7. Гендерна демократія, як ознака цивілізованості суспільства

Дослідження проблеми становлення та функціонування сучасних суспільств на засадах паритетної демократії (гендерної демократії) на сьогодні є однією із найактуальніших і широко досліджуваних проблем як у західноєвропейській, так і у північноамериканській гуманітаристиці. Цілий ряд найфундаментальніших праць, що так чи інакше аналізують специфіку виникнення принципово нового у світовій історії явища – демократії нового типу – гендерної, прослідковують історію розвитку цього явища в контексті демократичних перетворень насамперед європейських суспільств і спільноти США другої половини ХХ – початку ХХІ ст. від ідей та принципів до практичних кроків із втілення основних засад гендерного партнерства в межах суспільств. До найцікавіших робіт із відомих сьогодні українському науковому товариству, яке спеціалізується на гендерній тематиці, потрібно віднести насамперед роботи Дж. Батлер і Ю. Крістєвої, Ш. Берн і М. Кіммел, Дж. Мітчелл і К. Мілет, С. Бенхабіб і К. Пейтмен, М. Реррот і Е. Шоволтер, Я. Тешанович і Ж. Славоя і багатьох інших. "Від початку сімдесятих років ХХ століття дослідниці в галузі феміністичної теорії аналізують добре нам відомі тексти з політичної теорії.

Паритетна демократія базується на пропорційному (в ідеалі – паритетному, тобто 50/50) представництві жінок та чоловіків у всіх гілках як законодавчої, так і виконавчої влади України. Фактично принцип паритетної демократії в європейських суспільствах сьогодні реалізований лише у скандинавських країнах. Україна ж займає за цим показником передостаннє серед європейських країн місце.

Термін "паритетна демократія" утвердився в українській соціогуманітарній аналітиці, в той час, як у західноєвропейських та північноамериканських наукових роботах більш уживаним є відповідник "гендерна демократія". Отже, під гендерною демократією розуміємо систему волевиявлення жіночої та чоловічої статі у громадянському суспільстві як рівних між собою у правах і можливостях, закріплених й реально забезпечених у політико-правових принципах, діях, створенні суспільних і державних структур з урахуванням гендерних інтересів і потреб. "Гендерна демократія передбачає утвердження рівності прав, свобод, обов'язків, відповідальності й шансів чоловіків і жінок у життєдіяльності суспільства, держави і самотворенні власної особистості" [7, c. 49]. Фактично, це смислове визначення глибинної суті гендерної демократії дозволяє сформулювати сутність і акценти визначення паритетна демократія, оскільки останнім часом ці поняття активно і паралельно використовуються в аналітичній літературі. Отже, за словниковим визначенням, паритетна демократія – це "політико-правова форма організації соціально-статевих відносин у суспільстві, за якої жінки і чоловіки мають рівний правовий та політичний статус і як рівноправні представлені й здійснюють діяльність у гендерно збалансованих органах влади та управлінських структурах" [7, c. 49]. І далі зазначається, що "Комітет з рівності між чоловіками і жінками та Департамент прав людини, які створені в структурі Ради Європи, розробили концепцію паритетної демократії" [8, c. 49].

Виклики історії, сприйняті європейськими спільнотами щодо формування принципово нових засад демократії, а саме, функціонування її як гендерної (в ідеалі – паритетної) демократії, не можуть бути сьогодні поза увагою та ретельним вивченням української соціогуманітаристики. Отже і аналіз специфіки розвитку українського соціуму сьогодні не може бути повним поза таким його виміром, як становлення гендерно збалансованого суспільства, де принцип паритетної демократії існує як в якості одного з ідеалів суспільного устрою, так і нової якісної характеристики демократії, загалом процесу демократичних перетворень в українському суспільстві.