11.2. Гнучкість вітчизняного ринку праці та особливості впливу на неї в сучасних умовах господарювання

Гнучкість ринку праці в Україні проявляється реально в 3-х напрямках:

1. Гнучкість витрат на робочу силу.

2. Гнучкі форми зайнятості та використання робочого часу.

3. Географічна та професійна мобільність робочої сили.

Гнучкість витрат на робочу силу згідно з економічною теорією розглядається на двох рівнях:

1) макроекономічному: зміни заробітної плати в залежності від динаміки макроекономічних показників – ВНП, продуктивності праці, інфляції, зовнішньоторговельного балансу;

2) мікроекономічному: ув’язка заробітної плати з результатами діяльності підприємства, з особистими досягненнями працівників.

Під витратами на робочу силу традиційно розуміють заробітну плату і додаткові виплати із соціальних фондів.

В умовах ринкової економіки доцільно всі витрати на робочу силу (дохід робітника підприємства) розподіляти за напрямками:

1) оплата за тарифними ставками і окладами;

2) ринкова компонента у вигляді підвищеної ставки, що встановлюється в трудовому договорі (з урахуванням ринкової кон’юнктури, зростання заробітної плати при великій конкуренції тощо);

3) доплати та компенсації;

4) надбавки;

5) премії;

6) соціальні виплати;

7) дивіденди.

Процес посилення гнучкості заробітної плати в Україні супроводжувався надмірним збільшенням частки доходу, не забезпеченого результатами діяльності (тобто зростанням продуктивності праці та зниженням витрат виробництва); посиленням інфляції; руйнуванням мотиваційного та стимулюючого механізму заробітної плати. Результат – відміна на законодавчому рівні індексації заробітної плати та свободи підприємств у сфері формування фондів споживання.

Зміни на ринку праці в Україні в напрямі посилення жорсткості стосувалися встановлення мінімальної заробітної плати.

Жорсткі умови тарифікації робіт, встановлення мінімальної заробітної плати, індексація заробітної плати, виплати підприємців у фонди соціального забезпечення мають як позитивні, так і негативні наслідки. Супротивники жорсткого ринку праці вважають, що саме жорсткість є причиною зростання безробіття, зростання витрат на робочу силу, зниження конкурентоспроможності фірм, гальмом мобільності робочої сили.

З боку держави перехід до гнучкості витрат на робочу силу може бути забезпечений у такі способи:

1) скорочення (і навіть заборона) індексації заробітної плати в зв’язку зі зростанням вартості життя;

2) зниження (а інколи й ліквідація) розмірів виплат підприємців в обов'язкові фонди соціального забезпечення;

3) відмова від систематичного підвищення мінімальних рівнів заробітної плати;

4) ускладнення процедур отримання і скорочення розмірів різних видів соціальної допомоги.

Зараз в Україні відбувається прагнення урядових кіл обирати шляхи формування ринку праці з пріоритетом до гнучкості. Про це свідчить відмова від індексації кожного рівня заробітної плати та систематичне підвищення мінімальної заробітної плати, ускладнення процедур отримання і скорочення розмірів соціальної допомоги.

На даному етапі реформування економіки України доцільно проводити політику жорсткої заробітної плати, тобто держава має взяти на себе такі функції:

1) встановлення відповідного мінімуму заробітної плати;

2) встановлення законодавчої основи індексації заробітної плати;

3) оподаткування доходів, у тому числі заробітної плати;

4) обмеження максимальних розмірів заробітної плати;

5) регулювання розмірів заробітної плати на державних підприємствах; розробка науково-методичних матеріалів рекомендаційного характеру;

6) розробка законодавчих актів у галузі регулювання заробітної плати, які є державними гарантіями для окремих категорій працівників.

Використання гнучких форм зайнятості сприяє вирішенню проблем ринкової економіки, що проявляється в наступному:

1) надають можливість вибору працездатному населенню між робочим часом та відпочинком;

2) допомагають підприємцям маніпулювати кількістю та якістю робочої сили;

3) дають змогу ефективно розв’язати проблеми праці груп населення, які не можуть на рівних конкурувати на ринку праці (жінки, пенсіонери, студенти, іммігранти тощо);

4) допомагають збільшити (або зменшити при скороченні обсягів виробництва) число зайнятих, не збільшуючи при цьому число робочих місць.

Робоча сила, яка використовується на гнучких формах зайнятості, називається "периферійною", на відміну від постійного кадрового складу підприємств.

Державні заходи щодо забезпечення гнучких форм зайнятості:

законодавче зменшення обсягів допустимих понадурочних робіт;

скорочення тривалості робочого тижня;

перехід на сумарний річний підрахунок робочого часу, який дає змогу перейти від цілорічної повної зайнятості до концентрації періодів роботи та неробочих періодів протягом року;

збільшення оплачуваних відпусток;

субсидії підприємствам, які використовують гнучкі форми зайнятості;

стимулювання власного бізнесу.

Класифікація гнучких форм зайнятості:

1. Нестандартні режими робочого часу.

2. Нестандартні робочі місця.

3. Нестандартні організаційні форми.

Нестандартними називають режими робочого часу, які виходять за межі нормального, 8-годинного робочого дня і 40-годинного нормативного робочого тижня.

До нестандартних режимів робочого часу відносяться: неповний робочий час та його різновиди – скорочений робочий тиждень, альтернативний робочий час, поділ одного робочого місця між двома працівниками; гнучкий робочий рік; стиснутий робочий тиждень; режими гнучкого робочого часу (РГРЧ).

За даними статистики західних країн, зараз приблизно 30 % зайнятих працюють в нестандартних режимах робочого часу.

До гнучких форм зайнятості на роботах з нестандартними робочими місцями та організацією праці відносяться надомна праця та робота за викликом. Поширенню надомної праці сприяв, серед іншого, розвиток інформаційних технологій, персональних комп’ютерів, терміналів на дому, з'єднаних з ЕОМ підприємств і установ, електронна пошта, телезв'язок. Телекомунікації дозволяють деяким категоріям працівників працювати самостійно над виконанням доручених завдань, знаходячись на відстані від підприємства, через комп'ютерні системи. Це дозволяє географічно віддалити знаходження роботи від місця проживання.

Надомна праця і децентралізація виробництва є вигідною для підприємців. По-перше, надомна праця майже завжди виявляється дешевшою порівняно з стандартними формами найму. Це стає можливим, тому що праця надомних працівників оплачується нижче, ніж зайнятих на стандартних робочих місцях; скорочуються накладні витрати, пов'язані з орендою приміщень та їх опаленням, утриманням управлінського персоналу і т.п. По-друге, надомна праця виявляється рентабельною в зв'язку з тим, що продукція, яку виробляють надомники, як правило високої якості.

Нестандартні організаційні форми зайнятості об’єднують, насамперед, тимчасових працівників та вторинну зайнятість.

До категорії тимчасово зайнятих відносяться працівники, які наймаються за контрактами на певний термін, зайняті в промисловості на умовах підряду, а також ті, хто навчаються в спеціальних посередницьких фірмах тимчасової зайнятості.

Основною причиною використання фірмами тимчасового найму є необхідність заміщення тимчасово відсутніх постійних працівників в період відпусток, хвороби, профпідготовки та перепідготовки. Іншими причинами можуть бути: сезонне пікове навантаження або потреба в додатковій робочій силі в період високої економічної активності, реалізації разових проектів, тимчасове заміщення вакансій (до найму постійного працівника або переходу тимчасового працівника на дане робоче місце на постійній основі).

Вторинна зайнятість в Україні представлена, насамперед, такими видами: сумісництво; надання послуг населенню по будівництву, ремонту, пошиттю одягу тощо; діяльність за контрактом, замовленням; репетиторство, приватні уроки; вулична торгівля; посередницька діяльність; виробництво товарів на продаж тощо.

Третій аспект гнучкого ринку робочої сили – географічна та професійна мобільність робочої сили означає створення умов для її рухомості між регіонами, підприємствами та професіями. Професійна мобільність забезпечує взаємозамінність працівників в періоди "пікових" навантажень, відпусток, хвороб і дозволяє виконувати декілька видів робіт протягом робочого дня, знижуючи при цьому монотонність роботи і підвищуючи інтерес до неї. В результаті підвищується продуктивність праці і заробітна плата. Географічно та професійно мобільні працівники мають більш широкі можливості для працевлаштування.