Гнучкість і жорсткість ринку праці.

Питання до теми

11.1. Поняття жорсткості та гнучкості ринку праці

11.2. Гнучкість вітчизняного ринку праці та особливості впливу на неї в сучасних умовах господарювання

11.3. Організаційно-правові аспекти жорсткості ринку праці в Україні

11.1. Поняття жорсткості та гнучкості ринку праці

Гнучкість або жорсткість ринку праці залежить від особливостей його функціонування, а саме: від характеру взаємовідносин між найманими працівниками та роботодавцями; від важелів та сил, які використовуються для регулювання ринку праці.

Три аспекти ринку праці, відносно яких використовують поняття жорсткості та гнучкості:

1) витрати на робочу силу на макро- та мікрорівнях;

2) форми зайнятості та режими робочого часу;

3) професійна та географічна мобільність робочої сили.

Найбільшою гнучкістю відзначається конкурентний (вільний) ринок праці, найбільш жорстким є ринок, на якому великим впливом користуються профспілки і який регулюється переважно державою.

Характерні ознаки жорсткого ринку праці:

1) гарантія зайнятості (політика повної зайнятості та досконала система соціального страхування;

2) стабільність зайнятості (сувора регламентація вивільнення робітників, з виплатою їм великих вихідних грошових допомог, що значно збільшує витрати роботодавців та їх відповідальність);

3) забезпечення трудящих стабільними доходами (узаконення статусу профспілок та їхніх прав, раціоналізація оподаткування з метою деполяризації доходів);

4) стабільність змісту роботи (суворе дотримання встановлених класифікацій робіт та їхньої адекватності тарифікації працівників);

5) безпека роботи (дотримання правил техніки безпеки на робочому місці, регулювання режиму роботи).

Ринку праці подібні риси були характерні в період до 1970-х років, коли країни розвиненого капіталізму мали чималий запас соціально-економічної міцності: темпи економічного зростання були високими і стійкими, інфляція була невідчутна, а зайнятість – повна.

Жорсткість ринку праці пояснюється дією шести груп факторів:

1) структурою податків і соціальних виплат, які стримують пропозицію робочої сили на ринку праці та не стимулюють ініціативу (винахідливість, ризик, конкуренцію);

2) наявністю соціальних заходів захисту зайнятості (зростання витрат на такі заходи призводять до зниження конкурентоспроможності фірм, заважають найму);

3) негнучкістю системи оплати праці через "монопольну" силу профспілок і положень трудового законодавства (стримування зниження зарплати, неможливість додаткового найму робочої сили);

4) відсутністю у трудящих високої кваліфікації або доступу до профпідготовки (це зменшує їх можливості для пристосування до структурних і технологічних змін в економіці);

5) наявністю обмежень в організації власного бізнесу (перешкода для розширення контингенту осіб, що працюють на себе і сприяють розвитку підпільної економіки);

6) жорсткими правилами тарифікації робіт, які стримують процес мобільності робочої сили (збільшення витрат на робочу силу, збільшення ціни продукції та зниження конкурентоспроможності товарів).

На думку західних економістів, жорсткий ринок праці став однією з причин зростання безробіття. Тому з 1973-1975 рр., коли розпочалася криза виробництва і криза зайнятості, виникла необхідність у розробці заходів стимулювання зайнятості, розвитку ринку праці в напрямку гнучкості.

Гнучкість ринку праці – це комплекс заходів соціально-економічного, виробничого та юридичного характеру для адаптації діяльності підприємств до мінливих умов господарювання. Гнучкість ринку праці передбачає:

1) велику територіальну та професійну мобільність трудящих;

2) гнучкість витрат на робочу силу (рівня і структури заробітної плати) у відповідності до економічних змін;

3) гнучкість внутрішньогалузевої та міжгалузевої диференціації заробітної плати;

4) гнучкість в управлінні людськими ресурсами на рівні підприємства (найм, ротація, звільнення);

5) гнучкість використання різних форм найму трудящих;

6) гнучкість режимів роботи (розподілу робочого часу).

Для посилення гнучкості ринку праці, як свідчить закордонний досвід, варто використовувати такі заходи:

1) скасування жорстких правил регулювання найму та звільнення працівників, які заважають роботодавцям наймати нову робочу силу; перегляд положень трудового законодавства;

2) послаблення ролі профспілок (під час проведення переговорів між роботодавцями і найманими працівниками, скасування монопольної сили профспілок);

3) зменшення сфери державного регулювання зайнятості;

4) децентралізація в області укладання колективних договорів, тобто виключення національного і галузевого рівня в договірному процесі;

5) заміна колективних переговорів підприємства іншими формами відносин між роботодавцями і робітниками (контракти, індивідуальні трудові угоди), регламентація єдиних умов і оплати праці в державному та приватному секторах економіки;

6) обмеження систем соціального забезпечення і страхування трудящих;

7) проведення державних заходів щодо скорочення сфери стандартних умов найму та режимів робочого часу (зменшення обсягу понадурочних робіт, встановлення 30-40 годинного робочого тижня, введення 5-тижневої оплачуваної відпустки, збільшення тривалості декретної відпустки);

8) стимулювання нестандартних форм зайнятості й режимів робочого часу (субсидії стимулюючим підприємствам або особам для організації бізнесу).