3. Соціоекологічна безпека – важлива складова соціально-екологічної політики.

За допомогою соціоекологічного підходу можна визначити оцінку соціоекологічної безпеки в наш час. Цей підхід направлений на пізнання антропогенно-часових станів навколишнього середовища, які неминуче заміщають природні комплекси в місцях активної діяльності людини в комплексі з існуючою біотою.

Соціоекологічний підхід в визначенні "оцінки соціоекологічної безпеки" основується на дослідженні реакцій і наслідків соціально-антропогенного втручання в навколишнє середовище, яке функціонує вже не за природними закономірностями, а за створеними тенденціями розвитку і існування живих організмів. В перспективі соціоекологічний підхід буде вірогідно витісняти ландшафтно-екологічний, в зв'язку з корінними трансформаціями і фактичним знищенням природних елементів на значних територіях. Однак результати досліджень з тих чи інших позицій обов'язково повинні використовуватись в сучасних оцінках, які з часом можуть аргументовано показати ефективність і доцільність створення "екосистем".

Соціоекологічна оцінка соціоекологічної безпеки має свій об'єкт – створювану за рахунок свідомого перетворення природних комплексів антропогенну (природно-антропогенну) систему (екосистему). І хоча численні закономірності формування таких систем залежать від соціальних аспектів, вони проникають в природні об'єкти, порушуючи і руйнуючи їх, що і передбачає виникнення різнорівневого екологічного ризику, який часто переростає в соціоекологічні кризи та катастрофи.

Поняття соціоекологічної безпеки виникло в зв'язку з погіршенням життєвого середовища людини і звичайно асоціюється з екологічними негараздами, загрозою здоров'ю і життю людини. Оскільки існує та чи інша екологічна загроза, то з'являється і необхідність оцінки ступеню її небезпеки.

Основні підходи та визначення, які можна використовувати для "оцінки соціоекологічної безпеки".

1.Під соціоекологічною безпекою природного середовища розуміють стан природних механізмів життєзабезпечення людини як живої істоти (а точніше - населення Землі або окремої конкретної території) всіма необхідними первинними засобами існування: повітрям, теплом, питною водою, природними джерелами харчових продуктів, а також природними умовами трудової діяльності, відпочинку, культурного розвитку. Оцінити соціоекологічну безпеку природного середовища – значить оцінити її якість з гуманітарно-екологічних позицій.

2.Фундаментальне значення при вирішенні проблеми оцінки соціекологічної безпеки природного середовища має уявлення про природне середовище як організовану сукупність ієрархічно підпорядкованих природних територіальних комплексів, або екосистем всіх рівнів.

3.Для діагностики соціоекологічної безпеки систем принципове значення має врахування їх різномасштабності, тобто різних рівнів організації. Виділяються три основні рівні:

-глобальний, представлений епігеосферою або біосферою як загальною системою людства;

-регіональний, представлений системою фізико-географічних регіонів різних рангів;

-локальний, або місцевий, що охоплює морфологічні підрозділи ландшафту.

Кожному рівню притаманні свої структурні, функціональні та динамічні особливості. Наявність ієрархічного ряду систем дозволяє в кожному конкретному випадку, вибрати як індикаторні операційні територіальні одиниці того рангу, котрий найбільш адекватний поставленій задачі.

4.Поряд з просторовими рівнями дослідження слід розрізняти і його часові рівні. Всякий стан системи мінливий, він характеризується певною тривалістю і займає визначене місце в ряду динамічних змін. Без врахування цих обставин оцінка соціоекологічної безпеки систем навряд чи достовірна. Кінцевою метою повинен бути прогноз. Практичні методи для прогнозування соціоекологічної безпеки систем майже не розроблені, і наближатись до них приходиться поступово, починаючи з аналізу сучасної соціоекологічної безпеки території.

Сучасний соціоекологічний стан природних систем слід розглядати як тимчасову стадію в ланцюзі поступових змін станів, обумовлених як природними так і антропогенними факторами. Останні служать головною причиною швидких і здебільшого небажаних порушень природної рівноваги.