опрацювання (технічне, аналітико-синтетичне опрацювання документів, які надійшли у фонд бібліотеки, інформаційного центру, музею, архіву);

- поширення, тобто доведення документа до споживача;

розрізняють два види цієї діяльності: поширення документів через книжкову торгівлю, передплату і надання документів із фондів бібліотек, архівів, інформаційних центрів;

- зберігання, тобто забезпечення тривалого фізичного

збереження і захисту документів від передчасного руйнування; передбачає державний і відомчий облік документів, створення і дотримання оптимальних умов зберігання; консервацію, реставрацію, біохімічний захист документів; створення і поповнення фондів страхового зберігання;

- використання, тобто вивчення документа споживачем,

використання необхідної для нього інформації;

- утилізація, тобто здавання документа в органи перероблення вторинної сировини; процес охоплює виявлення документів із завершеним терміном зберігання та документів, які втратили практичне і наукове значення, передавання їх як вторинної сировини для перероблення.

Уся система технологічних процесів взаєпов'язана. Кожен окремий процес специфічний і залежить від виду й типу документа. В останні роки окреслилася тенденція до уніфікації технологічних процесів, розробляються єдині державні стандарти для видавництв, друкарень, бібліотек, органів НТІ, архівів. Це дозволяє впорядкувати створення, опрацювання, розповсюдження, зберігання, використання та утилізацію документів, використовувати комп'ютерну техніку для автоматизації документної діяльності.

Управлінська підсистема ДКС охоплює питання зміни знакової системи, способів запису, сприйняття і відтворення інформації, вдосконалення матеріальної основи і форми документа, врегулювання всіх процесів, пов'язаних із створенням і функціюванням документа, відповідає за постійне, неперервне впорядкування атрибутивної і функційної підсистем.

Між підсистемами ДКС існує тісний взаємозв'язок.

Документно-комунікаційні системи обслуговують усі сфери людської діяльності. Система документних комунікацій - сукупність усіх документів, відправників документної інформації (автор, видавництво), її споживачів (читач, слухач, глядач), професійних посередників (бібліотекарів, бібліографів, фахівців у сфері інформації і документації); виробничих процесів (створення, опрацювання, зберігання, поширення документів),

спеціально створених суспільних інститутів (редакційно-видавничої справи, науково-інформаційної і бібліографічної діяльності), документних структур (бібліотек, органів НТІ, інформцентрів, редакцій газет і журналів, видавництв, Книжкової палати, архівів, музеїв) і відношень між ними. Відсутність хоча б одного із цих елементів призводить до руйнування системи.