61 Висвітлити етапи розвитку психології в Україні.

Розвиток психологічних знань на українських теренах пов'язаний з європейською (від античних до сучасних авторів) традицією.

Психологія до 19 сторіччя

Приблизно до початку 19 сторіччя психологія залишалася інтегральною частиною поодиноких філософських систем, не відокремившися в окрему науку. У цьому останньому розумінні можна говорити про початки філософської психології в Україні вже у княжі часи: Київський митрополит Никифор I, розвиваючи у своїх богословсько-філософських творах христианську тезу про подвійну — душевно-тілесну — природу людини, аналізував основні данності волі, почувань та розуму й п'яти органів чуттів. З занепадом релігійно-філософської думки завмирає і психологічна проблематика, але питання подвійної природи людини знову виразно з'являється у 16 сторіччі у полемічно-філософських писаннях І. Вишенського. З початку 18 сторіччя на Центральних і Східних Землях перші матеріалістичні елементи у психологічних підставах філософської системи зустрічаються у Я. Козельського, який навчав, що дії людської душі пов'язані з нервово-фізіологічною структурою організму, і послідовно захищав позиції сенсуалізму, доводячи, що пізнання починається з відчуттів.

Психологія часів Російської Імперії

О. Новицький, перший професор філософії Київського університету, ввів також виклади психології і написав підручник «Руководство к опытной психологии» (1840). Його треба вважати ініціатором відокремлення психології, як окремої науки, від філософії, тим більше, що його підручник де в чому навіть випереджав погляди визначних тодішніх психологів. Стоячи виразно на позиціях психо-фізичного дуалізму, Новицький вказував на нервовофізіологічну основу пам'яті, поєднуючи досвід і дослід з самоопостеріганням та наголошуючи активний характер сприймання з спеціальною ролею уваги. Проте, у зв'язку з реакційним обмеженням викладів філософських наук в університетах Російської Імперії, у 1850 розвиток наукової психології припинився.

Психологія у Галичині

У Галичині психологія була пов'язана до 1939 року з польськими вченими, зокрема професором Львівського Університету К. Твардовським, який 1901 року заснував першу польську психологічну лабораторію. В Україні на науку він мав посередній вплив через своїх учнів — українців, з яких найвідоміший С. Балей, який в перший період своєї діяльності досліджував психологічні характеристики творчості Т. Шевченка і видав перший український підручник «Психологія на Західних Українських землях», професор педагогічної психологіїтаємного українського університету у Львові (1921–1925) і Варшавського Університету (з 1928), автор праць з цієї ділянки і з розвиткової психології.

Психологія часів срср

У СРСР перше десятиліття під радянською владою психологія розвивалася однобічно, винятково як рефлексологія, наука, що намагається все психічне життя звести до рефлексів, тобто автоматичних відповідів на подразнення з виключенням застанови чи актів волі. Центром української рефлексології був Харків з Українським Науково-Дослідним Інститутом Педагогіки (УНДІП). Найвизначніший її представник — психіатр В. Протопопов, котрий щоправда визнавав ще сам «суб'єктивну сторону особистости», отже психіку, але психологію уважав за зайву науку, бо психіка, як епіфеномен, не входила в детермінізм природничих процесів. Цього самого погляду тримався й другий харківський психіатр Є. Попов, а І. Соколянський (з 1926 дир. УНДІП) взагалі заперечував людську психіку та свідомість, подаючи з цих позицій рефлексологію одиниці.

З поодиноких ділянок психології найбільше розвинулися: дитяча й розвиткова психологія, над якою працювали серед інших: Л. Балацька, Н. Вовчик-Блакитна, О. Запорожець, П. Зінченко (автор історії психології і праць над психологією пам'яті), Т. Косма, Г. Костюк, О. Леонтьєв, Д. Ніколенко, Павло Чамата. Над філософськими та фізіологічними основами психології працювала школа у Києві з Г. Костюком та О. Раєвським. Досить добре розвинулася психологічні праці Є. Мілерян.

В Україні рано почали також цікавитися зоопсихологією (С. Балей, М. Паргамін), яка пройшла процес розвитку від антропоморфізації тварин через стадію механістичних теорій рефлексології, коли вважалося, що в психічності тварин та людей є тільки кількісні різниці, аж до новіших теорій (Н. Ладигіна-Котс, В. Протопопов, Г. Рогінський, А. Хільченко), які доводили, що психіка тварин зумовлена винятково біологічними факторами, а людська свідомість — визначена ще й соціальними.

З цілком спеціалізованих дослідів треба назвати питання сприймання часу, зокрема впливу переживань на суб'єктивну деформацію відчування часу (Д. Елькін, Т. Козіна, В. Ярощук). Ю. Мошбиця працює над психологією розв'язування математичних задач, Б. Баєва — технічних конструкцій.

У 1950-х роках українські психологи перейшли до дослідження складніших питань, як формування світогляду й самосвідомості особовості (Чамата, 1956). О. Раєвський досліджує відношення закорінення свідомості у загально-людських первнях і її залежність від конкретного середовища, зокрема суспільного класу, серед якої людина діє. Українські психологи наблизились до гуманістичної психології.