37. Оптимальні методи усунення соціальної дискримінації жінок

Для поліпшення становища жінок та впровадження гендерної рівності уряд України та Верховна Рада розробили Національний план дій, вживаються заходи для приведення законодавства у відповідність до ратифікованих Україною міжнародних нормативно-правових актів. Зокрема, проект Трудового кодексу України, який вже пройшов два читання у ВРУ, містить положення щодо недопущення дискримінації та можливостей захисту від дискримінації, гарантій для працівників із сімейними обов'язками та інші. У січні 2005 року перше читання у Верховній Раді України пройшов законопроект «Про забезпечення рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації». Законопроект містить положення про визначення дискримінації та гендерної рівності, заборони дискримінації за ознакою статі, дискримінаційної поведінки працедавця та інші. Однак, як відомо, мало запровадити правильні норми. Треба домогтися, щоб вони стали складовою правової культури, нормою суспільної поведінки, а до цього нам ще, схоже, далекувато.

Проблема гендерної дискримінації у суспільстві закладається ще з дитинства. Ми самі штовхаємо дітей до того, щоб вони відчували: де сильна половина людства, а де - слабша. Гендерну політику потрібно починати з садочків. Саме тоді дитина, яка виросте з почуттям рівності, не буде відчувати себе у майбутньому дискримінованою. Діють стереотипи, що жінки повинні сидіти вдома, прибирати та доглядати за дітьми, а чоловіки - ходити на роботу та приносити гроші.

На жаль, на сьогодні у суспільстві ще спрацьовує стереотип, що мужчина може виконати будь-яку роботу краще, ніж жінка. Можна стверджувати, що винними у дискримінації жінок на ринку праці є керівники на місцях. Саме через їх безвідповідальність та через те, що вони недотримують українського законодавства, потерпають їх підлеглі, і жінки, і чоловіки, які змушені звертатися за допомогою.

Ось, де жінки й справді досягли рівноправ'я - половина дипломів про вищу освіту -- у жінок!

38. Вплив на набуття жінками виборчого права рівень міжнародних стандартів

Треба розуміти, що прямий вплив на політику, право обирати, з’явилось у жінок зовсім недавно, а якщо бути точним то боротьба за визнання виборчих прав жінок точилася з 1788-го, а досягла позитивного результату лише у 1995-му, коли цим питанням почала опікуватись ОБСЄ. Відомо, що першими країнами, де жінкам надали виборфче право, були Австралія (1893 р.) й Нова Зеландія (1902 р.). Правда це стосувалось лише жінок, котрі мали європейське походження. Утім, задовго до цього, 1788 року, Конституція Сполучених Штатів Америки апріорі визнала право жінок на обрання до Конгресу, бо в ній ішлося про можливість "усіх громадян" брати участь у виборах. Однак офіційно американки здобули це право лише 26 серпня 1920-го, коли було підписано закон, що дозволяв жінкам обиратися до Конгресу. 

1906 - Фінляндія - перша в Європі - дала жінкам право голосувати і бути вибраними; 

1928 - аналогічне рішення приймає Великобританія...

1971 - ...і Швейцарія.

Фінляндія на той час входила до складу Російської імперії. У 1906 році було обрано лише 19 жінок із 200 депутатів, та й Фінляндія ще 10 років залишалася автономним Великим герцогством Російської імперії, поки не здобула незалежність у 1917 році. Та попри це саме в 1906-му було закладено підвалини фінської демократії, внаслідок чого кількість виборців збільшилася вдесятеро, а обмеження за ознаками статі, класової приналежності та величини гаманця були скасовані.

Перше найзагальніше документарне закріплення виборчих прав жінок сталося 1967 року – після ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН Декларації про ліквідацію дискримінації щодо жінок. Після створення 1976-го Жіночого Фонду Розвитку ООН (ЮНІФЕМ) держави активізували законотворчість у даній сфері, підписавши в 1979-му Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок. Ці документи містили й політичні підходи до гендерних аспектів. Зокрема, надання жінкам виборчих прав та можливості брати участь у державному управлінні. На той час такі вимоги означали для декотрих держав необхідність кардинальних змін у всій політичній системі.

Для деяких держав та навіть цілих регіонів, ці зміни були світоглядними. Зокрема країни Африки та Азії. В Азії виборчі права жінок вперше визнала 1924 року Монголія. Однак, розпочавшись пізніше, ніж у Європі, "гендерні трансформації" завершилися на 12 років раніше, ніж у Старому Світі. Це сталося 4 листопада 1972-го, коли виборчі права жіноцтву надала Бангладеш. А от африканці надто довго йшли до цілковитого звільнення від кайданів колоніальної залежності, аби в подальшому обмежувати ще й виборчі права жінок. Рух за здобуття рівноправності жителів Чорного континенту розпочався ще під час проведення пан африканських конгресів ХІХ століття. Отож молоді держави, утворені після завершення Другої світової війни, не зволікали з наданням жінкам можливості законотворчості й управління країною. Такі права африканки здобули вже 1945 року в Сенегалі й Того.

Найважче з рівним тендерним правом вибору було в ісламських країнах, але навіть там зараз в парламенті є представники слабкої статті. На сьогодні в парламенті Бахрейну мандат має одна жінка, Кувейту – також одна, а от ОАЕ – аж дев’ять. 

Незважаючи на складні трансформації та важке подолання стереотипів виборчі права жінок закріплені у всіх країнах членах ООН.