4. Розкрийте сутність продуктивності та продуктивності праці, опишіть показники та методи вимірювання продуктивності праці.

Продуктивність у широкому розумінні є відношення обсягу виробленої продукції (робіт, послуг), реалізованих організацією, до витрат на їх виробництво. Вона відображає ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, матеріалів, енергії, інформації тощо) в бізнес-процесах діяльності організації.

продуктивність = реалізована продукція / витрати на бізнес-процес.

Продуктивність праці є також мірою ефективності конкретної праці протягом даного відрізку часу. Зростання продуктивності праці означає зменшення витрат суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці продукції або, що теж саме, збільшення продукції, котра виробляється робітником за одиницю часу.

Для виробництва продукції витрачається як жива, так і минула праця (тобто матеріалізована в засобах виробництва). У зв'язку з цим необхідно розпізнавати зростання продуктивності індивідуальної праці, тобто тільки живої, і зростання продуктивності суспільної праці, тобто всієї праці -живої і минулоїЗ суспільної точки зору продуктивність праці зростає також внаслідок зменшення витрат, економії праці на транспорті, у сфері обігу й усунення всякої непродуктивної праці. Витрачена на виробництво праця вимірюється робочим часом, який є найбільш загальною мірою витрат. Тому економія загальних витрат на виробництво (в т. ч. і витрат минулої праці) -• це є економія робочого часу. Підвищення ж продуктивності праці в решті-решт зводиться до цієї економії.

Рівень продуктивності праці виміряється трьома методами: натура­льним, трудовим і вартісним

Вимірювання продуктивності праці в натуральному вираженні ви­користовується в галузях, що випускають однорідну продукцію, напри­клад на автомобільних, вагонобудівних заводах. Продуктивність праці при цьому визначається як співвідношення обсягу продукції в натураль­ному вираженні (т, шт., кг) до кількості витраченого часу (людино-годин, людино-днів).

Якщо на підприємстві виробляється кілька видів однорідної продук­ції, використовується умовно-натуральний метод виміру продуктивнос­ті праці. При цьому для обчислення обсягів виробленої продукції пере­раховують планову й фактичну кількість кожного виду продукції в умовні одиниці (наприклад, тонна молокопродуктів) згідно з коефіцієнтами, уста­новленими за спеціальною шкалою.

Трудовий метод виміру продуктивності праці застосовується в га­лузях із широкою номенклатурою продукції, наприклад, у машинобуду­ванні. Як показник використовується нормо-година, тобто кількість праці у людино-годинах, яка необхідна за нормами для виготовлення одиниці продукції. Зазначений показник вільний від впливу ціноутворюючих фак­торів. Застосування цього методу можливо за умови нормування праці в організації.Найчастіше використовується вартісний метод, що дозволяє об­числювати продуктивність праці не тільки по окремих підприємствах, але й у цілому по галузях і народному господарству. Вартісні показники про­дуктивності праці обчислюються як співвідношення зробленої продукції в грошових одиницях до витрат робочого часу. Ці показники продуктивнос­ті праці є універсальними, оскільки вони дозволяють порівнювати проду­ктивність праці під час виробництва непорівнянних благ. Недоліком да-ного методу є те, що необґрунтоване завищення ціни продукції товаровиробниками призводить до фіктивного зростання продуктивності їхньої праці.

Залежно від прямого або зворотного співвідношення результатів і витрат праці виділяють два показники продуктивності праці: виробіток и трудомісткість.

Виробіток-це прямий показник рівня продуктивності праці, що ви­значається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним праців­ником за одиницю робочого часу й розраховується як співвідношення ча­су (Ф), витраченого на виробництво продукції (послуг) або чисельності працівників (Ч), до обсягу зробленої продукції або послуг (О):

З метою аналізу розраховують годинний, денний й місячний (річ­ний) виробіток на одного працівника, робітника або основного робітника.При розрахунку денного виробітку враховуються внутрізмінні втра­ти робочого часу, тому що він залежить від тривалості робочого дня і ви­користання робочого часу всередині зміни. При розрахунку годинного виробітку за одиницю витраченого часу при­ймаються відпрацьовані людино-години (на одну відпрацьовану людино-годину). У цьому випадку продуктивність праці виміряється тільки за фактично відпрацьований час.

Денний виробіток обчислю­ється в людино-днях. Середньомісячний або середньорічний виробіток обчислюється на одного середньооблікового працівника й відображає вплив невиходів (цілісно змінних втрат робочого часу, прогулів, відпусток з різних причин).

Трудомісткість - це кількість часу, необхідна для виготовлення одиниці продукції. Обчислюється кількістю людино-годин на одиницю продукції, робіт і послуг.

Розрізняють три види трудомісткості: нормативну, планову й фактичну. Нормативна трудомісткість - це сума всіх діючих на певний період технічно обґрунтованих норм часу за всіма операціями технологі­чного процесу виготовлення даного виробу. Планова трудомісткість - це встановлені планом витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції, які повинні бути досягнуті підприємством на певну дату або в середньому за планований період. Фактична трудомісткість - це реальні витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції за певний пе­ріод часу. Між нормативною трудомісткістю (Тн) і фактичною (Тф) існує співвідношення:

де до _ фактичний коефіцієнт виконання норм виробітку.

Технологічна трудомісткість включає витрати праці основних вироб­вироб­ничих робітників: відрядників і погодинників.

Tm=Tв+Тn,

де Тв— витрати праці основних робітників-відрядників; Тn— витрати праці основних робітників-погодинників.

Трудомісткість обслуговування виробництва (Т_об) включає всі ви­трати праці допоміжних робітників. Виробнича трудомісткість (Т_п) охоп­лює витрати праці всіх робочих підприємства: основних і допоміжних:

Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає витрати пра­ці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців.

Повна трудомісткість включає витрати праці всього промислово-виробничого персоналу:

Т=Тm +Tоб +Ту або Т=Тв +TП +Тоб+Ту або Т=Твир+Ту

При розрахунку показників трудомісткості за основу приймається технологічна трудомісткість, що розраховується за нормами часу на опе­рацію, деталь, вузол, виріб, вид продукції, а виробнича й повна трудоміст­кість розраховується укрупнено, за допомогою коефіцієнтів, що характе­ризують співвідношення між відповідними групами робітників.

Кожний із зазначених показників трудомісткості може бути норма­тивним, плановим (проектним), фактичним.

Нормативна трудомісткість визначається на основі норм праці: норм часу, норм виробітку, норми часу обслуговування, нормативів чи­сельності. Вона використовується для визначення загальної величини трудових витрат, необхідних як для виготовлення окремих виробів, так і для виконання всієї виробничої програми.

Планова трудомісткість відрізняється від нормативної на величину зниження витрат праці, запланованих у поточному періоді за рахунок ре­алізації організаційно-технічних заходів (з метою досягнення проектної трудомісткості при максимально можливому освоєнні нової техніки й технології або підвищення ефективності виробництва).

Фактична трудомісткість — це сума вже задіяних витрат праці на виконаний обсяг робіт або випуск зробленої продукції.

Зв'язок між виробітком і трудомісткістю продукції обернено пропор­ційний. Чим більше виробіток продукції в одиницю часу або чим менше витрати часу на одиницю продукції, тим вище рівень продуктивності пра­ці. Разом з тим відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості.