31. Становлення психології як самостійної науки в 19 ст.

Слово «психологія» вперше заявило про себе наприкінці XVI ст. у працях відомого магдебурзького професора філософії Р. Гокленіуса і його учня О. Гасмана. Воно виникло шляхом поєднання двох грецьких слів: psyche (душа) і logos (слово, вчення). Поняття «психіка» позначало психічні явища в житті людей і тварин. Однак у той час поняття «психологія» не набуло визнання. Воно поширилося в науці лише у XVIII ст. після виходу книг німецького філософа Хрістіана Вольфа (1679—1754) «Емпірична психологія» (1732) і «Раціональна психологія» (1740).

Становлення психології як самостійної науки розпочалося у другій половині XIX ст. Саме тоді з'являються перші психологічні лабораторії. їх відкрили психолог, фізіолог, філософ Вільгельм Вундт (1832—1920) у Німеччині; психолог, фізіолог Микола Ланге (1858—1921) в Одесі; психолог Іван Сікорський (1842—1919) у Києві; психолог, фізіолог Володимир Бехтерев (1857—1927) у Казані. Виникають нові галузі психологічної науки — експериментальна психологія, диференціальна психологія, вікова психологія, соціальна психологія та ін. Формуються нові психологічні школи і течії — вюрцбурзька школа німецького психолога Освальда Кюльпе (1862—1915), структурна школа американського психолога Едуарда Тітченера (1867—1927), біхевіоризм, гештальтпсихологія, фройдизм та ін. Поступово акцент у психологічних дослідженнях переноситься на вивчення поведінки.

32. Загальна характеристика неекспериментальних методів психології

Неекспериментальні методи — гнучкі, нестандартизовані процедури, спрямовані на конкретну людину, до того ж не лише з метою вивчення, а й з метою надання їй психологічної допомоги. Якщо експериментальні методи орієнтовані на виявлення закономірностей у перебігу психічних явищ, тобто на типове у психіці, то неекспериментальні — не лише на типове, а й на унікальне — неповторне. Вдаючись до неекспериментальних методів, дослідник підходить до психіки людини як до певної цілісності, яку потрібно зрозуміти, збагнути й відтворити у вигляді образу людини. Звичайно, такий підхід поступається експериментальному, бо значною мірою залежить від кваліфікації дослідника та способів якісного аналізу проявів психології людини, якими він володіє, а це не сприяє підвищенню вірогідності отриманого в результаті знання. Проте саме ці методи широко застосовуються на практиці, наприклад при різних формах психологічної допомоги .

З позицій принципу взаємної доповнюваності експериментальні і не-експериментальні методи слід не протиставляти, а шукати шляхів їх поєднання в межах однієї системи методологічних принципів та стосовно сфери, де їх використання буде свідченням реальних взаємопереходів між академічною і практичною психологією.

33. Види емоцій, їх характеристика

Різні дослідники по різному класифікують емоції в залежності від сфери явищ, що визначають їх виникнення.

Одним з найбільш загальних є поділ емоцій ( в залежності від модальності переживання ) на позитивні, негативні та нейтральні.

Наступний поділ емоцій відбувається за характером впливу на організм. Тут виділяють стенічні та астенічні емоції.

Стенічні емоції (від грецького слова «стенос» - сила ) підвищують активність,енергію та життєдіяльність, викликають підйом та бадьористь. Це радість,захоплення, ненависть.

Астенічні емоції (від грецького слова «астенос» - слабкість, безсилля) зменшують активність та енергію людини, пригнічують життєдіяльність. Це пригніченість, смуток, туга.

Наступна класифікація є однією з найбільш повних. Вона була розроблена Б.І. Додоновим. У ній виділяють наступні види емоцій:

Альтруїстичні емоції. Виникають на основі потреби у співпраці, допомозі іншим людям: бажання приносити людям щастя і радість,хвилювання за долю кого-небудь і т.д.

Комунікативні емоції – виникають на основі потреби у спілкуванні. Це почуття симпатій, прихильності, і т.д.

Глоричні емоції (від лат. «слава»), пов’язані з потребою в самоствердженні і славі: почуття гордості, переваги.

Праксичні емоції, що викликаються діяльністю, її змінами, успішністю чи неуспішністю, труднощами здійснення: захоплення роботою, приємна втома, приємне задоволення від того, що справу зроблено.

Пугнічні емоції (від лат. «боротьба»), визначаються потребою у безпеці, інтересом до боротьби: почуття спортивного азарту, спортивна злість.

Романтичні емоції: устремління до всього незвичайного, таємного: почуття містичного, почуття особливої значущості того, що відбувається.

Гностичні емоції (від грецьк. «знання»), пов’язані з потребою в пізнавальній гармонії: бажання проникнути у сутність явищ, подив при зіткненні з проблемою, радість відкриття істини.

Естетичні емоції, пов’язані з ліричними переживаннями: насолода гармонією і красою об’єкта чи явища, насолода звуками, поетично-споглядальні переживання.

Гедоністичні емоції пов’язані із задоволенням потреби в тісному та душевному комфорті: насолода приємними фізичними відчуттями – від смачної їжі, тепла, сонця, почуття безтурботності.

Акізитисні емоції (від. франц. «придбання») , що породжуються інтересом, тяжінням до накопичень, приємне відчуття від перегляду своїх накопичень.

Психологи нерідко користуються поняттям фундаментальних (базових, первинних) емоцій. Емоція вважається фундаментальною, якщо вона має свій власний механізм виникнення (специфічний внутрішньо детермінований нервовий субстрат), виражається ззовні особливими мімічними чи нервово-мімічними засобами і володіє особливим суб’єктивним переживанням (феноменологічною якістю).