24. Значення пам'яті для людської життєдіяльності.

Враження, які людина має про світ, залишають певний слід, зберігаються, закріплюються, а при необхідності і можливості - відтворюються. Ці процеси називаються пам'яттю. Пам'ять лежить в основі здібностей людини, є умовою навчання, набуття знань, формування вмінь і навичок. Без пам'яті неможливе нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам'яті, її вдосконаленню людина виділилася з тваринного світу і досягла тих висот, на яких вона зараз перебуває. Та й подальший прогрес людства без постійного поліпшення цієї функції немислимий. Пам'ять можна визначити як здатність до отримання, зберігання і відтворення життєвого досвіду. Різноманітні інстинкти, вроджені і набуті механізми поведінки є не що інше, як відображений, який передавався у спадщину або набуття у процесі індивідуального життя досвід. Без постійного оновлення такого досвіду, його відтворення у відповідних умовах живі організми не змогли б адаптуватися до поточних швидко мінливих подій життя. Не пам'ятаючи про те, що з ним було, організм просто не зміг би вдосконалюватися далі, оскільки те, що він набуває, не з чим було б порівнювати і воно б безповоротно втрачалося.

28. Висвітлити зародження емпіричної психології.

Емпірична психологія (англ. empirical psychology) — Слово «емпіричний» утворено від грецького слова «εμπειρία», що означає «досвід». Психологія, що заснована на досвіді і протиставляється раціональній психології, заснованій на умогляді. Отримала розвиток в руслі англійського емпіризму у Великобританії XVIII — XIX вв. а також у Франції 2-ій половині XIX ст.

Виникнення емпіричного напрямку в психології пов'язане з ім'ям англійського філософа Д. Локка (1632—1704).

Всі істинні знання, заявляв Локк, виникають з досвіду, тобто зі сприйняття навколишньої дійсності з допомогою органів чуття. Але «душа» людини не може служити предметом такого сприйняття. Внутрішній досвід дає знання лише про окремі психічні стани або процесах. Звідси Локк зробив висновок, що предметом психології можуть бути тільки психічні процеси або стани, а не «душа».

Усі свої висновки емпірична психологія прагнула будувати на спостереженнях та експериментах. Ці методи дослідження були запозичені емпіричною психологією із природничих наук, які стали швидко розвиватися в XVII ст. Проте в емпіричній психології ці методи втратили об'єктивний характер (спрямованість на пізнання предметів і явищ зовнішнього світу, світу об'єктів), перетворившись на методи самоспостереження і суб'єктивного експерименту (спрямовані на пізнання внутрішніх, суб'єктивних процесів людської свідомості).

Емпірична психологія вважала, що психічні процеси за своєю природою недоступні об'єктивному спостереженню, що є методом наукового дослідження в природознавстві, що в психології можливо тільки внутрішнє спостереження, в процесі якої людина може спостерігати лише свої власні психічні переживання. Природно, що метод самоспостереження внаслідок свого суб'єктивного характеру не міг забезпечити побудову справді наукової психології.

Емпірична психологія розглядала свідомість як замкнутий у собі безпосередньо даний людині внутрішній світ психічних переживань, керований своїми власними законами, пізнання яких можливе лише шляхом внутрішнього досвіду або самоспостереження. Таке твердження ґрунтувалося на ідеалістичному розумінні природи психіки.

Емпіричної психології за час її існування вдалося зібрати великий матеріал з суб'єктивної характеристиці окремих психічних процесів, наприклад відчуттів, пам'яті, уваги та ін. Однак при всьому цьому вона виявилася повністю неспроможною і нездатною створити наукову психологію, оскільки в розумінні предмета психології стояла на позиціях ідеалізму