- •1. Предмет кримінологічної науки
- •3. Поняття кримінології як науки
- •5. Зв’язок кримінології з юридичними науками та Зв’язок кримінології з неюридичними науками
- •12. Поняття латентної злочинності. Обставини, що зумовлюють її існування.
- •13. Сучасний стан і тенденції злочинності в Україні.
- •14. Поняття причин та умов злочинності у кримінології.
- •Класифікація причин і умов злочинності.
- •16. Причини й умови злочинності на сучасному етапі розвитку суспільства.
- •17. Поняття особи злочинця і межі її вивчення у кримінології.
- •Соціальне й біологічне в особі злочинця.
- •19. Основні ознаки кримінологічної характеристики особи злочинця.
- •20. Кримінологічна класифікація і типологія злочинців.
- •21. Поняття причин та умов вчинення конкретного злочину.
- •22. Роль потрібно-мотиваційної сфери у генезисі індивідуальної злочинної поведінки.
- •Поняття конкретної життєвої ситуації, її різновиди і роль у вчиненні злочину.
- •Умови і механізм негативного формування особи. Роль соціального середовища у формуванні особи злочинця.
- •25. Поняття і предмет віктимології.
- •26. Поняття потерпілого і класифікація потерпілих від злочину у віктимології.
- •27. Виникнення вітчизняної кримінології і історія її розвитку. Видатні українські вчені в цій галузі науки.
- •28. Сучасний стан науки кримінології та кримінологічних досліджень в Україні.
- •Розвиток зарубіжної кримінології. Класичний, антропологічний і соціологічний напрями розвитку кримінального права і кримінології.
- •30. Сучасний стан науки кримінології у зарубіжних країнах. Теорії причин злочинності.
- •31. Поняття профілактики (запобігання) злочинів і види профілактики.
- •32. Правові й організаційні основи профілактичної діяльності.
- •Суб’єкти і об’єкти профілактики.
- •Форми й методи профілактичної діяльності правоохоронних органів.
- •37. Поняття, завдання і види кримінологічного планування.
- •40. Кримінологічна характеристика проституції, соціальних хвороб (віл-інфекція і венеричні хвороби), причини їх поширення і заходи профілактики.
- •41. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.
- •42. Причини й умови, що сприяють злочинності неповнолітніх.
- •Профілактика злочинності неповнолітніх.
- •44. Кримінологічна характеристика, причини й умови, що сприяють рецидивній злочинності.
- •45. Профілактика рецидивної злочинності.
- •46. Кримінологічна характеристика професійної злочинності, її особливості, співвідношення з рецидивною злочинністю.
- •47. Кримінологічна характеристика організованої злочинності, її ознаки, співвідношення з професійною злочинністю.
- •48. Причини й умови, що сприяють рецидивній і організованій злочинності.
- •49. Профілактика професійної і організованої злочинності.
- •Кримінологічна характеристика злочинів у сфері економіки.
- •51. Причини й умови, що сприяють злочинності у сфері економіки.
- •52. Профілактика злочинності у сфері економіки.
- •53. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності.
- •Причини й умови, що сприяють корупційній злочинності.
- •55. Профілактика корупційної злочинності.
- •57. Профілактика злочинів проти особи.
- •58. Кримінологічна характеристика злочинів проти приватної власності, причини й умови, що їм сприяють.
- •59. Профілактика злочинів проти приватної власності.
- •60. Кримінологічна характеристика необережних злочинів, причини й умови, що їм сприяють, їх профілактика.
21. Поняття причин та умов вчинення конкретного злочину.
Як зазначалося, з усіх різноманітних зв’язків, що існують між явищами, кримінологія найбільше уваги приділяє причинному зв’язку, сутність якого полягає в тому, що одне явище (подія) за певних умов породжує інше явище, яке є наслідком цієї причини. Важливим у цьому аспекті є розмежування понять “причина” і “умова”. Умова супроводжує дію причини в часі та просторі й сприяє появі наслідку, але на відміну від причини не містить реальної можливості настання наслідку, яка реалізується у процесі розвитку причинного зв’язку.
Серед вчених-кримінологів не існує єдиної думки щодо однозначного визначення причин і умов конкретного злочину. Різні погляди науковців-кримінологів на питання про причини й умови конкретного злочину, як і на питання про причини й умови злочинності взагалі, зумовлюються приналежністю вчених до напряму кримінології — соціологічного чи біологічного. Загальним для представників двох основних напрямів є визнання того, що індивідуальна злочинна поведінка детермінується особливостями особи й конкретною (криміногенною) ситуацією.
Розглянемо позиції вчених-кримінологів НАВС України і Санкт-Петербурзької академії МВС Росії, які, як зазначалося, є представниками першого напряму. Оскільки злочин є результатом взаємодії індивідуальних властивостей особи й об’єктивної (зовнішньої для індивіда) ситуації, вчені визначають, що окремий злочин детермінується, з одного боку, особистісними властивостями індивіда — його потребами, інтересами, мотивами, цілями, поглядами і ставленням до соціальних цінностей, які набирають форми негативної, суспільно небезпечної спрямованості особи, а з іншого — сукупністю зовнішніх об’єктивних обставин, пов’язаних з особистісними потребами. При цьому особливості особи становлять інтерес для кримінології не тільки з позицій їх вивчення на статистичному рівні, а й у динаміці у зв’язку з умовами морального формування особи.
Отже, вчинення конкретного злочину є результатом взаємодії негативних морально-психологічних властивостей особи, що утворюються під впливом несприятливих умов морального формування індивіда, і зовнішніх об’єктивних обставин, що створюють ситуацію злочину (криміногенну ситуацію). Отже, існує два рівні взаємодії особи із соціальною дійсністю при вчиненні конкретного злочину: перший — умови морального формування індивіда, другий — конкретна ситуація вчинення злочину. На рівні несприятливих умов морального формування особи утворюються психологічні передумови, можливості вчинення злочину конкретною особою. На рівні конкретної ситуації ця можливість реалізується в дійсність. Причини й умови злочинності належать до індивідуальних умов морального формування особи, виявляються в їх змісті і водночас визначають конкретні ситуації, в яких опиняється й діє індивід. У свою чергу, причини окремих злочинів відображують на індивідуальному рівні причини злочинності й конкретні ситуації, що виникають.
З урахуванням зазначених рівнів взаємодії особи із соціальною дійсністю і потрібно аналізувати причини окремого злочину.
Отже, в індивідуальній злочинній поведінці причинно значущо виявляються як ситуація, так і негативні психологічні деформації особи, що набирають форми суспільної небезпечності особи, а визначальну роль у детермінації конкретного злочину відіграють соціальні фактори.
Іншої точки зору на розглядувану проблему дотримується А. Зелінський. Він не погоджується з тезою, що причина злочину криється у зовнішніх обставинах, а особа винної людини є тільки умовою розвитку причинного зв’язку, бо такий підхід, на його думку, необґрунтовано принижує роль особи і робить її іграшкою зовнішніх сил. Визначаючи, що для пізнання процесу детермінації індивідуального злочину достатньо обмежитися двома ланками причинного зв’язку — формуванням особи людини, яка в подальшому порушує кримінальний закон, і вчиненням злочину в конкретній ситуації — А. Зелінський акцентує увагу на тому, що в першій ланці особа є наслідком, а у другій — причиною. Загальну схему розвитку причинного зв’язку він подає в такому вигляді. У першій ланці генетичні передумови формування особи, до яких належить, зокрема, спадковість, разом з факторами макро- та мікросередовища впливають на формування особи і наслідком такого впливу є утворення особи, людини з її системою диспозицій й якостей. У другій ланці саме ця особа з її диспозиціями й якостями є причиною вчинення конкретного злочину за наявності об’єктивних та суб’єктивних умов, що сприяють або полегшують вчинення злочину.