Особливості виборчого процесу.
З середини 1970-х рр.. (Коли почався поступовий перехід до багатопартійній системі) в Єгипті відбулося 10 кампаній повиборам в Народні збори (парламент): дві - при президенті Анвар Садат (1976 і 1979 рр..), Сім - за президента Хосні Мубараці (1984, 1987, 1990, 1995, 2000, 2005 і 2010 рр..) і одна кампанія після його відходу у відставку.
У всіх скликаннях парламенту (крім 2012 р.) пропрезидентська партія мала переважна більшість голосів.
Єгипетське виборче законодавство не раз оновлювалось. Так, у 1979 р. чисельний склад Народних зборів був збільшений з 360 до 392 осіб (від кожного з 176 виборчих округів стали обиратися два депутати, в тому числі один - від робітників або селян; крім того, в 30 округах обирався і третій депутат, причому обов'язково з числа жінок, а 10 членів народних зборів призначав президент).
Напередодні перших парламентських виборів при президентіХ. Мубарак, в 1983 р., набув чинності Закон № 114, згідно якому вибори до парламенту стали проводитися тільки по партійним списками і на основі пропорційного представництва, що призвело до неучасті у виборчому процесі незалежних кандидатів і дало правлячої Національно-демократичної партії (НДП) великий контроль над виборчим процесом.
Було скорочено кількість виборчих округівз 175 до 48, а партія могла пройти в парламент тільки при умови отримання 8% від загального числа поданих голосів, в результаті чого партія влади отримала 390 місць (83%).
Єдиною силою легальної опозиції, яка домоглася парламентського представництва, виявився «Новий Вафд» - традиційно світська партія, яка уклала альянс з «Братами-мусульманами"
При Х. Мубарак стали приділяти належну увагу в керівництві країни конфесійного балансу. В Народних зборах і в правлячій НДП де-факто була виділена квота для християн. У 1990-і рр. зросло і число партій різних напрямків (їх стало 15).
За Законом від 2 жовтня 1990 кількість виборчих округів було збільшено з 48 до 222, і опозиційні партії - обмеженості їх можливостей - не змогли виставити кандидатів у кожному з них. Ці партії, включаючи і не давно легалізовану Єгипетську партію зелених та партію «Новиймолодий Єгипет », пішли на вибори як незалежні.
26 вересня 1999 в Єгипті відбувся загально національний референдум, на якому 93,79% взяли в ньому участь громадян схвалили рішення Народних зборів переобрати президентом країни Мухаммеда Хосні Мубарака.
Процедура проведення парламентських виборів 2000 р. потерпіла кардинальні зміни. У червні 2000 р. Верховний конституційний суд постановив призначати на посади представників виборчих комісій виключно представників судової влади, щоб привести процедуру проведення виборіву відповідність з конституційним положенням. Контроль надвиборами, таким чином, був переданий з ведення Міністерства внутрішніх справ у відання судових органів, що було однимз головних вимог опозиції. Однак зважаючи на брак суддів для забезпечення виборчого процесу на 40 тис. виборних ділянок країни було вирішено проводити вибори в три етапи, переміщаючи суддів з однієї провінції в іншу, в результаті чогого лосування проходило майже місяць (з 18 жовтня до 14 листопада).
Особливістю виборів 2000 р. було і те, що з 4116 зареєстрованих кандидатів тільки 876 йшли за партійними списками. Решта 3240 висувалися в якості незалежних. При цьому з 3240 незалежних 3000 були членами правлячої НДП, котрі балотувалися як незалежні тільки тому, що не були включені до партійного списку, і тому в деяких виборчих округах кандидати від НДП активно протистояли один одному. З
а партійним списком НДП висунула 448 кандидатів; партія «Новий Вафд» висунула 272 кандидата; Національно-прогресивна партія і Арабська партія висунули 52 і 45 кандидатів відповідно; «Брати-мусульмани »висунули 75 кандидатів, які балотувалися якнезалежні.
26 лютого 2005 президент Єгипту Хосні Мубарак зробив заяву, яка сам назвав «історичним». Він ініціював зміна порядку обрання глави держави і, отже, 76-ї статті Конституції. Його пропозиція полягала в переході на прямі і альтернативні президентські вибори. Раніше ця стаття проголошувала: «Народні збори висуває кандидатуру на пост Президента Республіки і представляє його на всезагальний референдум. Висунення кандидатури здійснюється Народними зборами за пропозицією не менш як 1/3 депутатів. Кандидатура особи, яка отримала 2/3 голосів депутатів Зборів, виноситься на загальний референдум ». Таким чином, закріплювалася традиція «плебісцитарної демократії», встановлена в египті з 1956 р.
Парламентський корпус до виборів 2010 р. був збільшений до 518 депутатів (508 - обиралися і 10 призначалися президентом) за рахунок введення 64-місцевої квоти для жінок, на додаток до попереднім 454 місць. Ці вибори контролювали порядку 7 тис. спостерігачів єгипетських неурядових організацій. Іноземні спостерігачі до контролю за виборами допущени не були, але в той же час єгипетська влада акредитували для роботи на виборах понад 500 представників іноземних ЗМІ.
Список використаної літератури.
Арабская Республика Египет: Справочник/АН СССР, Ин-т Африки. — М.: Наука, 1990. — 355 с.
Э. Рейнольдс. Разработка избирательных систем. Новое руководство Института за демократию и содействие выборам./ Разработка избирательных систем / Э. Рейнольдс, Б. Рейли. М., РОЛ, 1994. – 288 с.
Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник. Под ред. А. Я. Сухарева. М., НОРМА, 2003. Статья «Египет». С. 244—254.
Современные избирательные системы. Вып. 7: Египет,Исландия, Колумбия, Пакистан / М.А. Сапронова, И.А. Ракитская, А.Г. Орлов, Н.Б. Крысенкова; науч. ред. А.В. Иванченко, В.И. Лафитский. – М.: РЦОИТ, 2012. – 464 с.
Мажоритарные системы относительного большинства. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://aceproject.org/ace-ru/topics/es/esd/onePage