Слухання і його роль у комунікації (до шостого питання див. Посібник під №1)

Роль слухання. Дослідження процесів комунікації свідчать, що понад 70 % активного дня люди проводять у спілкуванні. При цьому приблизно 42% цього часу відводять слуханню, 32 % — мовленню, 15 % — читан­ню і 11 % писанню. Тобто людина у повсякденному житті слухає більше, ніж говорить.

Роль слухання в комунікації надзвичайно важлива, оскільки воно допомагає залагодити непорозуміння, сприяє співпраці, допомагає у прийнятті рішень, поси­лює впевненість людини в собі.

Слухання — вид мовленнєвої діяльності, активний процес відбору звукових сигналів у комунікації.

Будучи інтенціональним процесом, слухання не мо­же відбуватись автоматично. Це цілеспрямована, орга­нізована діяльність людини в комунікації. Тобто семантикою дієслова слухати позначається активний про­цес; семантика дієслова чути фіксує лише процес сприйняття, тобто «пасивно сприймати слухом».

Елементами слухання є сприйняття слухом, уваж­ність, розуміння, запам'ятовування.

Типи слухання. Слухання є активним складним про­цесом і має різне спрямування. З огляду на це виділя­ють чотири його типи:

Слухання заради задоволення: слухання музики, трансляцій спортивних матчів, вистав тощо; розмови на дружніх вечірках, товариські дискусії. Інтелектуальна або ж інша користь від такого слухання є незапланова­ною.

Уважне, вдумливе слухання: слухання лекцій, но­вин по радіо, інструкцій з певних проблем тощо. Мета такого слухання — розуміння і запам'ятовування. У ра­зі безпосередньої інтеракції важливою умовою є парт­нерська, симетрична комунікація.

Критичне слухання: наявне у разі невпевненості в достовірності інформації, її тенденційності й однобіч­ності; критично слухають людину, погляди якої відверто неприйнятні

Емпатичне (англ. empathy — співчуття, співпере­живання) слухання: має місце у тому разі, коли слухач прагне увійти в ситуацію мовця і його слова сприймає крізь призму його (мовця) досвіду, почуттів тощо; сприяє дружнім стосункам між людьми, робить слухача «грос­мейстером» спілкування.

Отже, основою міжособистісного спілкування, вер­бальної комунікації загалом є процеси породження і сприйняття мовлення. Обидва процеси є когнітивно зу­мовленими, інтенціональними і передбачають один од­ного. Результатом процесу породження адресантом мов­лення є тексти (дискурси); результатом процесу сприй­няття — інтерпретація їх адресатом.

(Бацевич Ф.С. «Основи комунікативної лінгвістики»)

Практичне заняття 10 Тема. Мовна система граматичних форм і категорій. Вибір граматичної форми слова у професійному спілкуванні. Характеристика та рекомендаційний лист План

1. Культура мови фахівця – показник рівня його професійної культури.

2. Специфіка використання граматичних форм іменника в документах професійного спрямування:

• форма чоловічого роду у називанні осіб за професією, посадою, науковим ступенем;

• варіанти закінчень іменників чол. роду ІІ відміни у Родовому відмінку однини;

• специфічна множина речовинних іменників.

3. Прикметник у професійній мові:

• особливості використання розрядів прикметників (якісних, присвійних, відносних);

• вибір форми ступенів порівняння (синтетична та аналітична), книжний характер аналітичних форм;

• прикметники як складові частини географічних назв і похідні від них, їх творення й використання.

4. Розряди займенників і особливості їх використання:

• займенники як засіб пом’якшення наказу;

• пропуск займенника як засіб посилення наказу.

5. Особливості укладання та оформлення характеристики та рекомендаційного листа. Сфера використання цих документів.