Б. Декомпресія при перекладі

Декомпресія при перекладі – це збільшення з різних об’єктивних при­чин обсягу речення цільової мови у порівнянні з обсягом речення мовою оригіналу. Причинами декомпресії є особливості граматичної і лексич­ної будови мов, а також відмінності норм і традицій мовлення різними мовами.

1. Додавння присвійних займенників

Відомо, що у мовленні різними мовами різна частота вживання при­свійних займенників. В одних мовах частотність їх вживання більша (як в англійській мови), в інших – менша (як в українській мові). Переважно це зумовлено тим, наскільки переважальною є імплікація присвійності у мові – чим більший рівень такої імплікації у системі мовлення, тим мен­ша частотність присвійних займенників у мовленні такою мовою. Ще одним чинником, що впливає на частотність вживання присвійних зай­менників – це суспільна атракція уваги до власності, тобто ступінь уваги мовної спільноти до приналежності речей, і, відповідно, до суб’єктів їх володіння. Якщо така увага незначна, то частотність присвійних займенників у мовленні буде менша, ніж у тому випадку, коли мовна спільно­та приділяє більше уваги до приналежності речей. Зрозуміло, крім цих причин додавання присвійних займенників при перекладі є й чинник мовленнєвих традицій, в яких закріплюється частотність/нечастотність при­свійних займенників у мовленні.

Присвійний займенник є, поряд з означеним артиклем та деякими іншими мовними елементами, засобом надання означеності іменнику, з яким перший сполучається. Як відомо, в українській мові артиклі (в тому числі означений артикль) не вживаються, тому й частотність при­свійних іменників як засобу означення іменника у ній значно нижча.

Особливо характерним для англійської мови є вживання присвійних іменників на означення таких іменників,

1. що позначають частини тіла (hand, head, leg, foot тощо)

2. що позначають родичів (father, mother, son, daughter тощо)

3. що позначають особисті речі (chair, trousers, money тощо).

Тому при перекладі речень з такими іменниками потрібно звертати увагу на те, чи слід вживати їх із присвійними іменниками, наприклад:

У роті в нього була люлька.	He had his pipe in his mouth.
Професор відкинувся у кріслі назад і пильно подивився на Ми­хайла через окуляри. Потім він прокашлявся і сказав: "Можете сідати."	The professor leaned back in his chair and stared through his glasses at Mykhailo. Then he cleared his throat. "You can sit down," he said.
Але дівчина лише похитала го­ловою.	But the girl only shook her head.

Безумовно такої проблеми не виникає, коли в українському реченні перед іменником вжито присвійний займенник:

Але мій суперник відмовився і роботу отримав я. Ось так я отримав свій шанс.	But my rival fell out, and I got the job. That gave me my opportunity.
Але якою була його відповідь?	But what was his reply?

Слід мати на увазі, що присвійний займенник вживається в англійській мові не тільки з іменником, а й з герундієм (як правило, в герундіальних зворотах), тому при перекладі українських речень із підметом або додатком, вираженим особовим займенником, такі члени речення можуть замінюватися на відповідний присвійний займенник, що має функцію означення герундія:

Але я беру назад всі свої слова про те, що він дурень.	But I take back all I said about his being a fool.
Вона завжди наполягала на тому, щоб він зробив так.	She always insisted on his doing so.

Нижче для прикладу наводиться зовсім неповний перелік словоспо­лучень, в яких перед іменником вживається присвійний займенник:

з усієї сили – with all one's strength,

прогулювати заняття – to shirk one's studies,

робити все, що можливо – to do one's best,

виконувати погрозу – to carry one's threat into execution,

тримати язик за зубами – hold one's tongue,

у молодості – in one's youth,

чинити по-своєму – to have one's own way,

виглядати найкраще – to look one's best,

після (свого) повернення – on one's return,

давати (свою) згоду – give one's consent,

пробивати (свій) шлях – to fight one's way.

Слід мати на увазі також і те, що присвійні займенники в англійсько­му перекладі вживаються й тоді, коли в українському реченні вжита непряма форма особових займенників (мене, мені, їй, її, йому, їм тощо) у словосполученні або окремо:

Якби ти тільки залишив мені життя, я б обов'язково винагоро­див тебе за твою доброту.	If you would only spare my life, I would be sure to repay your kindness.
Він удвічі старший за мене.	He is twice my age.