34. Соціальна дискримінація жінок. Обгрунтуйте точку зору соціологів, які не визнають поняття «соціальної дискримінації жінок».

Соціальна дискримінація жінок (від латинського слова - discriminatio - розходження) означає обмеження або позбавлення прав за ознакою статі (або гендерною ознакою) у всіх сферах життя суспільства: трудовій, соціально-економічній, політичній, духовній, сімейно-побутової. Соціальна дискримінація веде до зниження соціального статусу жінки і є однією з форм насильства над її особистістю, і, отже, загрозою для її безпеки. Витоки соціальної дискримінації жінок слід шукати в далекій давнині. Погляд на жінку як на неповноцінне істоту знайшов своє відображення в теологічних і філософських працях древнього світу. Почуття примітивно-грубої чоловічої переваги над жінкою Сократ виразив наступними словами: "Три речі можна вважати щастям: що ти не дика тварина, що ти грек, а не варвар, і що ти чоловік, а не жінка ". Таким чином, для соціологічного аналізу проблемна ситуація полягає в глибокому суперечності, які склалися між формальним курсом на демократизацію українського суспільства, на втілення в життя конституційного принципу "рівних прав і можливостей "підлоги, - з одного боку, і фактичною дискримінацією жінок у сфері праці і зайнятості, обмеженням їхніх соціальних прав у економічній життя, - з іншого. Слово і діло, положення "де-юре" і ситуація "де-факто", на жаль, як це часто буває в російській дійсності, знаходяться в кричуще суперечності один до одного.

Деякі соціологи пов'язують нерівність соціальних ролей чоловіка і жінки з біологічними відмінностями статей. Інші науковці стверджують, що у чоловіків виникає певний комплекс неповноцінності, пов'язаний із відсутністю у них можливості дітонародження. Також обгрунтовується більша, ніж у чоловіків, психологічна стійкість жінок.

35. Характеристика чинників, що призводять до проявів насильства.

Насильство щодо жінок, яке має місце в сучасних українських родинах,– яскравий приклад бажання панувати над жінкою, властиве певній частині чоловіків.

Вибіркові моніторингові опитування населення України, які проводить, починаючи з 1994 року, Інститут соціології Національної академії наук України, свідчать, що побої з боку чоловіків або співмешканців довелося перенести кожній п’ятій опитаній жінці. Показово, частка жінок, що потерпає від насилля, залишається протягом останнього десятиріччя постійною, і, на жаль, не зменшується.

Кризові періоди життя суспільства супроводжуються зростанням насильства. В сучасному українському суспільстві ця тенденція домінує як на сімейному, так і на суспільному рівнях. Вона становить значну загрозу не тільки для життя та здоров'я жінок, а й для розвитку суспільства та формування сімейних цінностей. Суттєва відмінність у доходах, стартових можливостях жінок і чоловіків, гендерна нерівність у сфері економіки та побуту є передумовами насильства взагалі й між статями зокрема.

Тривалий час проблема насильства щодо жінок рідко була предметом спеціальних досліджень соціологів та психологів, обмежувалася лише працями з криміналістики і девіантної поведінки. За радянських часів офіційна ідеологія цілковито замовчувала проблеми сімейного насилля, проголошуючи «радянську» сім'ю зразковою.

Попри те, що і чоловіки час від часу стають об'єктами насильства, увагу громадськості більше привертають факти насильства стосовно жінок, що зумовлено такими чинниками:

— чоловіки, порівняно з жінками, більш схильні до тяжких актів насильства (побиття, використання вогнепальної та холодної зброї);

— насильство з боку чоловіка потенційно небезпечніше для об'єкта насильства, що зумовлено його фізичною силою;

— акти насильства, здійснені чоловіком, мають тенденцію до повторення;

— нерідко акти насильства здійснюються щодо вагітних жінок.

Деякі чоловіки мають «тягу» до насильства, при цьму часто не маючи достатньої фіз. підготовки. Жінки, зазвичай слабші фізично, стають легкими жертвами.

«Сильний» чоловік затверджується на тлі й за рахунок «слабкої» жінки; торжество його сили можливо тільки через приниження і придушення її особистості.