19. Основні ознаки кримінологічної характеристики особи злочинця.

Одним з основних складових предмета науки кримінології є вчення про особу злочинця. Без нього неможливо до кінця з'ясувати всі інші кримінологічні проблеми, будь-то детермінанти злочинності або організація боротьби з нею.

З одного боку, детермінанти злочинності пов'язані з об'єктивними соціальними явищами, які негативно впливають на моральне формування людей і проявляються в індивідуалістичних, антигромадських поглядах, звичках, позиціях, які лежать в основі злочинної поведінки, а з іншого - з обставинами, які сприяють реалізації прояви подібних поглядів, звичок і позицій у конкретному злочині. Здавалося б, зазначені явища та обставини незалежні від людини, яка скоїла злочин, і є зовнішніми щодо нього, але своє криміногенне значення вони набувають, формую особистість злочинця і таким чином трансформуючись у внутрішні детермінанти злочину.

Зміст поняття особистості злочинця об'єднує в собі соціологічне поняття особистості і юридичне поняття злочинця, тому проблема особистості злочинця повинна вирішуватися на основі загальносоціального вчення про особистість.

Поняття «людина» включає нерозривну єдність різних сторін його суті: соціальної і біологічної. У понятті «особистість» фіксуються тільки специфічно соціальні ознаки. Особистість - це соціальна сутність людини, ті ким він став у процесі соціалізації, своєї діяльності в суспільстві. Соціальні якості конкретної особи пов'язані з рівнем його обізнаності, змістом внутрішнього духовного світу. Обумовлена ​​соціальним середовищем і попереднім досвідом обізнаність стає активним елементом особистості, визначаючи в конкретних випадках вибір ним тієї чи іншої соціальної позиції, лінії і форми поведінки. Таке розуміння особистості передбачає діалектичну єдність соціального і психологічного, їх взаємну обізнаність.

Вивчення особистості злочинця в кримінології підпорядковане виявлення закономірностей злочинної поведінки, злочинності як масового явища, їх детермінації та розробці науково обгрунтованих рекомендацій щодо боротьби зі злочинністю.

Оскільки поняття «особистість злочинця» має соціально-правовий характер і об'єднує загальносоціальне поняття «особистість» і юридичне поняття «злочинець», то вивчення злочину виявляє в собі тільки його антигромадську спрямованість, але не розкриває повністю його соціальної сутності. Правильне судження про людину в цілому можливо тільки на підставі всіх його ознак як особистості. Тільки з цього сукупність і співвідношення соціально-позитивних та соціально-негативних якостей дають повне уявлення про осіб, які вчинили злочин. Особистості злочинця так само властива певна система морально-психологічних переконань, особливостей, установок, інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Морально-психологічні особливості особистості злочинця перебувають в діалектичному зв'язку з її соціальними особливостями, а тому повинні розглядатися у цій єдності.

Особистість злочинця - це сукупність соціально значущих особливостей, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винного в порушенні кримінальної закону, в поєднанні з іншими (неличностного) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

Закономірно постає питання: з якого часу можна говорити про особу злочинця і коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, потрібно враховувати кримінально-правовий, соціологічний та кримінологічний аспекти поняття особистості злочинця. У кримінально-правовому аспекті особистість злочинця виникає після визнання його судом винним і вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість правильно визначити напрямки і рамки вивчення особистості злочинця і саме тих особливостей, які зіграли вирішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристика такої особистості теж нерозривно пов'язана із злочином, яке вона зробила. Але кримінологів більше цікавить генезис особистості злочинця, тобто процес її становлення та розвитку, який розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціально орієнтованим. Таким чином, антигромадські особливості, які характеризують особистість злочинця, існують до злочину і обумовлюють його вчинення, проте визнання конкретного особистості злочинцем можливо тільки після і у зв'язку з вчиненням ним злочину.

У вітчизняній кримінології поняття злочинця трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, яка винна вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом. І злочинців об'єднує лише те, що вони скоїли злочин. В іншому - робиться акцент на якісну відмінність особистості злочинця від особи не злочинця. І тільки тоді, коли кримінологічне дослідження ставило за мету вивчення особистості злочинця, проводився більш детальний аналіз. При цьому акцентувалася, що антисуспільна спрямованість особистості виявляється в її моральних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні ще більше набувають кримінальні риси і вказують на реальну можливість вчинення даною особою злочину.