Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Самостійна робота.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1.18 Mб
Скачать

48. Причини й умови, що сприяють рецидивній і організованій злочинності.

Причини й умови рецидивної злочинності складаються з трьох груп чинників:

- чинники, що зумовлюють вчинення особою першого злочину, який призвів до засудження;

- чинники, що зумовлюють подальшу криміналізацію особи у процесі розкриття, розслідування злочину і відбування особою покарання;

- чинники, що негативно впливають на особу після відбування покарання, у постпенітенціарний період.

Першу групу чинників було розглянуто в Загальній частині (де йшлося про причини й умови конкретного злочинного діяння) і конкретизовано при вивченні окремих тем Особливої частини.

Коротко охарактеризуємо основні чинники другої групи.

1. Неповне розкриття злочинів не забезпечує невідворотності покарання. В Україні загалом частка розкриття карним розшуком зареєстрованих злочинів збільшилась з 50 % у 1992 р. до 76,9 % у 2001 p., що перевищує ці самі показники в Росії, Англії, Німеччині й багатьох інших країнах. Проте більшість нерозкритих злочинів є тяжкими. Крім того, як відомо, більшість злочинів, за окремими видами — абсолютна більшість (кишенькові й пляжні крадіжки, крадіжки в дачному секторі, на підприємствах, транспорті, в аграрному секторі тощо) з різних причин не реєструється і становить масив латентної злочинності. Це саме, хоча меншою мірою стосується також шахрайств, вимагань, грабежів, розбоїв, хуліганства, зґвалтувань.

Що ж до злочинів проти власності, економічних, службових, таких як розтрати, привласнення державних, комунальних, приватних матеріальних цінностей, ухиляння від сплати податків, одержання хабара, то й для них характерна висока латентність.

До причин неповного розкриття злочинів належать недостатня кваліфікація частини кадрів правоохоронних органів, відсутність достатніх матеріальних стимулів для роботи, слабка технічна забезпеченість.

З огляду на викладене зумовлюється достатньо високий ступінь безкарності, що “п’янить голову” особам, які роздумують про становлення на шлях вчинення злочинів, підштовхує до нових, тяжчих злочинів тих, хто раніше вже їх вчинив і був засуджений. Адже, як зазначав ще в XVIII ст. видатний італійський гуманіст Ч. Беккаріа, неминучість покарання значно важливіша за його суворість.

2. Рецидивній злочинності сприяють непоодинокі випадки волокити у процесі досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ, що зумовлюється перевантаженістю правоохоронної й судової системи, недостатнім штатом працівників, не завжди високим рівнем їх професійної підготовки.

Негативно позначаються на боротьбі зі злочинністю випадки необґрунтованої відмови у видачі санкції на арешт у процесі досудового розслідування, надто м’яких вироків до небезпечних злочинців.

Очевидно, не можна сприймати лібералізацію і демократизацію суспільного життя як підставу для відмови від рішучої боротьби зі злочинністю.

3. Суттєві об’єктивні чинники зумовлюють подальшу криміналізацію частини осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі.

Позбавлення волі як вид покарання з самого початку несе в собі подвійність. З одного боку, обійтися без нього не можна. Своєю наявністю він повинен залякувати потенційних злочинців, бути чинником кари за вчинене, коли особа зазнає серйозних обмежень. Цей вид покарання повинен захищати суспільство від можливості вчинення нових злочинів найнебезпечнішими злочинцями. Вважається також, що місце позбавлення волі — це плацдарм, на якому можливий процес виправлення засудженого.

З іншого боку, очевидні й негативні моменти у застосуванні покарання у виді позбавлення волі. Місце відбування покарання стає своєрідним “університетом” для тих, хто там перебуває. Частина засуджених остаточно підпадає під вплив злочинного світу, кримінальної субкультури, засвоює “тонкощі” злочинної діяльності, злочинну психологію, її зовнішні прояви, переймається духом несприйняття вимог суспільства і норм моралі, встановлює злочинні зв’язки для подальшої злочинної діяльності на волі, тобто “знаходить себе” на злочинному терені. Якщо до цього додати, що під час відбування покарання, особливо тривалого, у засудженого обриваються соціально корисні зв’язки, які в нього були до засудження (розпад сім’ї, втрата кваліфікації), втрачаються навички життя на волі, що ускладнює або взагалі унеможливлює ресоціалізацію, то буде очевидною суперечливість позбавлення волі як кримінального покарання.

Зауважимо, що бракує коштів для оновлення матеріальної бази пенітенціарної системи. Переважна кількість слідчих ізоляторів (СІЗО) побудована півтора-два століття тому і модернізувати їх практично неможливо. Слідчі ізолятори перевантажені, як і частина місць позбавлення волі.

Зазначимо також, що в місцях позбавлення волі не вистачає фронту робіт для засуджених, що не дає змоги достатньою мірою фінансувати їх діяльність, блокує можливість заробітку засуджених. Крім того, вимушена бездіяльність значної частини засуджених не сприяє позитивній ситуації в місцях позбавлення волі, ускладнює виховну роботу із засудженими (адже праця є одним з основних чинників виправно-виховного процесу).

Ураховуючи, що це питання має загальнодержавне значення і зусиллями тільки кримінально-виконавчої системи його не вирішити, Кабінет Міністрів України ухвалив постанову “Про невідкладні заходи щодо залучення до праці осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі” № 1454-96. Згідно з цією постановою передбачається щорічно включати до державного замовлення обсяги поставок продукції для державних потреб, яку вироблятимуть підприємства кримінально-виконавчої системи. При цьому їм надається пріоритетність в отриманні замовлень, але за умови, що їх продукція відповідатиме якісним і ціновим показникам порівняно з аналогічними виробами інших підприємств.

Щодо третьої групи негативних чинників у постпенітенціарний період слід зазначити таке:

- втрата соціальних зв’язків особами, що відбули покарання (розпад сім’ї, що часто спричинюється до втрати житла, відвернення чесних людей з колишнього оточення); засуджених кидають не тільки другий з подружжя (чоловіки вдвічі частіше), а й батьки та дорослі діти;

- великі труднощі з працевлаштуванням, особливо через загострення проблеми безробіття;

- практичне зникнення системи громадського контролю за раніше судимими;

- в умовах низького життєвого рівня частини населення чесна робота на виробництві за малого і непостійного заробітку дедалі менше приваблює колишнього засудженого;

- злочинний досвід і кримінальні зв’язки колишнього засудженого знаходять попит у злочинному середовищі, до якого він тягнеться, опинившись у психологічному вакуумі. Тільки там він здебільшого може знайти співчуття і підтримку, хоча розуміє, що за це потрібно сплатити високу ціну. Іноді людину примушують до зв’язків із злочинним світом через залякування розправою, вимогу розрахуватися за реальні й уявні борги тощо;

- на шлях вчинення нових корисливих злочинів засудженого штовхають набутий раніше, у тому числі в місцях позбавлення волі, потяг до алкоголю, наркотиків, азартних ігор, бажання “надолужити” втрачені в неволі роки.

Очевидно, причини професійної та організованої злочинності криються у процесах розвитку суспільства. Професійна злочинність існувала в Російській Імперії, а потім у СРСР завжди (як і в усьому світі).

Підвалини організованої злочинності почали закладатися за часів “застою”, для якого були характерні тупикові ситуації в економічній, соціальній і духовній сферах суспільства. Це зумовило різкий розвиток “тіньової” економіки, що вбирала в себе значну частку національного доходу, широку наявність усіляких “дефіцитів”, масові розкрадання державного і громадського майна. Війна з професійною злочинністю тіньовикам була ні до чого, адже вони потребували одне одного. Тіньовикам була потрібна професійна злочинність для захисту, силового розв’язання посталих проблем. Професійні ж злочинці від цього мали такий прибуток, якого не мали раніше ніколи.

Водночас різко зросли алчність, моральне переродження значної частини правлячої верхівки, чому наслідувала і значна частина державного апарату на всіх рівнях. Це стало сприятливою основою для корумпування, вирішення злочинними угрупованнями своїх проблем з допомогою представників влади.

Таким чином, у 80-ті роки XX ст. заклалися основи “триади” організованої злочинності. З настанням горбачовської “перебудови” виникла можливість легалізувати і накопичувати капітал за допомогою кооперативів, які опинились поза контролем. “Тіньова” економіка разом з професійною злочинністю і корумпованими державними чиновниками — складові основи організованої злочинності.

Отже організована злочинність виникла не просто як кримінологічно новий вид злочинності, а як нове соціально-економічне явище в житті держави.

Але організованій злочинності певною мірою було “незручно” в межах “соціалістичної” системи. З усуненням останньої організована злочинність почала різко набирати класичних рис, адже перед нею розкрилися можливості подальшого накопичування капіталу і його легалізації в більших ніж доти масштабах.

Американські кримінологи (Сатерленд, Шур, Кларк) довели, що суспільство, яке базується на приватній власності й вільній конкуренції, неминуче пов’язане з високим рівнем злочинності, ядром якої є організована злочинність. Високим є також рівень корумпованості державного апарату, адже кримінальні доходи від “співпраці” з організованою злочинністю істотно перевищують заробітну плату, особливо в тих країнах, де вона стабільно низька.

Очевидно, що рівні й характер організованої злочинності в різних країнах ринкової економіки різні. Це залежить від багатьох чинників, зокрема від стану економіки країни і можливості державних органів, насамперед правоохоронних, вести наступальну й послідовну боротьбу з організованою злочинністю за допомогою ефективного законодавства, що водночас не відкидає демократичних засад.

В Україні нині спостерігається покращення значної частини економічних показників. Проте експерти вказують і на значні утруднення, які сповна використовує організована злочинність. Серед них — недостатня кількість зовнішніх ринків збуту вітчизняної продукції, упровадження зарубіжних, не завжди пристосовних для України моделей розвитку, підвищення імпортної залежності за окремими стратегічно важливими видами сировини, деградація промислової бази, невизначеність науково-технічної політики, недостатній експортно-валютний контроль за діяльністю комерційних фірм, перетворення економіки на об’єкт протиборства політичних сил. Усе це породжує високу частку “тіньової” економіки в народному господарстві, низький відсоток високотехнологічної продукції в імпорті, кризу неплатежів, поширення безробіття і збільшення кількості осіб, що перебувають за межею бідності, малозабезпеченість, нелегальну трудову міграцію за кордон, неприпустиму відмінність рівня життя багатих і бідних.

Як результат спостерігається процес маргіналізації населення, а маргіналу все одно, як здобувати засоби для свого існування. Збільшення випадків кримінального збагачення, які здебільшого залишаються безкарними, сприяє переоцінюванню цінностей багатьма людьми, сприйманню протизаконної діяльності як нормальної ділової активності або як неминучої альтернативи чесному способу життя. Як наслідок створюється духовна атмосфера егоїзму, вседозволеності, недовіри до здатності державних структур реально боротися з організованою злочинністю. Бути злочинцем стає економічно вигідним, а отже, злочинність стає елементом способу життя певної частини населення. Організована злочинність максимально використовує цю ситуацію, вбирає в себе всі інші види злочинності й реорганізує їх для одержання надприбутків. Водночас вона розширює відтворення злочинності, впливаючи на масову свідомість і поширюючи, як кажуть американські кримінологи, так звану гангстерську культуру, тобто сприйняття злочинності як нормального й неминучого явища. Дедалі більше людей, які вважають себе законослухняними й навіть культурними, вживають жаргонні слова, співають блатних пісень. Великого поширення дістало татуювання, милування злочинними “подвигами”. Цьому значною мірою сприяють засоби масової інформації, насамперед телебачення.

Як визначають дослідники, створюється порочне коло: з одного боку, дедалі більше людей потерпають від злочинності й вимагають посилення боротьби з нею, з іншого боку, організована злочинність енергійно втягує в орбіту свого впливу значні прошарки населення, які прямо чи опосередковано “працюють на неї”.

До основних умов, що сприяють розвитку організованої злочинності, належать такі:

- відсутність загальнодержавної, матеріально забезпеченої програми боротьби з організованою злочинністю;

- відсутність спеціального органу, який би боровся з організованою злочинністю і корупцією у вищих і середніх щаблях;

- недостатність і недосконалість правової бази для боротьби з організованою злочинністю і корупцією;

- недостатній рівень матеріально-технічної і кадрової забезпеченості структур, які нині безпосередньо ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією.