Тема 12. Нотні видання

Загальна характеристика нотного видання.

Класифікація нотних видань.

Нотні знаки.

Історія нотної записі.

Тема 13. Картографічні видання

Загальна характеристика картографічних видань. Історія картографування нараховує не одне тисячоліття. Шлях картографування з глибокої давнини до наших днів – це шлях від образних схематичних ескізів, що з’явилися ще до зародження писемності, й до сучасної картографії.

Картографічне видання – ідеографічний документ, в якому головною частиною є зображення, побудоване у картографічній проекції, тобто зменшеному, узагальненому зображенні землі, поверхні іншого небесного тіла або позаземного простору в певній системі умовних знаків.

Специфіка картографічного видання, порівняно з іншими документами, виявляється у знаковій природі інформації або формі інформаційних знаків, за допомогою яких фіксується інформація, використанні особливих знакових систем (картографічних знаків – символів), у математично визначеній побудові, відборі та узагальнені певних явищ, незначних доповненнях тексту або цифрової інформації, системному відображенні дійсності, цілеспрямованому моделюванні.

Об’єкти, які зображаються у картографічних виданнях, мають геометричну точність. Об’єкти вказано у зменшеному вигляді в тому місті, де вони знаходяться в дійсності, із дотриманням пропорційності їх розмірів і співвідношень із іншими об’єктами. Для цього використовують математичні способи відображення, які називають математичними пропорціями.

Усі об’єкти неможливо показувати на площі карти, тому необхідно провести відбір головних і типових явищ. Відбір, узагальнення і виділення головних об’єктів для відображення у картографічному виданні називається картографічною генералізацією.

Картографічні видання належать до ідеографічного виду документів, оскільки, для фіксації інформації у них використовуються умовні позначення – картографічні знаки, не схожі на реальні об’єкти і явища.

Географічні об’єкти, які неможливо показати в масштабі карти (заводи, електростанції, залізничні станції, населенні пункти, поклади корисних копалин, аеродроми, пам’ятники), зображаються способом немасштабних знаків.

За структурою і матеріальною конструкцією картографічні видання поділяються на карти, атласи, глобуси. Глобуси до видань належать умовно, оскільки це – недрукований об’ємний документ.

Картографічні знаки. Картографічні документи виділяються з масиву документів за формою умовних інформаційних знаків, якими закріплюється інформація.

Картографічні знаки – умовні уніфіковані познаки, що використовуються з метою створення картографічних зображень.

Картографічні умовні знаки збагачують зображення. Вони дозволяють передавати кількісні та якісні характеристики об’єктів (наприклад, указувати ширину і якість покриття автодоріг, прохідність боліт); відображати об’єкти, недосяжні зору людини (рельєф дна океану, будову земної кори на великій глибині); можуть наочно показати навіть те, що не сприймається органами чуття (магнітні коливання, аномалії сил тяжіння); передати динаміку процесів, їх хід і переміщення в просторі (атмосферні вихрі, міграції населення).

Вивченням і розробкою картографічних документів, дослідженням їх сутності, різновидів, систем, форми, окремих елементів, символів, особливостей оформлення і створення, виробництвом і використанням займається картографія – спеціальна галузь науки, техніки і виробництва.

Створюються картографічні документи в процесі картографічного виробництва. Під цим поняттям розуміють таке виробництво, головним завданням якого є зроблене в картографічній проекції зображення – зменшені та частково узагальнені зображення поверхні Землі, астрономічних небесних тіл чи небесного простору за умови визначення їх у окремій системі умовних знаків чи знакових систем.

Системне відображення дійсності в картографічних документах засновано на системному підході, тобто територіальні, природні та соціально-економічні комплекси різного рангу й просторового розміщення чи як елементи.

За структурою й матеріальною конструкцією картографічні видання діляться на три види: карти, атласи, глобуси. Останні до видань відносяться досить умовно, тому що це не друкований, а об’ємний документ.

Карта. Термін (карта) з’явився в епоху Відродження, до цього вживалися слова (tabula) чи (descriptionis) (зображення). Походить цей термін від латинського (ctarta – лист, папір).

У Росії карта спочатку називалась (кресленням), що означало зображення місцевості рисами, кресленнями. Лише в часи Петра І з’явився термін (ландкарти), а згодом карти. У Тлумачному словнику В. Даля (1881 р.) карта визначається саме як (креслення якої-небудь частини землі, моря, небесної цілини).

Міжнародний багатомовний словник технічних термінів картографії (1973 р.) дає визначення карти як (зменшене, узагальнене зображення поверхні Землі, інших небесних тіл чи небесної сфери, побудованої згідно математичного закону про площини, і показує методом умовних знаків розміщення й властивості об’єктів, пов’язаних з цими поверхнями).

Вітчизняні державні стандарти, енциклопедичні видання, довідники та підручника з картографії містять декілька інших трактувань, хоча часто вони різняться лише редакційно, акцентуючи увагу на тих чи інших властивостях картографічного зображення. Із виникненням нових видів карт, наприклад, електронних зображень на екранах комп’ютерів, намагаються змінити минулі дефініції з урахуванням нових властивостей та особливостей.

Незважаючи на саме визначення карти, важливим фактором у дослідженні цього виду документа є безпосередньо самі його елементи.

Елементи карти – це її складові частини, включаючи саме картографічне зображення, легенду, рамкове оформлення, допоміжне оснащення тощо.

Для того, щоб орієнтуватись у величезному масиві карт будь-яких видів, типів і змісту, виданих у різні часи й у різних країнах світу, необхідно вміти їх класифікувати й упорядковувати.

Класифікації необхідні для інвентаризації та збереження карт, складання списків і каталогів, проведення наукової систематизації й пошуку карт, створення банків даних і картографічних інформаційно-довідкових систем.

Атлас. Атлас – це цілісний кодексів картографічний документ, який містить зображення різних об’єктів, пропонуються для навчання та практичного використання.

Атлас – картографічне кодексове видання, яке складається із багатьох карт, об’єднаних спільною темою. Це альбом або набір окремих аркушів із зображенням різних об’єктів (карти, креслення, малюнки).

Класифікація атласів і карт здійснюється за однаковими ознаками. завдяки узагальнювано му характеру і широкому профілю, за змістом переважають загально географічні атласи, однак можуть видаватися і тематичні.

Подібно до карт, атласи класифікуються: 1) за просторовим охопленням (атласи планет, континентів, великих географічних регіонів, держав, республік, адміністративних районів, міст); 2) за змістом (геологічні, кліматичні тощо); 3) за призначенням (довідкові, комплексні науково-довідкові, популярні, навчальні, туристичні, дорожні тощо); 4) за форматом (великі, середні та малі або кишенькові).

Атласи видаються, як правило, книжковими виданнями у політурці. Часто для зручності випускають комплексне видання у спільній папці або футлярі-коробці. Іноді вони виходять поступово, окремими випусками.

Фундаторами атласу є давньогрецький вчений Клавдій Прометей, який вперше зібрав фонд географічних карт. Назву цього видання – атлас ввів Гепард Меркатор на честь Атласа – міфічного короля Лівії, який, за легендою, першим виготовив небесний глобус.

Глобус. Глобус (з лат. globus – куля) – об’ємний документ у формі кулі - моделі Землі з картографічним зображенням її поверхні. На ньому порівняно точно, але у зменшеному вигляді, відображено Землю та її поверхню.

Як і в картах, у глобусах використовують картографічні знаки і генералізацію, але відображають земну поверхню в її ортогональній проекції на кулю. Будь-який відтинок лінії на глобусі зображено з однаковим зменшенням відносно земної поверхні. Завдяки цьому, глобус зберігає однакову масштабність зображення. Розміри зображених площ пропорційні їх дійсним розмірам на Землі.

Глобус зручний для визначення найкоротшої віддалі між точками на земній поверхні, зорового зіставлення площ, наочної уяви про взаємо розміщення великих частин поверхні.

Глобуси можуть бути загально географічними і тематичними: ландшафти континентів, політичний поділ світу. Масштаби глобусів мілкі: 1 : 30. 000. 000 – 1 : 80. 000. 000. Лише в окремих випадках (музейні експонати) вони можуть бути до 1 : 10. 000. 000 і більше.

Виготовляють глобуси Місяця, планет, небесної сфери з найяскравішими зірками на сітці екваторіальних координат.