6. Фактори, які сприяють реалізації потенціалу жінок-політиків в сучасній українській політиці

Пошук ефективних шляхів соціально-політичного розвитку України, яка перебуває в стані сутнісної трансформації, викликає підвищений інтерес дослідників до проблеми іміджу політичного лідера, зокрема, до його гендерних характеристик, визначення переваг, які можуть з’явитися внаслідок диференціації та інтеграції жіночого і чоловічого лідерських начал .

Конструктивне поєднання гендерних ролей в політичній діяльності, пропорційна представленість в ній лідерів від жінок і чоловіків суттєво збагачує суспільство,  стимулює  його творчу енергію, оптимізує процес прийняття  рішень. Адже  інтереси тієї чи іншої соціальної групи можуть бути належно враховані, якщо їх представники, за слвоами Ч.Філліпса, становитимуть не менше як 30 відсотків від загальної чисельності осіб, які причетні до прийняття політичних рішень. У країнах із високим рівнем жіночого представництва у структурах влади (Фінляндія – 39,0 %, Норвегія – 35,8 %, Швеція – 33,5 %, Данія – 33,0 %) краще, ніж деінде, вирішуються проблеми екології, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, досягається злагода у суспільному організмі [22]. При цьому від жінок-політиків очікують не тільки захисту соціальних інтересів населення, конструктивного і активного вирішення  специфічно жіночих проблем, а й іншого, відмінного від чоловіків, стилю роботи, способів розв’язання проблем.

На цьому «тлі» чоловіки-політики не дуже виграють, демонструючи «класичний» набір маскулінних ознак (владність, агресивність). Якщо поглянути на найпопулярніших українських політиків, то можна побачити, що найпривабливішими для електорату виявляються саме фемінні їх риси – поступливість, що інтерпретується як гнучкість, уміння запобігати конфліктам і вирішувати їх, розрядка напружених ситуацій, відмова від своїх претензій, амбіцій в гострих ситуаціях, тяжіння до стабільності і передбачливість, а також «легка» емпатичність, яка інтерпретується як самопрезентація, уміння «подати» себе. Головна ознака українських політиків-жінок – їх чітка позиція, нехай навіть висловлена в істеричному тоні. Тоді як у чоловіків – суцільна обтічність і невизначеність. Цілком ймовірно, що саме жінки-політики – останній стратегічний ресурс України [22].

Вважається, що жінка-політик має більш складний імідж, ніж політик-чоловік. Вона повинна мати в своєму іміджевому портреті певні «чоловічі» риси (звідси – «залізна леді» Маргарет Тетчер, або «сталева леді» Мадлен Олбрайт). Але на загал у неї повинні переважати суто жіночі риси. Можливо, що такий «пульсуючий» імідж створює ускладнення для жінки-політика і заважає аудиторії пристосуватися до неї: тільки  аудиторія починає звикати до «чоловічої» поведінки жінки-політика, раптом починає діяти жіноча іміджева модель. В результаті, не виникає необхідного рівня звикання, розпізнавання і передбачуваності [5, c.237].

На сучасному етапі суспільного розвитку відбуваються глобальні зміни в тій ролі, яку грають жінки у всіх сферах життя – політиці, виробництві, економіці. Цей процес супроводжується зростанням жіночої самосвідомості. Надбанням громадськості стає все більша кількість раніше невідомих історичних фактів, що доводять не останню їх роль в багатьох важливих подіях. І це дає можливість тому, щоб пред’явити свої права на рівну з чоловіками участь в політичному і соціальному житті.

Якщо представниці великої політики інших країн, пропонуючи «жіночий погляд» на політику, намагалися підкреслити в собі м’якість і здатність до компромісів на противагу чоловічої безкомпромісності і жорсткої лінії поведінки, то Тимошенко демонструвала «новий український фемінізм» – поєднання різкої, і місцями навіть агресивної лінії поведінки з елегантною і по-жіночому сексуальною зовнішністю.

Приклад Юлії Тимошенко – один з найяскравіших і успішніших прикладів маніпулювання жіночністю. Архівні фото з персонального сайту показують, як мінявся образ від строгої ділової леді з темним волоссям до милої, «жіночної» жінки, дбайливої, підкреслено стильної, – симбіоз Берегині і Барбі. Зміну іміджу Ю. Тимошенко можна пояснити спробами притягнути електорат Західної України, де дуже сильні патріархальні стереотипи.

Взаємодія чоловічого і жіночого інтелекту в політиці на даному етапі розвитку людства необхідніша для чоловіків, чим для жінок» [12].